П'ятниця, 11 грудня
громадсько-правовий тижневик
Тижневик « Іменем закону » та додаток « Моменти »
представляють об'єднане інтернет-видання imzak.org.ua
Рубрики Усі рубрики
Точка зору
23/01/2015 13:55

Оперативне ініціювання – зброя проти корупції

Іван СЕРВЕЦЬКИЙ, 

доктор юридичних наук, доцент, професор кафедри спеціальної техніки та оперативно-розшукового документування НАВС

На початку 2000-х ПП Науково-дослідний інститут «Проблеми людини», Запорізький державний технічний університет і Запорізька облдержадміністрація започаткували випуск наукового видання під загальною редакцією Аліни Комарової. Я там опублікував низку статей, присвячених боротьбі з корупцією, й окремі з них зумовили жваве обговорення. Особливий резонанс викликала публікація «Оперативна перевірка високопосадових осіб як ефективний захід у боротьбі з корупцією». Якось наприкінці 2002-го в мій кабінет зайшов екс-керівник одного з відомчих навчальних закладів МВС УРСР, де я тоді працював, і попросив роз’яснити суть тієї статті.

То хто такий високопосадовець?

Напевно, перебуваючи під особливим враженням від прочитаної книги Івана Багряного «Сад Гетсиманський», я вистрілив, немов з кулемета, фразою: «Я написав статтю для того, щоб садити таких високопосадовців, як ви, і вам подібних». На другий день було підписано наказ про моє звільнення з посади. Очевидно: це була розплата з автором за розробку механізму оперативної перевірки високопосадовців шляхом вручення їм предметів хабара.

Збороти корупцію наразі можна, зокрема, завдяки впровадженню нових науково-техніч­них розробок у галузі опера­тивно-роз­шу­кової діяльності, підкріплених докорінними змінами законодавства.

Варто зауважити, що в КК України немає самостійного розділу щодо відповідальності посадових осіб за корупційні діяння, що унеможливлює застосування нової методики чи техніки як доказів у кримінальному судочинстві.

Науковці давно працюють над удосконаленням комплексного оперативного документування та збору доказів. Водночас цей процес має певні особливості й повинен будуватися на принципах оперативно-розшукового права, бо є негласним. Одна з таких операцій – оперативне ініціювання (ОІ) за правилами негласного розслідування – дозволила б успішно протидіяти високопосадовій корупції.

ОІ – вручення предметів, речей високопосадовцям, які стали на шлях зрадництва інтересів служби, вчиняють посадові й службові злочини, вдаються до протекціонізму, насаджають суспільству протизаконні схеми, сприяють організованій злочинності.

Було б доцільно доповнити ККУ розділом «Корупційні діяння, вчинені службовими й посадовими особами», статті якого передбачають склади такого злочину, як корупційні діяння, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу, а також пов’язані з медичною діяльністю, посяганням на свободу людини, перешкоджанням здійсненню виборчого права, порушенням особистих прав, перешкоджанням професійній діяльності тощо. Водночас із запровадженням нових складів злочинів вимагає перегляду й розширення поняття хабара. Приміром, закон не прописує багато корупційних випадків, де хабаром є «віртуальні» гроші. Отже, щоб боротися з явищем, треба чітко визначити сутнісний зміст корупційних діянь, пов’язаних з привласненням, розтратою, заволодінням, одержанням, вимаганням.

Інша проблема – визначення поняття «високопосадовець». Посадовими особами відповідно до Закону України «Про державну службу в Україні» вважають очільників державних органів, їхніх заступників й інших службовців, на яких нормативно покладено організаційно-розпо­рядчі, кон­сультативно-дорадчі функції. У ст. 25 цього закону зазначено посади, які вважатимуть високими, а особи, які їх посідатимуть, – високопосадовцями. Але потрібно визначити особливий статус високої посадової особи в державі, яка має відповідати низці визначальних умов. Це особливі статус і порядок призначення, юридичні права й обов’язки, спеціальні обмеження тощо. Слід запровадити Кодекс честі високопосадовця – документ, де вказані права, обо­в’язки, обставини, що передбачають відповідальність. Це угода з державою, що передбачає зобо­в’язання перед президентом, парламентом і народом України та обізнаність з тим, чого високопосадовець не має права робити.

