Субота, 12 грудня
громадсько-правовий тижневик
Тижневик « Іменем закону » та додаток « Моменти »
представляють об'єднане інтернет-видання imzak.org.ua
Рубрики Усі рубрики
Історія
30/09/2014 11:19

Кавалер ордена Британської Імперії

7 травня 2011 р. у Приморському районі м. Маріуполя відбулась урочиста церемонія відкриття пам’ятника Герою Радянського Союзу контр-адміралу Миколі Луніну. Бюст, встановлений на площі, яка з квітня того самого року зветься ім’ям героя, – данина пам’яті вдячних земляків, що таким чином вшанували відважного підводника. Серед його бойових нагород, крім «Золотої Зірки» Героя та восьми радянських орденів, є рідкісна, як для офіцера ВМФ СРСР, іноземна нагорода – орден Британської Імперії…

Моряк – від народження
Микола Олександрович Лунін народився 21 серпня 1907 р. в Одесі в родині моряка, який був спочатку матросом, потім боцманом на суднах «Російського товариства пароплавства та торгівлі», а 1910-го влаштувався на роботу в порт Маріуполя, де й пройшли дитячі й підліткові роки Миколи.
Він виріс біля моря, з дитинства мав пристрасть до риболовлі, якою захоплювався все життя. 1924 року закінчив семирічну «школу водників» (нині – Маріупольська загальноосвітня школа №31), у якій тоді навчалися переважно діти працівників порту й моряків, і пішов батьківським шляхом: працював на торговельних суднах спочатку юнгою, потім – матросом. За комсомольською путівкою вступив до Ростовського політехнікуму водних шляхів сполучення, який закінчив 1930-го. Відслужив рік строкової у штабі Північно-Кав­казь­кого округу, деякий час працював в Одеському інституті інженерів водного транспорту, згодом був призначений капітаном нав­чального вітрильного судна «Вега», на якому протягом семи років борознив Чорне й Азовське моря, неодноразово заходячи в іноземні порти. З 1933-го – працював на суднах Чорноморського державного нафтоналивного пароплавства «Совтанкер».
Переломним для Миколи Олександровича став 1935 рік, коли він, молодий, але досвідчений моряк, старший помічник капітана танкера «Азнефть» за спеціальним набором був призваний до лав радянського ВМФ. Протягом двох років він проходив підготовку в командному класі Нав­чального загону підводного плавання, після чого продовжив службу на субмаринах типу «Щ» («Щука») спочатку Балтійського, а потім – Північного флотів.
Тут його зачепила хвиля сталінських репресій, що тоді котилася країною. Понад рік Микола Олександрович перебував під слідством, але вистояв, відкинувши всі абсурдні звинувачення. Наприкінці 1939-го його відновили на службі, й у квітні наступного року він обійняв посаду командира нового підводного човна «Щ-421» Північного флоту. Під час збройного конфлікту з Фінляндією «Щ-421» ніс дозорну службу в Баренцовому морі, успішно виконавши поставлене завдання й одержавши подяку командувача флоту віце-адмі­рала В. Дрозда.
Незважаючи на «юний» вік субмарини й недосвідченість екіпажу, наприкінці 1940 р. цей корабель першим зі складу бригади підводних човнів пройшов пов­ний курс бойової підготовки і невдовзі відзначився на навчаннях флоту: непомітно проникнувши в бухту, де знаходилася база «умовного противника», Лунін раптово «атакував» і «знищив» його кораблі.
«Щука» громить ворога
Уже в перші дні Великої Віт­чизняної війни човен капітан-лейтенанта Луніна почав активні дії на ворожих комунікаціях біля Північного узбережжя окупованої гітлерівцями Норвегії. У районі Тромсе 2 листопада 1941-го екіпаж відкрив бойовий рахунок, атакувавши транспорт противника. Загалом за час цього походу, з 26 жовтня по 17 листопада, «Щ-421» були зараховані три перемоги – водотоннажність потоплених суден сягала 20 тис. тонн. У відповідь ворожі кораблі атакували субмарину глибинними бомбами, але їй вдалося зникнути. А на зворотному шляху Лунін зібрав розвідувальні дані про стан протичовнової оборони супротивника.
За традицією, на рідній базі в Полярному човен зустрічали урочисто: з оркестром і особливим подарунком, що тоді став символом успішного походу – смаженим поросям…
