Іван Степанович Конєв – полководець, стратег, герой
Сотні боїв провів двічі Герой Радянського Союзу маршал Іван Степанович Конєв у роки Другої світової війни. І, як стверджують дослідники, жодна з операцій не була схожа на іншу – кожна була відображенням передових концепцій військової стратегії, талановито і вміло втілених видатним полководцем. Чимало зусиль Конєв доклав задля визволення від фашистської навали українських земель: Харкова, Полтави, Корсунь-Шевченківського, Карпат. Цей військовий стратег, командуючи 1-м Українським фронтом, завдав нищівного удару по Берліну і разом з іншими фронтами завершив оточення та розгром ворожого угруповання в цьому районі.
Майбутній полководець народився 28 грудня 1897 року в селі Лодейно, крізь яке проходила дорога, що вела в місто Великий Устюг (нині Кіровська обл. РФ). Родина Конєвих жила, перебиваючись з хліба на воду. Та бідність не завадила малому Іванові тягнутися до знань. З похвальним листом він закінчив парафіяльну школу, а потому – й земське училище. З 15 років був сезонним робітником у лісних біржах. По деякому часі вирушив у місто до дядька Дмитра, який працював вантажником у порту. Родич, попри власну фінансову скруту, племінника прийняв, допоміг влаштуватися табельником на пристані. У травні 1916-го Іван отримав призовну повістку до Царської армії. Військову справу юнак осягав в умовах Першої світової. Хоч і тяжка була служба, та захопила Конєва. На грамотного, фізично розвинутого юнака звернули увагу командири: незабаром його направили до навчальної артилерійської команди, де гартувався молодший командний склад. Молодшим унтер-офіцером воював на Південно-Західному фронті у складі 2-го окремого важкого артилерійського дивізіону. Демобілізований на початку 1918-го.
Того ж року Конєв приєднався до більшовиків і згодом був обраний військовим комендантом Нікольського повіту. В роки громадянської війни боровся з білогвардійцями та закордонними інтервентами. Командував загонами у складі стрілецької бригади. Потім служив у народній армії на Далекому Сході. Бурхливі події в країні гартували характер Конєва, навчили бути твердим, принциповим, рішучим.
Після закінчення громадянської війни служить у 17-му Приморському стрілецькому корпусі. Згодом отримує направлення й успішно закінчує курси удосконалення командного складу. Від пропонованих значних постів Конєв категорично відмовився, добився призначення командиром полку, згодом став заступником командира дивізії. В 1932–1934 рр. вчиться у Військовій академії імені М. В. Фрунзе. Випускна комісія констатувала, що навчальний курс Конєв засвоїв відмінно й гідний висунення на посаду командира стрілецького з’єднання. Його призначають у Білоруський військовий округ командиром 37-ї стрілецької дивізії.
Під час Японсько-китайської війни, коли японські мілітаристи зосередили біля кордонів Монголії великі сили, Конєва призначають туди командиром групи військ, для надання військової допомоги. Його місія була непростою: потрібно було вивести війська на загрозливі рубежі по безводній гористій пустелі Гобі. Восени 1937-го було здійснено форсований марш по монгольському бездоріжжю для того, щоб припинити японську авантюру. Влітку 1938-го в зв’язку з посиленою загрозою військового нападу Японії, Окрема Далекосхідна армія перетворюється на Далекосхідний фронт, у якому Конєв командує 2-ю армією. Потому він очолив Забайкальський військовий округ.
Перед початком Великої Вітчизняної Іван Степанович командує вже Північно-Кавказьким військовим округом. Відчуваючи загрозу з боку Німеччини, радянська влада дбала про укріплення оборони: армія оснащувалася новою технікою, автоматичною зброєю, у військах ішли напружені навчання. Конєв, командувач 19-ї армії, служить в Україні. Вночі 21 червня 1941-го йому подзвонив начальник штабу Київського Особливого військового округу генерал-лейтенант Максим Пуркаєв: «Становище тривожне, Іване Степановичу, будьте готові до найгіршого».