Високопосадовець має знати, що постійно перебуває під пильним оком громадян, колег і оперативних підрозділів, створених для цього в МВС чи інших правоохоронних структурах. Останніх варто наділити правом здійснювати оперативну перевірку. Згідно із законом «Про ОРД», її можуть проводити лише за фактом порушення високопосадовцем узятих письмових зобов’язань. До того ж її «об’єктами» повинні бути не конкретні особи, а визначені нормативно посади. «Рушійним» моментом тут стають визначені згаданим вище законом нешироко оприлюднені підстави (скарги, ревізія, аналітична робота). І таку перевірку доцільно здійснювати в рамках операції, ініційованої оперативним підрозділом, приміром Антикорупційним бюро.

Доцільно визначити сутність спеціальної оперативно-розшу­кової операції, здійсненої оперативними працівниками ОВС чи іншими особами, наділеними таким правом, у процесі фіксування вручення держслужбовцям, які обіймають високі посади, за узгодження з прокуратурою й санкції суду, предметів, речей, документів, зокрема заборонених до обігу.

 

Операція чи провокація? Час визначатися

Опитування оперативників засвідчило: понад 53,3 % респондентів переконані, що ОІ є спеціальною оперативно-розшуковою операцією, а 23,3 % вважають її провокацією.

На запитання, який оперативний підрозділ повинен проводити ОІ, 10 % опитаних вказали на ГУБОЗ, 6,6 % зауважили на Націо­нальне бюро розслідувань, а 86,6% стверджують, що це компетенція всіх оперативників.

Щодо кола осіб, стосовно яких варто здійснювати ОІ, 6,6 % опитаних вважають, що це керівництво Кабміну, Верховної Ради і Адміністрації Президента. 13,3 % додали до переліку очільників областей, а долучити до нього керманичів районів вважають за необхідне понад 53,3 %.

Понад 73,3 % респондентів вважають: проведення операції забезпечується зовнішнім спостереженням, 70% – через особистий пошук, оперативному огляду й оперативній установці надають перевагу 63,3 %, а 60 % вважають, що результат гарантує оперативне опитування. Близько 90 % переконані, що матеріали операції варто використати в кримінальному судочинстві. Стільки ж респондентів наполягають: варто легалізувати матеріали, здобуті таким чином. На запитання, в якому обсязі доцільно легалізувати інформацію, 30 % опитаних зазначили, що повністю, 33,3 % – частково, 3,3 % не погодилися з варіантами відповідей. А 96,6 % вважають: на часі розроблення універсальних опе­ра­тивно-процесуальних документів.

 

Закон має і викривати, і захищати

Злочинні дії високопосадовця бувають як активні, так і пасивні. У першому випадку його простіше притягнути до відповідальності (наприклад, на плівці зафіксовано, як він каже, куди покласти чи переказати гроші, на який рахунок, який предмет купити тощо). Пасивність полягає в злочинній бездіяльності. У такому разі посадовець замовчуватиме факт вручення предметів, речей. Або, виявивши такого хабара, певний час не сповіщатиме про те відповідні органи, а опісля скористається цими речами, що доводитиме незаконну бездіяльність.

Зазначимо: громадяни почасти провокують високопосадовців. І тут закон повинен стати на захист останніх, запровадивши законодавчу норму. Якщо такий керівник виявить якийсь пакет, предмет, що не належить йому, він, не торкаючись знахідки, має викликати охоронний підрозділ, щоб фахівці здійснили комплекс відповідних процедур.

Корупційні дії високопосадовця інколи тривають роками. Тоді для вжиття адекватних заходів вистачить лише одного факту. До того ж це не обов’язково притягнення до кримінальної відповідальності. Якщо в процесі оперативної перевірки виявиться, що фігурант схильний до скоєння злочину, суд може звільнити його від такої відповідальності, однак обов’язково усуне від посади. Підставою стане адміністративне впровадження і рішення у справі.

