Патріарх прикарпатських «кадрів»
Полковника міліції у відставці Петра Царенка можна без перебільшення назвати патріархом кадрової служби прикарпатської міліції. Сорок п’ять років тому він очолив підрозділ політико-виховної роботи УВС Івано-Франківського облвиконкому, а потім сім років був заступником начальника обласного управління внутрішніх справ з кадрів.
Пережив голод і окупацію
Попри поважний вік, а Петрові Миколайовичу вже 86 років, він зберіг добру пам’ять і цікавість до життя. А ще – інтерес до того, що діється в міліцейському відомстві. Каже, що боляче чути повідомлення про протиправні вчинки правоохоронців. Один такий випадок може перекреслити все добре, що робить увесь колектив. А здобути довіру людей дуже складно.
Народився Царенко в багатодітній сім’ї в селі Тетієві, що на Київщині. У п’ятирічному віці пережив голодомор. «Як нині пам’ятаю, їли полову від проса, лушпиння, – згадує ветеран. – Живіт – отакенний (показує руками. – Ред.), а самі худі були, як скіпки. У голодний рік наші сусіди з’їли свою дитину. На кладовищі стояли чорні нари. На них майже щодня приносили померлих і ховали. То був страшний час. На щастя, наша сім’я вижила. Коли почалася війна, вже наступного дня батька забрали на фронт. Пережили окупацію, після якої мене й однолітків записали в загін самооборони. Вночі зі зброєю ходили вулицями, були в засідках, бо в село навідувалися дезертири…».
Закінчивши сьомий клас школи, Петро вивчився на фрезерувальника в м. Костянтинівці Донецької області й там потім працював на місцевому металургійному комбінаті. У серпні 1948 року він вступив до гірничо-паливного технікуму, що в місті Ірпені. Переддипломну практику проходив в об’єднанні «Краснодонвугілля» й мав намір їхати працювати саме туди. Але йому запропонували роботу в тресті «Львіввугілля».
«Я погодився й переїхав на Прикарпаття, – продовжує співрозмовник. – У Коломиї було шахтоуправління, а в селі Ковалівці – три шахти, в яких добували буре вугілля. Мене призначили начальником дільниці. Геологічні умови були дуже складні. Метровий прошарок вугілля залягав на глибині 120-140 метрів. У ньому були вкраплення глини, тож доводилося витрачати багато часу й коштів, щоб довести вугілля до товарного стану».
З партійної роботи – в міліцію
За півроку на районній звітно-виборній комсомольській конференції Царенка обрали секретарем Яблунівського райкому комсомолу. Потому він закінчив Вищу партійну школу, працював завідувачем відділу Рожнятівського райкому партії, третім секретарем Рогатинського райкому, сім років трудився в комітеті народного контролю. 1969-го в обласному комітеті партії Петру Миколайовичу запропонували перейти на роботу в УВС Івано-Франківського облвиконкому на посаду начальника відділу політико-виховної роботи. Тоді якраз створювали такі підрозділи в органах внутрішніх справ.
«Скажу відверто, я не дуже хотів переходити на роботу в міліцію, – розповідає Петро Миколайович. – Але тоді була жорстка партійна дисципліна. Я мав поняття про роботу органів внутрішніх справ. Хочу відзначити, що в той час керівні кадри готували дуже добре й ретельно. У партійній школі ми вивчали не тільки марксистсько-ленінську філософію, а й технологію виробництва сільськогосподарської продукції, економіку, правові дисципліни. Та й під час роботи в комітеті народного контролю часто контактував із працівниками правоохоронних органів».
Новопризначеному керівникові відділу політико-виховної роботи, у підпорядкуванні якого було семеро працівників, присвоїли звання майора міліції: «Перед нами поставили завдання виховувати міліцейські кадри. Найперше, що зробили, – в кожному райвідділі створили так звані ленінські кімнати, де проводили заняття зі службової та політичної підготовки, встановили стенди з наочною агітацією, інформацією про найкращих працівників. Щочетверга проводили політзаняття, виховні години. Готували справи кандидатів для вступу в партію. Розглядали скарги на працівників міліції. Словом, здійснювали весь комплекс виховних заходів.
Допомагали працівникам вирішувати побутові проблеми. Я використовував свої зв’язки в партійних органах. Крім того, наш відділ дуже багато уваги приділяв роботі з населенням. Люди були погано обізнані про те, чим займається міліція. Ми спеціально прийняли на роботу журналістів. Вони друкувалися в обласних газетах, міськрайонній пресі, розповідали про роботу ОВС. Також ми виступали на зборах у трудових колективах, на сесіях районних і сільських рад.
Кричущих фактів порушення законності в роботі міліції тоді не було. Мови про хабарі – також. Міг там інспектор дорожньої служби взяти кілька карбованців, але то були дрібниці. Якщо начальник міліції чи його заступники споруджували власне житло, то мали надати квитанції на будівельні матеріали, пояснити, за які кошти будують».
На порядок працювало все суспільство
У листопаді 1975 року Петра Царенка призначили заступником начальника УВС Івано-Франківського облвиконкому з кадрів. Кадровий апарат управління тоді налічував 14 працівників. «Перш за все ми займалися підбором людей на роботу в міліцію, – знову поринає у спогади ветеран. – Пам’ятаю, що був некомплект серед рядового складу. Зарплата невелика, люди не хотіли йти на службу. Ситуація покращилася, коли на початку 80-х років суттєво підвищили оклади за спеціальне звання. Тоді в органи внутрішніх справ прийшло працювати багато цивільних людей із вищою освітою.
Коли я йшов на пенсію, то разом із пожежною охороною та виправно-трудовими установами системи виконання покарань у нас було трохи більше як дві тисячі атестованого складу. Міліції – близько 1 700 осіб. Цього штату вистачало, бо на порядок працювали не тільки правоохоронні органи, а й усе суспільство. Приміром, якщо робітник порушував дисципліну, потрапляв у витверезник чи хуліганив, його поведінку обговорювали на зборах трудового колективу. Досить ефективно працювали товариські суди, добровільні народні дружини, інші громадські організації».
Після виходу на пенсію Петро Царенко працював старшим інженером виробничого об’єднання «Карпатвибухпром». Стала в пригоді освіта, здобута в гірничому технікумі. Трудився там до 1994 року. Нині займається громадською роботою: входить до складу Ради обласної організації Асоціації ветеранів МВС України.
Ігор Голинський,
Івано-Франківська обл.
