Пилип Коновал – національний герой Канади

Відповідно до статуту нагороди, її можуть одержати військово­службовці будь-якого звання, всіх видів і родів збройних сил і цивільні особи під військовим командуванням. Заснований королевою Вік­торією в період розквіту Британської імперії, однойменний хрест став найвищою британською військовою відзнакою, якою нагороджують лише за безпрецедентний вияв особистої мужності «перед лицем ворога». До того ж останнє розуміється буквально – саме тому в наш час отримати Хрест Вік­торії майже неможливо (адже в сучасних війнах рукопашні сутички є швидше винятком). Після Другої світової війни відбулося лише 14 нагороджень – чотири за війну в Кореї, одне – у період індонезій­сько-малайзійського конфлікту, четверо австралійців нагороджено під час війни у В’єтнамі, два британці – під час Фолклендської вій­ни, і, нарешті, у ХХІ столітті кавалерами Хреста Вікторії стали один учасник війни в Іраку та двоє бійців британського контингенту в Афганістані…

На тлі інших британських нагород Хрест Вікторії виглядає скромно, проте так було задумано (мовляв, справжня мужність не потребує додаткових прикрас). До речі, поява цієї відзнаки спочатку викликала невдоволення в британському офіцерському середовищі, адже у ХІХ столітті в питаннях нагородження було чітке класове розмежування, тож вручення тієї ж самої нагороди й офіцерам, і солдатам багато кому здавалося нонсенсом. Утім, із королевою не посперечаєшся, та й матеріал, з якого виготовлявся Хрест Вікторії, справді був для патріотів імперії цінніший за золото… Адже першими кавалерами цієї нагороди стали герої Кримської війни 1853–1856 рр. (у який Російська імперія зазнала поразки від сил коаліції, що складалася з Великобританії, Франції, Туреччини та Сардинії). Нагороду вирішили виготовляти з… бронзи переплавлених російських гармат, захоплених у Севастополі. Так повеліла сама Вік­торія, відхиливши пропозиції відливати відзнаку з коштовних металів.

До речі, із металу трофейних гармат (уже не російських, а китайських, захоплених під час Іхетуанського повстання 1899–1901 рр.) вона виготовляється й у наші дні.

Подвиги, за які вручався Хрест Вікторії, старанно занотовані, а імена героїв загальновідомі. Тож за кожною нагородою – конкретні ім’я, звання, підрозділ нагородженого й дата, коли був звершений подвиг (їх гравірують на зворотному боці відзнаки). На одному з хрестів була позначена дата (зверніть увагу на день! – Ред.) 24 серпня 1917 року. Ім’я нагородженого – кап­рал Пилип Миронович Коновал, військовослужбовець 47-го батальйону Британської Колумбії Канадських експедиційних сил. Він – єдиний етнічний українець, удостоєний Хреста Вік­торії…

Доля цієї людини подібна на долі десятків тисяч наших земляків, які шукали кращого життя за межами рідної землі, – і, водночас, не подібна. Уродженець села Кутківці Кам’янець-Подільського повіту Подільської губернії Російської імперії (нині – Чемеровецького району Хмельницької області України) у молодості зазнав утрат і поневірянь і лише у зрілі роки здобув душевний спокій, визнання, підтримку й шану громади…

Майбутній британський герой народився 1888 р., його дитинство пройшло на сімейному хуторі біля річки Збруч. Зовсім юним Пилип одружився з односельчанкою Ганною, незабаром у подружжя народилася дочка Марія. Працюючи на місцевій мануфактурі, родина ледве зводила кінці з кінцями. Коли 20-річному Коновалу настала пора йти до війська, він охоче зголосився служити, і незабаром юнак уже сам нав­чав новобранців багнетного бою… У Російській Імператорській армії Пилип Миронович відслужив п’ять років, завершував службу в Сибіру, де згодом іще певний час працював на лісозаготівлі. А на початку 1913 р. він завербувався на роботу до канадської компанії, що набирала лісорубів до провінції Британська Колумбія.

