Людолови нашого часу
Сумнопам’ятні часи рекетирів, які не гребували і кіднеперським «промислом», ніби відійшли у минуле, проте з’явилося чимало їхніх послідовників, які спеціалізуються саме на цій категорії злочинів. Розкриваючи темні справи кіднеперів, працівники УБОЗ повсякчас відточують свій професіоналізм.
Протягом 2009-го підрозділами боротьби з організованою злочинністю викрито організаторів 26-ти полювачів на людей, з кримінального полону визволено 10 громадян, за яких вимагали викуп.
Вирішальну роль у роботі зі звільнення заручників зіграли бійці славнозвісного «Сокола». Однією з найвдаліших в міліцейському відомстві вважається операція, нещодавно проведена міжрегіональною опергрупою у складі сищиків ГУБОЗ МВС та їхніх черкаських колег, які вийшли переможцями в «дуелі» з угрупованням людоловів, до складу якого входило семеро жителів Черкаської, Одеської областей та АР Крим.
Якщо узагальнити досвід із розкриття таких злочинів, то можна зробити висновок, що схема захоплення заручника та подальшого вимагання за нього викупу є доволі стандартною: в людини із солідним прибутком викрадається родич, а потім встановлюється такса за його повернення. Бранців здебільшого постійно поять горілкою, годують психотропними речовинами і лупцюють. Тому вони зазвичай перебувають у дрімотному стані. За такого втримування з бранцями менше клопоту.
Невільник ціною в мільйон
Правоохоронці приступили до розкриття злочину одразу після того, як до міліції звернувся столичний бізнесмен, який в розпачі поскаржився, що на початку листопада був викрадений у Черкасах його брат, котрий проживав у цьому місті. Зловмисники вимагають викуп за його життя: ні багато, ні мало… 1 мільйон доларів!
Брат бізнесмена після визволення з рекетирського полону поділився пережитим у жахливі для нього дні. За його словами ось як все відбувалось.
Невідомі люди призначили Сергію (назвемо його так) зустріч на вечір, запропонувавши вигідну угоду. Обговорення деталей запропонували провести в авто. Шукач прибутків відчув щось недобре, як тільки вмостився в салоні. Він одразу спробував вискочити із легковика, але не встиг. Двоє дужих парубків, миттю накинулися на Сергія і почали його душити. Він відчайдушно пручався, але з’явився третій чолов’яга, який допоміг поплічникам скрутити непокірного.
Свідчить звільнений з полону:
— Придушили так, що я не міг дихати, довелося змиритися з поразкою. Зв»язавши руки і ноги, примусили мене випити горілки, а після того ще й дві пігулки (встановлено, що то були психотропи — Авт.), і наказали, аби я сидів тишком-нишком. Голову накрили капюшоном і кудись повезли.
Перехожі нічого не помітили, бо Сергій сів у авто за власним бажанням, без жодних проблем. А того, що відбулося в салоні, ніхто не бачив.
Горілка та психотропи як засіб приборкання
— Місце мого перебування кілька разів змінювали. — Продовжує розповідь Сергій. — Але я не мав жодного уявлення, звідки й куди переїжджаю. В якомусь помешканні мене поклали долілиць, і обшукавши, забрали гроші та ключі. Відчув, як руки та ноги обв’язують фалами, які буквально скріплюють заклепками й начебто болтами. Посадили у кімнаті на ліжко, наказали не смикатися, пригрозивши вбивством — мовляв, їм втрачати нічого. Так я просидів три доби. Давали якісь медикаменти, потім ще й вкололи снодійне. Проте я ніяк не засинав, тому процедуру зі шприцами і таблетками повторювали кілька разів.
Задумавши втекти, я намагався ввійти в довіру наглядачів, яких було загалом четверо, і майже споїв їх горілкою. Але був викритий і побитий. Раз або двічі на день мене годували самою картоплею. А поїли безміри, особливо, коли охоронців залишалося двоє, — боялися, щоб я не «робив дурниць». Адже траплялося, що близько до будинку підходили перехожі, тож бандити побоювались, аби їх не викрили. Коли я розпитував у своїх викрадачів, чого вони добиваються, вони наказували мовчати й нічого не пояснювали. Зрештою за власними спостереженнями я дійшов висновку, що один з наглядачів є невиправним алкашем, тож можна знову спробувати втекти або хоча б роздобути інформацію про свою роль у цьому дійстві. Одного дня той чолов’яга зняв із себе маску, а за ним — і решта учасників банди, які дещо розслабилися (хоча їх бригадир був самою суворістю і тверезістю). «Алкаш» дещо розбазікав і я, склавши до купи всі здобуті дані, второпав, де перебуваю і з якою метою мою особу викрали.
Мене зняли на відео для брата: він зажадав доказів того, що я викрадений саме ними і нині живий. Спілкуватися із братом не давали — мовляв, їх можуть вирахувати і «пов’язати» впродовж трьох годин. Проте неодноразово змушували писати та переписувати записки братові, бо підозрювали, що в них кодуються координати схову. По правді, всі 20 днів полону мене не покидало відчуття, що я — без п’яти хвилин смертник.