У період із 22 січня по 8 лютого 1942 р. в районі мису Нордкап «Щ-421» атакував ворожий транспорт водотоннажністю 8 тис. тонн, а згодом у Портсангер-фіорді торпедував транспорт «Консул Шульте». Під час півторагодинного переслідування субмарина зазнала пошкоджень, але щасливо повернулася на базу. До кінця лютого 1942 р., після п’яти бойових походів, «Щ-421» зарахували знищення сімох бойових і транспортних кораблів загальною водотоннажністю 49 тис. тонн.
3 квітня 1942 р. за успішне командування підводним човном і героїзм, виявлений у боях з ні­мецько-фашистськими загарбниками, Микола Олександрович був удостоєний звання Героя Радянського Союзу із врученням йому ордена Леніна й медалі «Золота Зірка», а підводний човен «Щ-421» – нагороджено орденом Червоного Прапора. Лунін отримав високу нагороду Батьківщини вже після того, як був заслужено підвищеним по службі: 28 квітня 1942 р. він був призначений командиром більшого підводного корабля – субмарини «К-21».
А 8 квітня 1942-го, під час шостого бойового походу, перебуваючи в районі Лаксе-фіорду, Червонопрапорний підводний човен «Щ-421», яким командував колишній заступник Луніна, капі­тан-лейтенант Ф. О. Відяєв, підір­вався на ворожій міні, втративши хід і можливість занурюватись. Наступного дня прибулий на допомогу підводний човен «К-22» після невдалих спроб буксирування, знявши весь екіпаж, торпедним пострілом затопив «Щ-421»…
Атака «Тірпіца»
Невдовзі після призначення капітан 2 рангу Лунін одержав наказ: швидко підготуватися до походу та вийти в море для рятування «Щ-402». Цей підводний човен у районі Портсангер-фіорду потопив німецький сторожовий корабель, але й сам постраждав унаслідок атак глибинними бомбами з ворожих катерів – із його пошкоджених цистерн витекло пальне, і він «завис» у дрейфі неподалік від ворожих берегів, лише дивом залишившись непоміченим противником.
Відшукавши «Щ-402», човен Луніна пришвартувався до нього, і, попри високі хвилі, підводники «К-21» зуміли подати шланг на аварійний човен і перекачати 15 тонн пального. Передати таким самим чином мастило було неможливо, проте Лунін знайшов вихід: його переливали в гумові мішки для зберігання дистильованої води до акумуляторів і перекидали на палубу «Щ-402». Рятувальна операція пройшла успішно, і 14 березня 1942 р. обидва човни повернулися на базу в Полярний.
Найвідомішим подвигом Миколи Олександровича стала легендарна атака німецького лінійного корабля «Тірпіц». Підводний човен «К-21» прикривав просування каравану «PQ-17», з 28 червня 1942 р. перебуваючи на позиції в районі норвезького острова Інгой. 5 липня командир одержав звістку про вихід у море ворожої ескадри з метою перехоплення й знищення конвою – приблизний маршрут її просування Луніну вдалося вирахувати, спостерігаючи за польотами ворожих літаків. О 16.33 акустик доповів про шуми гвинтів, о 17.12. командир побачив у перископ два передові міноносці, о 17.18 – верхівки щогл великих кораблів, у яких незабаром вдалось упізнати лінкор «Тірпіц» і важкий крейсер «Адмірал Шеер», яких охороняли вісім ескадрених міноносців.
Командир прийняв рішення атакувати «Тірпіц» носовими апаратами. О 17.36 ескадра повернула ліворуч на 90-100 градусів і почала перешиковуватись у кільватерну колону, внаслідок чого «К-21» опинився відносно лінкора супротивника на розбіжних контркурсах. Командир розвернув човен праворуч, намагаючись вийти в атаку носовими апаратами, але о 17.50 ескадра знову повернула, при цьому «Тірпіц» підставив лівий борт… Щоб не зірвати атаку, Лунін розвернув човен і о 18.01 зробив чотириторпедний залп із кормових апаратів. На момент залпу човен був посередині строю ескадри…
За 2 хв. 15 сек. на човні почулися вибухи двох торпед. Шуми міноносців то наближалися, то віддалялися, проте атаки глибинними бомбами не відбулося… О 19.00 «К-21» сплив і командир човна повідомив по радіо про курс відходу ескадри…
Згодом свій звіт Лунін завершив висновками: «Влучення двох торпед у лінкор достеменне, що може встановити розвідка… допускаю можливість, що головний міноносець перехопив одну з торпед на себе».