Проте за океаном молодикові було несолодко – стабільної роботи він так і не знайшов, переїзд дружини й доньки відкладався на невизначений час. Коли почалася Перша світова війна, в якій Канада брала участь як британський домініон, Коновал знов добровольцем одягнув військовий однострій…

Варто зазначити, що, попри вже на той час значну кількість у Канаді українських емігрантів, їх майже не було в канадських військах. Сумна сторінка минулого країни, яка нині вважається однією з найтолерантніших у світі, але історію не перепишеш: у період із 1914–1920 рр. тисячі українців разом із родинами були переміщені в 24 концентраційні табори. Цих людей канадський уряд вважав потенційними пособниками ворога тільки через те, що вони були вихідцями із тієї частини Західної України, яка перебувала під владою Австро-Угор­щини...

Утім, Пилипа, як колишнього російського підданого, тобто емігранта із союзної держави, охоче прийняли на службу. Після десятимісячного навчання на військових базах в Оттаві та Квебеку, у серпні 1916 року його батальйон був перекинутий спочатку в Англію, а потім у Францію. До середини жовт­ня 4-а дивізія Канадських експедиційних сил, до складу якої входив підрозділ, перебувала в резерві, а потім – опинилася на театрі бойових дій. І хоча на фронті до весни панувало певне затишшя, холодну пору року у Франції канадці пережили тяжко. Через несприятливі погодні умови, погане харчування й антисанітарію особовий склад повсякчас страждав від захворювань. Проте й у такій обстановці Пилип зміг виявити свої військові навички, він був підвищений у званні. Коли наступ нарешті розпочався, капрал Коновал відмінно показав себе в боях на пагорбі Вімі, у яких, до речі, Хрест Вік­торії здобули четверо однополчан Пилипа.

Однак його зоряний час був іще попереду. Битва за висоту 70, що неподалік французького міста Ланс, тривала 10 діб, з 15 по 25 серпня 1917 року. Була вона жорстока й досить масштабна – воїнам Канадських експедиційних сил протистояли солдати п’яти дивізій німецької 6-ї армії. Ворог застосовував авіацію, важку артилерію, бойові отруйні речовини, але канадці вперто продовжували наступ. Шість із них за цю битву згодом були удостоєні Хреста Вікторії – зокрема й відважний подолянин. Коли його батальйон був оточений ворогом і кілька діб героїчно тримав оборону, капрал Коновал раптом без наказу кинувся в атаку й фактично сам розпочав прорив оточення. Згадуючи свій подвиг згодом, Пилип не пояснював його своєю винятковою хоробрістю або бажанням прославитись. Старий солдат чесно зізнався: багатоденні бої виснажили його настільки, що він був упевнений – йому нема чого втрачати. «Я мав так задосить стояння в траншеях по пояс у воді, що сказав до себе: до пекла це все; та розпочав свою війну з німецькою армією. Мій капітан намагався мене застрелити, бо він вирішив, що я хочу дезертирувати…» – розповідав він в інтерв’ю канадським журналістам.

Вижив Пилип дивом: він дістав контузію й був отруєний газом, але після надання допомоги в польовому госпіталі й лікування в медичних закладах Великобританії потроху видужав. Мужній капрал був підвищений у званні й представлений до нагородження Хрестом Вікторії. 15 жовтня 1917 року сержанту Коновалу в урочистій обстановці вручив відзнаку сам король Георг V. «Ваш подвиг – один з найсміливіших і найгероїчніших у нашій армії. На честь цього прий­міть мою подяку», – зазначив монарх.

