Кращі танки світу: розрахунки, таємниці, новинки
І ось якийсь Джон або Джордж, висунувшись з люка, чекає наказу про початок маршу. Час від часу нервово крутить ручки, ніби на мотоциклі «Харлей-Девідсоні» сидить, і танк відповідає посиленим ревом свого газотурбінного двигуна. «Лайкомінг текстрон», потужністю 1500 к.с. А ще через десять хвилин можна побачити, як цей же «Абрамс», зі свистом (у прямому сенсі слова) пролітає повз вас зі швидкістю 65 км/год. При цьому запасу пального в його баках вистачить на 450 кілометрів. Для такої машини це не так уже й мало. І який комфорт! Адже танк, масою в 60 тонн, завдяки м’якій підвісці, практично не передає ударів від дорожніх невеликих траншей, вибоїн у бойове відділення: усе гаситься ходовою частиною. Навіть шлемофони американців значно відрізнялися від радянських, «взятих на озброєння» ще до війни. І хоча відтоді минуло багато років, ми знаємо: без них – нікуди! Щоб уберегти голови вітчизняних танкістів від ударів чолом або потилицею об броню під час подолання навіть не дуже пересіченої місцевості.
А у цих буржуїв з-за океану? На головах – подоба каски з легкого пластику, з невеличким прошарком захисної гуми. Навушники надягаються просто на шолом. Легко і зручно, та й не париться ніхто. Крім того, у просторій башті члени екіпажу не налазять один на одного через неймовірні, як у тих же Т-64, Т-72 або Т-80. Крім того, у М1 встановлені кондиціонери, відмінне освітлення, сидіння на пружинах, а також (за бажанням екіпажу) – кавоварки. І, насмілюсь вас запевнити, на марші танк рухається так м’яко, що жодна крапля напою на підлогу не проллється.
Щоправда, стосовно самих танкістів, то в башті бойової машини їм не просто комфортно, а й надійно. Бо на «Абрамсі» (знову-таки, вперше у світі! – Авт.) велику увагу було приділено ізоляції екіпажу від боєприпасів і пального. Іншими словами, конструктори убезпечили танкістів за рахунок встановлення всередині танка додаткових броньованих перегородок. А в разі виникнення пожежі, місце загорання майже миттєво обробляється автоматичною системою протипожежного обладнання. Причому, для гасіння пожеж використовувалася не вода, а зріджений газ хепон.
А ще, що дуже вразило вітчизняних розробників танків, – це новітня система управління вогнем, наш одвічний головний біль. І на той період конструкторам Країни Рад було чому повчитись у заокеанських «профі». В основний приціл навідника М1 встановлювався лазерний далекомір і тепловізійний прилад. Поле зору прицілу стабілізоване у вертикальній площині. Допоміжний приціл – телескопічний. Пульт керування – пов’язаний з електрогідравлічними приводами стабілізатора. У командира була приставка, з допомогою якої він міг одночасно з навідником вести спостереження, а також приціл для стрільби з 12,7-мм кулемета, встановленого на башті танка. Щось подібне, але, даруйте, в гіршому виконанні, встановлювалось і на вітчизняних танках. А от чого не могли досягти радянські конструктори (принаймні – на початку 80-х років), то це налагодити випуск електронних (цифрових) балістичних обчислювачів, виконаних на твердотільних елементах. На першому «Абрамсі» вони вже стояли. І, треба сказати, з досить високою точністю вираховували кутові поправки для стрільби. Від лазерного далекоміра в електронний балістичний обчислювач автоматично вводилися значення дальності до цілі, швидкість бокового вітру, температура повітря та кут нахилу вісі цапф гармати. Окрім того, в електронну «голову» танка вручну вводились дані про тип снаряда, барометричного тиску, температури заряду, каналу ствола, а також поправки на неузгодженість напрямку вісі каналу ствола й лінії прицілу.
Подібне «причандалля» на радянських танках, повторюсь, значно «відрізнялося» від новітніх розробок. Тому на світовому ринку коштували набагато дешевше західних, зокрема – американських, і розкуповувалися країнами, «які обрали соціалістичний шлях розвитку» сотнями. Куди ми їх з успіхом і продавали всю останню чверть років минулого століття.
Утім, по свідомості вітчизняних танкобудівників «Абрамс» «вдарив» не тільки начиненою електронікою баштою. На ньому вперше у світі був установлений принципово новий газотурбінний двигун. За словами самих американців, такий мотор у порівнянні з дизелем мав низку переваг. Перш за все – це отримання більшої потужності за меншого об’єму самого двигуна. Крім того, він мав приблизно вдвічі меншу масу, відносно просту конструкцію й у 2-3 рази більший ресурс роботи. До того ж краще задовольняв вимоги багатопаливності. А ще мав хорошу прийомистість, що дозволяло М1 розганятися до швидкості 30 км/год за 6 секунд. Зауважте: так швидко «бігав» велетень вагою понад 60 тонн! Та й було від чого. Автоматична гідротехнічна транс¬місія мала чотири передачі переднього ходу і два – заднього. Вона складалася з гідротрансформатора з автоматичним блокуванням планетарної коробки передачі безсхідчастого гідростатичного механізму повороту. Іншими словами – «пісня», а не движок! А додати до цього ходову частину… Гусениці з гумометалевими шарнірами, зйомні гумові подушки, що гасять усякого роду удари від вибоїн на дорогах і тряску під час шляху проходження…
Щоправда, ейфорія від запуску в серію нового танка в американських розробників тривала недовго, бо святкові феєрверки змінили суворі будні. Пробіг гусениць, що тоді використовувалися, як виявилося, становив лише 1000 – 1700 кілометрів, залежно від дорожніх умов, місцевості й навіть… погоди. А спочатку розраховували, що він повинен становити 3200 км. На всіх випущених машинах їх довелося замінити досконалішими. Дуже скоро з’ясувалося, що 90-мм гладкоствольна гармата М1 значно поступається броньованим машинам імовірного супротивника. Адже на радянських Т-64 ще за 10 років до прийняття на озброєння «Абрамса» встановлювалися 125-мм гармати. Штатівські розробники просто не могли не знати такого. Але факт залишається фактом: на початку 1980-х років у США просто не було (навіть у проекті!) потужнішого танкового обладнання. Допомогли німці, що продали за океан ліцензію на виготовлення та встановлення на М1 гладкоствольної 120-мм гармати власної конструкції.
Нова американська машина, що отримала позначення М1Е1, відрізнялася від базової додатковим бронюванням башти – за рахунок приварювання ззовні (праворуч і ліворуч від гармати) броньованих листів. Такий же лист приварили й на верхніх деталях корпусу. Як кажуть, просто і зі смаком. Додам тільки, що М1Е1 випускався до травня 1985 року, а всього у війська було поставлено 894 машини. Та це виявилося лише початком на шляху реконструкції основного бойового американського танка. Бо «меж досконалості немає»…
Юрій Вергель, для «Моментів»
Коментарi
-
alex
11/10/2015 14:33
/
-
csnk
28/08/2015 15:57
Thank you for posting such a great article! I found your website perfect for my needs. It contains wonderful and helpful posts. Keep up the good work!
-
Evaline
19/02/2015 11:14
acclaimed products sex life like zenerx psychological reasons name levitra maintaining
- Samara 23/12/2014 8:53
, , , ,- Samara 23/12/2014 8:53
, ,- Trish 23/03/2014 7:20
- Samara 23/12/2014 8:53