Юрій Решетніков
У час воєнних випробувань людям (передусім військовослужбовцям) особливо необхідна духовна підтримка. Досвід антитерористичної операції, що триває на сході України, переконливо довів: присутність у військовій частині священика позитивно впливає на моральний стан воїнів – це підбадьорює і зміцнює бойовий дух людей у погонах. Тож не випадково український уряд своїм розпорядженням від 2 липня 2014 р. «Про службу військового духовенства (капеланську службу) у Збройних силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі» вжив заходів для пришвидшення запровадження інституту капеланства в силових структурах. Про перебіг роботи на цьому напрямі розповідає завідувач відділу з питань етнонаціональної політики, релігій і закордонних українців Секретаріату Кабінету Міністрів України Юрій Решетніков.
– Юрію Євгеновичу, тривалий час в Україні точилися дискусії щодо запровадження в українському війську капеланства – і перемагали опоненти цієї ідеї. Та ось у липні вийшло розпорядження Кабінету Міністрів із прямим керівництвом до дії: «Створювати!..». Що послужило головним мотивом ухвалення цього рішення?
– Питання військового духовенства згадувалося на нещодавньому засіданні Всеукраїнської ради церков і релігійних організацій. Зокрема, зазначалось, що попри весь жах, спричинений збройним протистоянням у двох східних областях України, як не парадоксально, маємо й певний позитив. Це, зокрема, консолідація нації, відродження патріотичних почуттів, а також – розуміння необхідності душпастирської опіки захисників держави.
Ця тема справді дискутується досить давно. І церкви та релігійні організації ще до офіційного запровадження капеланства робили практичні кроки: священнослужителі виконували функції капеланів у складі українських миротворчих контингентів в Іраку, колишній Югославії, Ліберії, набувши значного досвіду. І на тлі позитивних відгуків про таке служіння, уже тоді настійливо ставилося запитання: «Чому б нам не запровадити штатне військове духовенство?». Та все-таки остаточну крапку поставив гіркий досвід бойових дій із захисту української землі…
Отже, я б не став називати вищезгадане розпорядження Кабміну «початком капеланства». Це, радше, рішучий крок щодо продовження процесу започаткування цього інституту – у напрямі його нормативного забезпечення і, власне, у певному сенсі легітимізації.
Із запровадженням інституту військового духовенства священики, які працюють із людьми в погонах, з одного боку, набудуть офіційного статусу, а з іншого – влада візьме на себе зобов’язання щодо їх матеріального й соціального забезпечення. Передусім – це показник розуміння з боку держави важливості співпраці з церквами на ниві душпастирської опіки військовослужбовців Збройних сил, Нацгвардії та Держприкордонслужби. У підсумку найближчим часом ми вже матимемо капеланство не як діяльність окремих церков, а як функціонування системи.
– Чи підтримують це починання українські церкви?
– Цілком! Зокрема, Всеукраїнська рада церков і релігійних організацій повністю це підтверджує. Усі найбільші релігійні спільноти (Українська православна церква, Українська православна церква Київського патріархату, Українська автокефальна православна церква, Українська греко-католицька церква, Римо-католицька церква, Всеукраїнський союз об’єднань євангельських християн-баптистів та інші), представники яких входять до її складу, поділяють і підтримують ідею духовного окормлення воїнів.
Уже сьогодні близько 30 священнослужителів на волонтерських засадах працюють у районі АТО, підтримуючи українські війська молитвою та проповіддю. Представники всіх без винятку церков висловили готовність продовжувати й розширювати цю допомогу. Тож можна констатувати, що в цьому питанні єдині й Уряд, і керівництво силових структур, і релігійні організації. У важливості служіння військових капеланів переконаний і Верховний Головнокомандувач. Як мені відомо, ініціатива посилити духовну опіку над бійцями АТО належить саме Президенту України Петру Порошенку.
– Процес нормотворчого забезпечення введення інституту капеланства – на завершальному етапі. Розкажіть, будь ласка, яку модель покладено в його основу: американську чи німецьку?
– У минулі роки в Україні проводилось чимало християнських конференцій з тематики силового блоку, на яких вивчався досвід функціонування капеланських служб у зарубіжних країнах. Однак нині йдеться про розробку власної, української моделі душпастирської опіки воїнів. Чому власної? Передусім тому, що будь-яке закордонне напрацювання не можна механічно скопіювати. А ще слід враховувати те, що ми перебуваємо на початковому етапі цього шляху. Чимало фахівців, які залучені до розробки положення про капеланську службу, погоджуються з тим, що опрацьовуваний ними документ – лише перший крок, а далі саме життя підкаже, яких корегувань він потребує. Очевидно, що життя значно багатше, аніж найдосконаліший нормативний акт…
– Уже нині відомо, що українські капелани не матимуть військових звань – тобто наша модель капеланської служби ближча до німецької. Кому підпорядковуватиметься військове духовенство? Як вибудовуватиметься «вертикаль» цієї служби?