Так простий хлопець з українського села став героєм Британської імперії. Столична «The London Gazette» описувала подвиги Пилипа Коновала так: «Перед його відділенням стояло складне завдання щодо зачистки бліндажів і кулеметних позицій… В одному з бліндажів він особисто заколов у рукопашному бою трьох ворогів і сам атакував ще сімох у воронці, знищивши їх усіх. Під час наступу кулемет на правому фланзі стримував просування відділення, завдаючи йому значних утрат. Кап­рал Коновал кинувся вперед, увірвався в дот, знищив облаштовану там позицію й захопив ворожий кулемет. Наступного дня він самостійно атакував інше кулеметне гніздо, знищив обслугу із трьох осіб і підірвав дот разом із кулеметом. Цей військовослужбовець сам знищив щонайменше 16 ворогів і доблесно бився протягом двох днів наступу, поки не дістав тяжке поранення…».

Воювати Пилипу Коновалу більше не судилося. Після виписки зі шпиталю він був призначений помічником офіцера зі зв’язків із російським Посольством у Лондоні (до речі, росіяни нагородили його Георгіївським хрестом IV ступеня). А після того, як у Росії відбулася Жовтнева революція й розпочалася громадянська війна, сержант Коновал вступив до добровільної дружини, що дістала назву «Канадські сибірські експедиційні сили». Проте безпосередньої участі в бойових діях вони майже не брали –  завдання підрозділу Коновала полягало в охороні Транссибірської магістралі…

Після поразки «білих» канадці повернулися додому. Влітку 1919 р. Пилип Коновал був із почестями звільнений з армії. Але пережите на війні далося взнаки: у ветерана почалися психічні розлади, і за кілька місяців, розбороняючи бійку між двома знайомими, Коновал утратив самоконтроль і вдарив одного з них ножем. Чоловік помер, а героя війни спочатку посадили у в’язницю, а потім – відправили на примусове лікування до психлікарні. Лише за сім років його визнали безпечним для суспільства й випустили на волю…

Утім, за цей час про кавалера Хреста Вікторії всі забули. Жодної цивільної професії він не мав, а на п’ятому десятку опановувати її вже було запізно. До того ж країна переживала Велику депресію, і знайти пристойний заробіток навіть кваліфікованому працівникові було важко. Виручили бойові побратими: вони поклопотали про повернення герою всіх регалій і допомогли йому із працевлаштуванням. Пилип став сторожем-приби­ральником у будівлі нижньої палати Парламенту – він радів і такій роботі. Його доля змінилася, коли одного разу Коновала помітив пре­м’єр-міністр Канади Вільям МакКензі Кінґ, який здивувався: чому людина з орденською планкою Хреста Вікторії працює прибиральником?! Розпитавши Пилипа, політик влаштував українця на місце сторожа-консьєржа при його кабінеті. На цій посаді Пилип Миронович працював до пенсії…

1956 р. його запросили до Лондона, на королівський прийом з нагоди 100-річчя заснування Хреста Вік­торії, де мали бути всі живі його кавалери. Але в героя не було грошей навіть на пристойний костюм… І знову виручили однополчани й українська громада, які швидко зібрали потрібну суму.

Помер Пилип Коновал 1959 р. у відділенні для ветеранів громадської лікарні міста Оттави, у 71-річному віці. Його Хрест Вікторії нині зберігається в Канадському військовому музеї в Оттаві, па­м’ять про героя увічнюють шість меморіальних дошок, зокрема й у його рідному селі Кутківці. 360-е відділення Королівського Канадського легіону в Торонто зветься його іменем, а двоє найкращих кадетів-українців Королівського військового коледжу Канади щороку отримують стипендію імені сержанта Коновала.

У Канаді Пилип одружився вдруге. На жаль, свою першу родину йому так і не довелося побачити – дружина загинула, а доньку забрали в дитбудинок, і її доля так і залишилася для батька невідомою. Утім, Марія вижила, вийшла заміж, народила дітей. І нині в Україні живуть нащадки єдиного українця – кавалера найвищої військової нагороди Великобританії…