Коли всією своєю міццю фашистська Німеччина почала наступ, командувач 19-ї армії отримав наказ перегрупувати з’єднання з-під Києва в район Вітебська. Конєв прибув у штаб Західного фронту, в розпорядження якого поступила його армія. «Зберіть усе, що маєте під рукою, – наказав йому командувач фронтом маршал Тимошенко, – та відкиньте негайно супротивника до Вітебська, організуйте стійку оборону в міжріччі Західної Двини і Дніпра».
Становище було загрозливим. Під натиском ворога, наші розрізнені частини відходили на Схід. Згодом танки супротивника рушили в наступ. Почався жорстокий бій. Радянські бійці закидали ворожі танки пляшками з горючою сумішшю, артилеристи зі своїх позицій підтримували вогнем – разом відбили першу атаку. Та німці підтягли самохідну зброю й почали бити по артилерії, командир батареї був поранений. Тоді командувач армією Конєв узяв на себе керування вогнем. Після більш ніж тридобових боїв супротивник змушений був відмовитися від наступу вздовж магістралі Вітебськ – Смоленськ.
10–12 липня на центральній ділянці фронту розгорнулася велика битва, яка ввійшла в історію Вітчизняної війни як Смоленська. В ті дні наступ гітлерівців на Москву захлинувся. Важливу роль зіграла 19-а армія, яка, відступаючи, завдала супротивнику значні втрати. У Смоленській оборонній операції Конєв проявив себе талановитим воєначальником, який здатен керувати масштабними битвами.
На початку осені 1941-го генерал-полковник Конєв призначений командувачем військами Західного фронту, який у жовтні зазнав поразок у В’яземській операції. Це була єдина військова невдача Конєва. Від суду й можливого розстрілу його врятував генерал Жуков. У тяжкій ситуації, що склалася, для координації сил оборони Західний і Резервний фронти зливаються. Командування об’єднаним фронтом доручили Жукову, Конєва його першим замісником.
На Калінінському напрямку постала загроза ворожого прориву. Прибувши туди, Конєв, використовуючи надзвичайні повноваження, зупинив на станції ешелон із дивізією генерала Полєнова і наказав солдатам зайняти оборону в районі Калініна. Дивізія генерала Горячого одержала наказ форсувальним маршем направлятися до цього міста. Сам Конєв прибув у розташування армії генерал-лейтенанта Масленнікова. Місто Калінін утримати не вдалося, та просування ворога було зупинене. «Авангарди Гота на відрізку шосе Калінін – Мідне розбиті. У Північно-Східному напрямку від міста організований суцільний стабільний фронт», – доклав начальнику Генерального штабу Іван Степанович. Відповідь дав сам Верховний Головнокомандувач: «Ставка вирішила організувати Калінінський фронт. Командувачем фронтом призначається генерал-полковник Конєв». 5 грудня війська фронту, реалізуючи задум Конєва, перейшли в контрнаступ. У ніч на 16 грудня супротивник, відчувши загрозу оточення, почав у паніці відступати, кидаючи бойову техніку та зброю – радянські війська ввійшли до Калініна.
Конєв досягав перемоги над ворогом в наступальних операціях, бо вмів зосередити сили й засоби на вибраних напрямках ударів, досягав тісної взаємодії військ і широкого маневрування на полі бою. Улітку – восени 1943 року війська Степового фронту, що згодом був перейменований у 2-й Український, під командуванням Конєва звільняють Білгород, Харків, Полтаву і Кременчук, успішно проводять П’ятихатську і Знам’янську операцію. Стратегічні здібності полководця Конєва відіграли вирішальну роль під час Корсунь-Шевченківській операції в лютому 1944-го. Тоді об’єднаними ударами військ 1-го і 2-го Українських фронтів були оточені великі сили ворога. Гітлерівці наполегливо атакували, намагаючись вирватися з кільця, а німецьке командування перекинуло їм на підмогу кілька танкових дивізій з інших районів. Розгорнулися напружені бої. Конєв, тоді командувач 2-м Українським фронтом, прийняв сміливе рішення перегрупувати 5-ту гвардійську танкову армію. Вона й завадила оточеним силами противника з’єднатися з підкріпленням. З угрупованням ворога було покінчено. За успішно проведену операцію Івану Степановичу надали звання маршала.