Повідомлення Луніна було почуте британцями, і незабаром їхній розвідувальний літак, що патрулював у районі Нордкапа, також виявив одинадцять ворожих кораблів, які йшли зі швидкістю 10 вузлів (Лунін під час атаки визначив хід «Тірпіца» в 22 вузли). На перехоплення лінкора були кинуті значні сили Королівського флоту, й гітлерівці змушені були повернутися до норвезьких баз. 6 липня радянські розвідувальні літаки виявили німецьку ескадру біля норвезьких берегів – вона відходила на південь. Пізніше британська розвідка встановила, що «Тірпіц» став на ремонт в Альтен-фіорді…
Про успішність атаки Луніна й досі сперечаються історики, маючи полярні думки. З одного боку, на кадрах аерофотозйомки справді зафіксовано «Тірпіца» у порту з кесонами біля лівого борту, що може свідчити про влучання принаймні однієї торпеди, з іншого – документи гітлерівського ВМФ не підтверджують факту торпедної атаки. Незаперечним фактом залишається одне – саме субмарина Луніна виявила ворожу ескадру, завдяки чому й без того трагічна доля конвою «PQ-17» не стала ще трагічнішою…
Радянське «Інформбюро» незабаром сповістило всьому світу про подвиг героїв-північно­мор­ців, які зірвали атаку німецького флоту. 23 жовтня 1942 р. «К-21» був нагороджений орденом Червоного Прапора. Гітлерівці жорстоко помстилися Луніну: в окупованому Херсоні гестапо заарештувало батька Миколи Олександровича й окупанти публічно стратили його на головній площі Ростова-на-Дону.
«Тірпіц» протягом тривалого часу перебував на ремонті, кілька разів потрапивши під бомбування британської та радянської авіації. 12 листопада 1944-го 25 англійських «Ланкастерів» атакували німецький лінкор на базі в Тромсе – внаслідок удару 6-тон­ними бомбами на «Тірпіці» вибухнув боєзапас і він перевернувся, розламався й пішов на дно разом із більшістю екіпажу…
У 1944 р. Микола Олександрович Лунін був відзначений орденом Британської Імперії ІV ступеня – ця нагорода є свідченням високої оцінки дій командира «К-21» і його підлеглих.
Від бойових походів – до рейсів в Антарктиду
Бойові походи тривали: у листопаді 1942 р. на мінах, які біля порту Гаммерфест встановила «К-21», підірвався німецький транспорт «Рігель». У лютому наступного року виконання бойового завдання ледь не зірвала пожежа в дизельному відсіку, але екіпажу вдалося приборкати вогонь і провести ремонт, а згодом човен Луніна успішно виставив мінне загородження, висадив розвідувальну групу, а потім, за власною ініціативою, вночі в надводному положенні проникнув до Кве­нанген-фіорду й торпедним залпом знищив кілька ворожих сторожових катерів.
Наприкінці 1943 р. Лунін був призначений командиром дивізіону підводних човнів Північного флоту, а за три місяці його направили на навчання до Військово-морської академії, яку він закінчив уже після війни, 1946-го. Микола Олександрович став кандидатом військових наук, командував з’єднаннями субмарин, у 1950–1956 рр. проходив службу в системі держприймання, від початку 1957-го – у Науково-дос­лід­ному інституті ВМС.
Навесні 1962 р. у званні контр-адмірала Лунін звільнився у відставку за станом здоров’я, проте кілька років працював капітаном далекого плавання, зокрема здійснював походи в Арктику й Антарктику. Микола Олександрович не забував рідні Одесу й Маріуполь, не раз їх відвідував. В останні роки життя Лунін працював над книжкою спогадів.
17 листопада 1970 р. контр-адмірал Лунін помер. Його поховали з почестями на Богословському кладовищі Ленінграда. Пам’ять відважного підводника увічнено меморіальними дошками на будинках колишнього Азовського морського пароплавства, Ростовського мореплавного училища ім. Сєдова, у Самарі, де він жив 1944–1945 рр., а також у монументі Слави, спорудженому у військовому містечку Північного флоту в Полярному. Його іменем названі проспект і площа в Маріуполі, вулиці в Одесі й Полярному, одна зі шкіл Мурманська. А в м. Сєвєроморську як меморіал-музей навічно встановлено Червонопрапорний підводний крейсер «К-21».
Лев КУДРЯВЦЕВ, м. Київ
друкувати

Коментарi

Додати коментар

Інші статті