Маємо наказ: «Не стріляти!»
Адресою чергової поїздки учасників проекту харківських журналістів та прес-служби Національної академії Національної гвардії України «Передова інформаційна група» став опорний пункт одного з підрозділів НГУ на так званій лінії розмежування.
«Файні нацгвардійці з Західної України», як вони відрекомендувалися, перебувають тут уже місяць, у більшості з них – це вже третє або навіть четверте відрядження «на війну». Раніше вони разом пройшли Маріуполь, Луганськ, Нижнє, Дебальцеве, нині – «тримають оборону» в одному з донбаських лісів, чергуючи на позиціях і постійно «розвиваючи» (тобто удосконалюючи) фортифікаційні споруди, знімати які нам не дозволили з міркувань безпеки. Проте охоче й навіть з гордістю продемонстрували суто «побутові» досягнення, з-поміж яких – споруджена спільними зусиллями дерев’яна лазня з прибудованою до неї «душовою»…
– Облаштовуємось, як вдома, – пояснює мобілізований із запасу сержант Ярослав. – Хочеться створити максимально можливий комфорт, адже невідомо, скільки нам доведеться тут перебувати. Я родом з Волині, працювати з деревом вмію, бо «в мирному житті» був будівельником. Лазню ми будували з підручного й «підніжного» матеріалу – нарубали в лісі колод, обтесали, склали з них зруб. Накопали глини, якою замазали щілини між колодами. Віконця прилаштували – «позичили» їх у підбитої «сепарської» вантажівки. Одну стінку зробили «вогнестійкою», із цегли – тут ми встановили «буржуйку», обклавши її камінням, ось і вийшла чудова парна…
Бійці сміються, розповідаючи, що призначили урочисте відкриття лазні на 1 березня, але не втрималися – почали паритися на два дні раніше.
– Лазня працює цілодобово, – розповідає Ярослав, – хто захотів – прийшов, дров нарубав і попарився. Щоправда, воду для миття доводиться привозити…
Після імпровізованої екскурсії нас запросили до польової кухні, до якої потягнулися на обід солдати…
У каструлі на кілька десятків літрів – ароматний борщ, як кажуть, «з пилу, з жару», а до нього – сметана. «Свіжа, домашня – пригощайтеся. Це нам волонтери привезли», – запрошують гвардійці.
Старший тут, біля багаття – кухар Сергій. Він – доброволець із Черкащини, зізнається, що за станом здоров’я міг би уникнути мобілізації, але ось уже втретє разом із побратимами – у відрядженні до району АТО:
– Я не міг залишатися вдома, коли мої земляки йдуть воювати. Вирішив – буду допомагати, чим можу, і ось уже третю ротацію годую бійців…
Своїм поваром військовослужбовці задоволені. У меню – борщі, різні супи, каші та навіть вареники. Балує кухар бойових товаришів і макаронними виробами, до того ж за особливими рецептами:
– Додаю різні сушені приправи, готую густий соус і посеред донбаського лісу виходить справжня італійська паста…
Гвардійці дуже зраділи книжкам, які ми їм привезли. Серед тих, хто приймав цей подарунок небайдужих харків’ян, нам впав в око один немолодий чоловік. В очах мобілізованого із запасу старшого лейтенанта з позивним «Гора» читалися досвід прожитих років, біль від втрати побратимів, іноді зовсім ще юних, зустріч із смертю – лицем до лиця, а ще туга за домівкою й віра, що «згодом ми розберемось у причинах конфлікту…».
Йому 54 роки, він із Львівської області. У нього четверо дітей, п’ятеро онуків – і ось-ось має народитися шостий!
Товариші по службі кажуть, що Горою його звуть за мудрість і спокій, але сам офіцер скромно заперечує: «Просто під час першого відрядження я стояв на блокпосту під Бердянськом, який розташовувався на горі, звідти і пішло…».
Далі було Дебальцеве – сторінка в житті бійців, про яку вони говорять неохоче. Для Гори це місто особливе ще й з особистих причин: колишня дружина одного з його синів саме звідти родом.
– Так вийшло, що ще до воєнних подій діти розлучилися. Невістка повернулася в рідні краї, забравши з собою онука, – розповідає офіцер. – З початком бойових дій я допоміг їм виїхати до Слов’янська, а потім вони поїхали до Росії, звідки родом батьки невістки, які тепер живуть там. Ми постійно підтримуємо зв’язок: діти спілкуються в «Скайпі», телефонують… І хоча мої свати та невістка не поділяють мої погляди, проте я на них не ображаюся, адже розумію – Західна і Східна Україна жили в різних умовах, тому й ментальність трохи відмінна. Але, по суті, всі ми хочемо одного – жити нормально, в мирі й достатку… Коли ми були в Дебальцевому, я безуспішно намагався знайти будинок невістки. Проте я бачив інші оселі, які люди кидали в поспіху, залишаючи все. Подекуди траплялися столи, накриті до вечері, забуті іграшки, фотографії на стінах… Правду кажуть, що війна – це, насамперед, помилка політиків і дипломатів, а розплачуються за неї прості люди…
Щодо оголошеного вже вдруге перемир’я Гора говорить:
– Маємо інформацію, що «по той бік фронту» триває «зачистка»: формування «ДНР» та «ЛНР» винищують «вільних стрільців»… Доки тривали бойові дії – всі, хто проти української армії – були для них свої. А під час відносного затишшя мародери й бандити стали не потрібні, ось вони і перестрілюються між собою, а ми спостерігаємо. У нас наказ: «Не стріляти!». Тож ми реагуємо тільки на обстріли наших позицій…
Олексій ЛЕБЕДЬ, з району АТО.
Фото автора
Коментарi
-
06/09/2015 14:05
Best quality playground mats is available. Make your children's play areas safe, durable and easy to keep clean. Playground mats highly weather resistant fro
Додати коментар