– Справді, у фахових колах дійшли згоди, що оптимальніше для нас, щоб військовий священик був людиною цивільною. До цього спонукають і традиції, і питання щодо відповідного освітнього й кваліфікаційного рівнів. Діяльність капелана будуватиметься на основі трудового договору з тим чи іншим силовим відомством. Важливим є положення про те, що військовий священик не підпорядковуватиметься командиру чи начальнику, а це в певному сенсі дає йому імунітет і особливий статус. Адже, як свідчить уже набутий досвід, функції цієї посадової особи не обмежуються задоволенням релігійних потреб військовослужбовців, їх сенс усе-таки ширший.
Йдеться про те, що капелан, так би мовити, має бути представником загалу воїнів перед їхнім командуванням. Для цього йому потрібна певна незалежність. Водночас він підпорядковуватиметься і власній службовій «вертикалі» (яку з часом буде створено в силових структурах), і канонічним установам своєї церкви. Звичайно, насамперед капелан залишатиметься вірним своїй релігійній спільноті, підпорядковуватиметься священноначалію своєї церкви, але разом із тим, оскільки він працює у військовій частині, то, звісно, на нього покладатимуться обов’язки, які визначатимуться трудовою угодою.
– Проте військове капеланство передбачає, у певному сенсі, «міжконфесійність» служіння?..
– Безумовно, військовий душпастир має опікуватися не тільки вірними своєї конфесії, а й усіма воїнами його частини. (До речі, за попередніми розрахунками, на одного священнослужителя припадатиме близько однієї тисячі осіб.) І в разі необхідності капелан запрошуватиме представників духовенства інших релігійних спільнот, залежно від потреб воїнів.
До речі, у цьому плані Україна – унікальна держава, адже в нас, попри фактор складних міжконфесійних відносин (навіть поміж традиційних церков), водночас є й міжконфесійний комунікаційний майданчик – Всеукраїнська рада церков і релігійних організацій, де всі питання можна обговорити й вирішити. Також діє Рада з питань душпастирської опіки військовослужбовців при Міністерстві оборони, де також знімаються «гострі моменти». Радий, що свого часу я доклав чимало зусиль до створення цього інструменту, адже нині його здобутки важко перебільшити…
– А як вирішуватиметься проблема щодо квот? Адже, як відомо, у проект положення закладено доволі просту формулу: капеланом військової частини призначатиметься священик тієї конфесії, яка має більшість серед віруючих цього колективу. Який шанс стати капеланом за таких умов матимуть, наприклад, протестант або мусульманин – які, до речі, на волонтерських засадах уже працюють у районі АТО й у госпіталях, де лікуються поранені?
– Положення передбачає, що компетенція капелана може поширюватися як на одну військову частину, так і охоплювати значно більшу сферу. Тому вважаю, що представництво у військовому духовенстві міноритарних релігійних організацій так чи інакше буде забезпечено. І певною запорукою цього виступають ті самі вищеназвані Ради, як комунікативні церковні майданчики.
Ми не допустимо обмеження релігійних прав тих чи інших вірян лише через те, що їх не так багато. З іншого боку, у зв’язку з тим, що представників певної конфесії мало, постає запитання: чи варто в такому разі мати штатного капелана, що їх представлятиме, або достатньо забезпечити діяльність капелана на волонтерських засадах – як це, власне, нині й відбувається?.. Так чи інакше, повторюся, сьогодні ми робимо перший крок, а життя – внесе свої корективи…
– Ми маємо надзвичайно важливе досягнення – солідарність церков у ставленні до запровадження інституту капеланства та духовного окормлення бійців АТО. Проте в суспільстві нині є різні оцінки щодо ролі певних конфесій в останніх подіях новітньої історії України…
– Окупація Криму й «неоголошена війна» на Донбасі справді викликали підвищену цікавість до релігійних питань, що, зокрема, виявляється у ЗМІ та соціальних мережах. На жаль, є певні намагання (свідомі чи несвідомі) протиставити одну конфесію іншій, розділити громадян України за конфесійною ознакою. Мовляв, ось ці люди ходять в один храм – вони патріоти, а ось ті – в інший, і це не патріоти. Насправді такі протиставлення не мають нічого спільного з патріотизмом, більше того – вони створюють додатковий чинник дестабілізації ситуації в країні.
Цю проблему розглядала Всеукраїнська рада церков, і більшість представників релігійних громад ухвалила звернення до керівництва держави, в якому наголошується на неприпустимості розхитування міжконфесійної ситуації і тим паче – міжцерковних протистоянь. Аналогічну позицію займає Прем’єр-міністр Арсеній Яценюк, який заявив, що Уряд України не допустить розпалювання міжконфесійної ворожнечі.
Записав
Руслан ТКАЧУК, м. Київ
Коментарi
-
coco
25/11/2014 6:57
Chloe Paddington, Hermes, Birkin, Chanel plus significantly more. Stitched and also bespo