У червні 1944 року маршала Конєва викликали до Москви. Відбулася телефонна розмова з Верховним головнокомандувачем: ішлося про розгром супротивника на Прикарпатті й визволення Західної України. Конєв розробив план нової фронтової операції. Під його командуванням війська 1-го Українського фронту в липні – серпні 1944-го провели успішну Львівсько-Сандомирську наступальну операцію й розгромили група німецько-фашистських армій «Північна Україна». За відмінно виконане завдання, виявлену майстерність, стійкість і мужність маршал Іван Конєв був удостоєний звання Героя.
Ще одна перемога Конєва – Вісло-Одерська стратегічно-наступальна операція (січень-лютий 1945 р.): війська маршала всього за два дні розгромити тактичні та оперативні резерви противника.
2 квітня 1945 року в Ставці розглядався стратегічний план Берлінської операції, виконання якого покладалося на війська 1-го та 2-го Білоруських і 1-го Українського фронтів у взаємодії з Балтійським флотом. Верховний головнокомандувач звернувся особисто до Конєва: «У випадку опору противника на східних підступах до Берліна, та можливої затримки наступу 1-го Білоруського фронту, 1-му Українському бути готовим завдати удар танковими арміями з півдня на Берлін». Саме 1-й Український фронт під командуванням Конєва завдав свій перший потужний та нищівний удар по Берліну. На цьому напрямку у противника було близько мільйона осіб, понад 10 тис. гармат і мінометів, 1,5 тис. танків, більше як 3 тис. бойових літаків, а в самому Берліні – двохсоттисячний гарнізон. Утім, до 25 квітня Берлінське угруповання було оточене, розгромлені німці здались у полон. Підписаний 8 травня 1945 р. в Берліні акт безумовної капітуляції нацистської Німеччини поклав кінець війні в Європі.
Дещо раніше, 1 травня 1945-го Конєв одержав директиву Ставки: у взаємодії з 2-м і 4-м Українськими фронтами розпочати розгром дев’ятсоттисячного угруповання німецьких військ у Чехословаччині. Це був блискавичний марш-маневр танкових сил, який Конєв виконав в останні дні війни в операції проти могутнього угруповання фельдмаршала Шернера, який прямував на Прагу. Танкові армії Рибалка й Лелюшенка, догнали дивізії Шернера в Рудних горах і з ходу атакували тили й комунікації основних сил армії «Центр». Вже 11 травня Прага була визволена.
Після капітуляції Третього Рейху Конєв був призначений головнокомандувачем Групою радянських військ у Німеччині. У 1946–1950 рр. був головнокомандувачем Сухопутними військами й заступником міністра оборони. Перебував на значних посадах в окупаційних військах у Східній Європі: в 1956–1960 рр. – командувач Об’єднаними збройними силами країн Варшавського договору. У 1961–1962 рр. – головнокомандувач окупаційної Групи в Східній Німеччині. З 1962 року Конєв працює у складі Групи генеральних інспекторів Міністерства оборони.
Пам’ять про талановитого полководця продовжує жити. Іменем Конєва названі вулиці в російських й українських містах, чеській столиці. На батьківщині Івана Степановича встановлено бронзовий бюст та відкрито меморіальний музей. У Москві на вулиці Грабовського, де він жив, і у Львові на будинку штабу Прикарпатського військового округу, яким він командував, встановлено меморіальні дошки. Видатні заслуги Конєва високо оцінені державою. Маршал двічі удостоєний звання Героя, нагороджений орденом Перемоги та багатьма іншими орденами й медалями. Він герой Чехословаччини й Монголії.
Лев Кудрявцев, м. Київ
Додати коментар