КК України визначає провокацію хабара (ст. 370) як свідоме створення службовцем обставин і умов, що зумовлюють його пропонування. З огляду на цю норму, дії оперативників, які дають чи пропонують через третіх осіб хабар для викриття «нечистих на руку», перебувають на межі закону. І прокуратура має право відкривати за такими фактами провадження. Але тут виникає колізія – провокація хабара закладена в самому законі: якщо в оперативника немає об’єктивної можливості діяти інакше, він приймає суб’єктивне рішення. А це вже порушення, бо не є нормою закону. До того ж така «творчість» може бути помилковою, упередженою. Помилки можна уникнути, створивши чітку систему: суд дає санкцію, прокурор – наглядає, сищик – здійснює й технічно документує процес. Результати передаватимуть на розгляд суду, який вирішуватиме, чи є склад злочину й чи законно здійснено захід. За таких умов жоден оперативник не піде на порушення.

Як планує працювати оперативник, ніхто не має права проконтролювати. КК України визначає право міліції на оперативно-роз­­шукові заходи, закон «Про опе­ративно-розшукову діяльність» дає підстави для здійснення таких, але й досі немає їхнього чіткого переліку. Отже, все, що робить оперативник у цьому напрямі, він робить на власний страх і ризик. Оперативна перевірка будь-якої інформації, зокрема щодо високопосадовців, має бути одним з оперативно-розшу­кових заходів, але в законі «Про ОРД» такої норми немає. Якщо ж узаконять оперативну перевірку, ні прокуратура, ні посадовець не зможуть заявити, що оперативник порушив закон, удавшись до недозволених дій.

 

Процедура вимагає осучаснення

Те, що оперативники роблять щодня, залишаючись при тому незахищеними, у країнах розвинутої демократії давно узаконено. Приміром, у США визнано доказом магнітофонну плівку, мік­рочипи й інші електронні носії, на яких зафіксовано факти протиправної діяльності. Будь-хто (не обов’язково правоохоронець), хто використовує ці техзасоби, письмово підтверджує зобов’я­зання добровільно застосувати їх, записати розмову й засвідчити в суді. Переданий у відповідні органи запис розшифровують, і в суді той є доказом у кримінальній справі. Тобто в американському правосудді первинним, а отже доказом у справі, є магнітний носій, а вторинним – протокол й інші процесуальні документи. В українському правосудді все навпаки. Суд заслуховує пояснення щодо записів, навіть прослуховує їх, але суддя на власний розсуд вирішує, будуть ті доказом чи ні. Якби вітчизняне законодавство закріпило норму, що безпосереднім доказом є магнітні й інші електронні носії, описані, розшифровані й подані в суд, це кардинально змінило б стан справ у боротьбі зі злочинністю.

У нашій практиці доказом є протокол з належними додатками, складений уповноваженими особами. Отже, ні плівка, ні те, що записано на ній, не можуть бути доказом, якщо громадянин чи оперативник до початку кримінального провадження здійснив такий запис. Більше того, рішення Конституційного суду №1-31/ від 20.10.2011 р. щодо одержання доказів у кримінальній справі в результаті ОРД, з посиланням на ст. 62 Конституції України, слід розуміти так, що обвинувачення у вчиненні злочину не може ґрунтуватися на фактичних даних, одержаних в результаті оператив­но-розшукових заходів уповноваженим представником з порушенням встановленого порядку, або ж особою, не уповноваженою на здійснення такої діяльності.

Чому питання, яке стало темою цього матеріалу, давно щезло як проблема у країнах розвинутої демократії? Відповідь проста: там до дрібниць розписані процедури, виконувані службовцями. Кожен високопосадовець знає, що йому дозволено, а що – ні. Він упевнений, що держава оберігає його, захищаючи від провокацій. Важлива деталь: при цьому захищений і той, хто має стежити за додержанням чиновниками закону. З конкретними пропозиціями тут виступали вітчизняні фахівці-правознавці й практики. Втіливши ці розробки, можна результативніше долати корупцію, забезпечити керівникам високого рангу поле для чесної і прозорої роботи, а тих, хто став на «криву доріжку», оперативно викривати. Справа в «дрібниці»: втілити все це в життя…

друкувати
Додати коментар

Інші статті