На заваді – самодіяльність родичів
Розповідає заступник начальника ГУБОЗ Едуард Свінціцький:
— Звістку про викрадення брата підприємець отримав по мобільному телефону від самих злочинців, які запропонували забрати автівку полоненого, котру залишили в Черкасах біля театру. Молодий чоловік справді знайшов братового легковика й відігнав його додому. Цей момент із авто був потрібен викрадачам, аби переконатися, що їхній «клієнт» нікого з собою не привів, тож виконує їхні вимоги і ще щоб розпочати стеження за ним.
З часом бізнесмену повідомили, що він має забрати листа з поштової скриньки його тещі, в якому у подробицях викладено схему передачі викупу й наступного алгоритму дій родича. Окремим рядком нагадувалось, що звернення до міліції чи будь-яких інших правоохоронних структур означатиме для брата вірну смерть. Вразила обіцянка бандитів передати відеозапис його страти. В разі невиплати рятівного для заручника мільйонного траншу, злочинці погрожували вбити нещасного і в подальшому викрасти інших членів його родини, допоки їхні вимоги не задовольнять.
Рекетири добре вивчили родинні зв’язки бізнесмена, спосіб його життя і місця, де він буває. Підприємець, зваживши все, збагнув: іншого виходу, окрім того щоб звернутися до міліції, в нього немає — шансів на те, що кримінальники залишать брата живим після отримання ними такого великого куша, майже не було.
ГУБОЗ одразу розпочало розробку спецоперації. Але брат, який мав співпрацювати із оперативниками, поводився у цій ситуації досить складно для правоохоронців. Він, як не дивно, не виконував усіх інструкцій оперативників. Найнебезпечнішими були його намагання водночас вжити якихось власних заходів з визволення заручника. Зокрема, робив спроби звернутися до ЗМІ, до всіх можливих силових структур. Через таку непередбачену поведінку правоохоронці ризикували втратити заручника. Бізнесмен робив усе навпаки, надаючи надто великого розголосу ситуації і це збільшувало вірогідність трагічного фіналу.
Під час штурму постраждав лише собака
— Поступово міліції вдалося ідентифікувати всіх причетних до викрадення, і встановити місце утримування заручника. — Розповідає далі заступник начальника главку. — Викрадачі, більшість з яких були раніше судимими за тяжкі злочини, а їхній ватажок відсидів за бандитизм, вели доволі продуману і сплановану гру: не називали конкретних строків отримання свого «гонорару», весь час змінювали спосіб комунікації — то телефонували з таксофона, то надсилали записку або листа.
Наш підопічний весь час перебував під контролем зловмисників, з якими вів тривалі перемовини. Тому будь-які спроби цього пана відвідати «силовиків» чи журналістів могли розглядатися як спроба уникнути сплати високої ціни за братове життя. Зрештою, лиходії зійшлися на тім, що «банкомат» облаштують у безлюдному місці, причому, на дорозі, де зможуть контролювати події й у разі «форс-мажору» матимуть нагоду швидко забратися геть.
Брат не міг зібрати мільйон доларів і сповістив про це рекетирам, зазначивши, що спроможний розрахуватися лише значно меншою сумою. Того ж дня сторонам вдалося знайти компромісну суму. Саме того моменту, коли людолови збиралися передати свої вказівки, їх усіх разом затримали оперативники ГУБОЗ спільно з бійцями спецпідрозділу «Сокіл». Спочатку учасники операції «пов’язали» співучасників змови у Черкасах, а потім уночі штурмували дачу під Одесою. Обійшлося без жертв та постраждалих, якщо не враховувати собаки, який не давав правоохоронцям пройти до будинку.
Вести переговори і проводити оперативні комбінації зі злочинцями було непросто, бо брат заручника перебував то в Києві, то у Черкасах, отже, не поряд із учасниками операції з визволення заручника. Тому його розмови із бандитами по мобільному зв’язку доводилось аналізувати вже пост-фактум. Підприємець не завжди робив так, як йому радили убозівці, що значно погіршувало «атмосферу» спілкування із викрадачами, які могли запідозрити міліцейське втручання. Мало того, родич бранця сам неодноразово погрожував його мучителям, обіцяючи стерти їх на порох за брата.
Свідків людолови знищують
— Ми поки що маємо дані, що це перше викрадення угруповання, однак вони непогано підготувалися і якби ми не спрацювали на випередження, то, переконаний: заручника вони не відпустили б, а вбили б, — розповідає Едуард Свінціцький. — Ймовірно, така ж доля чекала б і на його брата, який мав привезти гроші. Це очевидні речі. Ніхто з подільників не збирався сідати за ґрати, тож їм потрібно було позбуватися усіляких слідів, зокрема, свідків. На так звану стрілку із братом, який мав привезти викуп, негідники збиралися прихопити ацетон для знищення всіх ознак свого перебування там і забити памороки службовому собаці, який міг взяти їхній слід.
(За сприянням прес-служби ГУБОЗ МВС)
Геннадій Карпюк, для «Моментів»
