На кіровоградському напрямі

У першій декаді грудня 1943 р. бої на радянсько-німецькому фронті точилися на теренах Київщини, Житомирщини, Кіровоградщини, Черкащини та в Криму.

Тривав ворожий контрнаступ, що розпочався північніше Житомира. Упродовж 6–14 грудня гітлерівці знову захопили Коростень і зробили дві спроби пробитися до Києва з північного заходу в смузі 60-ї армії 1-го Українського фронту. Радянським воїнам довелося вести запеклі оборонні бої. Тільки 7 грудня підбито і спалено 62 німецькі танки й штурмові гармати, 8 і 9 грудня – понад 160, 10 і 11 грудня – понад 200.

Багато воїнів Червоної Армії відзначились у цих кровопролитних боях. 7–8 грудня в районі села Ходоки, що в Радомишльському районі Житомирщини, радянські позиції атакували ворожі танкові й механізовані підрозділи. У боротьбу з ними вступили артилеристи. Стійкість і високу бойову майстерність виявили гарматні обслуги 317-го гвардійського винищувально-протитанкового артилерійського полку 38-ї армії 1-го Українського фронту, які відбили кілька потужних атак. На цій ділянці гітлерівці втратили 28 танків (зокрема, 12 важких), 15 бронемашин, 5 бронетранспортерів з гарматами і близько 400 солдатів. За виявлений героїзм і хоробрість гвардії старшина М. Д. Маслов, гвардії сержанти П. О. Турбін, О. Г. Федюков, О. В. Шаталкін та Г. В. Голіщихін удостоєні звання Героя Радянського Союзу, а 130 воїнів 317-го гвардійського артполку були нагороджені орденами й медалями…

6 грудня 1943 р. в бою поблизу села Фасова Черняхівського району відзначився навідник гармати артилерійського дивізіону 248-ї окремої курсантської стрілецької бригади 60-ї армії 1-го Українського фронту молодший сержант І. О. Козак: сімома пострілами він знищив сім ворожих танків! Артилеристам удалося зупинити ворога, але молодший сержант Козак помер у медсанроті від ран, які він дістав у бою за село… І. О. Козак був посмертно удостоєний звання Героя Радянського Союзу.

Яскравий подвиг здійснив екіпаж танка Т-34 3-го танкового батальйону 12-ї гвардійської танкової бригади 4-го гвардійського танкового корпусу 60-ї армії 1-го Українського фронту, яким командував гвардії молодший лейтенант В. О. Єрмолаєв. Обороняючи село Заньки, 7 грудня 1943 р. танкісти підбили чотири «тигри» і знищили чимало ворожої піхоти. Проте ворог і далі рвався вперед. Втративши ще два танки, гітлерівці зуміли підпалити радянську «тридцятьчетвірку». В. О. Єрмолаєв наказав механіку-водію гвардії сержанту О. О. Тимофєєву вивести танк на шосе й атакувати ворога. Охоплений вогнем Т-34 таранив ворожий танк, і від страшного удару обидві машини вибухнули. За цей подвиг танкісти були посмертно удостоєні звання Героя Радянського Союзу…

Запеклі бої з ворогом вели частини Червоної Армії на території Кіровоградщини. 6 грудня 1943 р. 5-а гвардійська армія 2-го Українського фронту після запеклих боїв визволила Олександрію. В оперативному зведенні Радінформбюро з цього приводу зазначалося: «На південний захід від Кременчука радянські війська, зламавши опір противника, заволоділи містом Олександрією… У результаті стрімкого удару радянські війська перерізали залізницю Сміла – Знам’янка». Наказом Верховного Головнокомандування 11 військовим частинам, що відзначилися під час визволення міста, було присвоєно найменування «Олександрійських». Ворог намагався затримати просування радянських військ на підступах до Знам’янки та був змушений зняти частину сил із черкаського напрямку і перекинути їх для посилення свого олександрійського угруповання.

9 грудня 5-а гвардійська армія 2-го Українського фронту оволоділа залізничним вузлом Знам’янкою. У цих боях істотну допомогу частинам Червоної Армії надали партизани, якими командував Ілля Данилович Діброва (світлини, документи та речі цього партизанського командира та його племінниці Майї Савченко, зв’язкової партизанського з’єднання ім. К. Є. Ворошилова, нині зберігаються у фондозбірні Меморіального комплексу. – Ред.). Під час бою І. Д. Діброва дістав поранення, але не залишав командного пункту, доки не було відкинуто від станції і міста залишки німецької дивізії… Наступного дня Радінформбюро повідомило: «Війська 2-го Українського фронту після триденних запеклих боїв 9 грудня оволоділи містом і залізничним вузлом Знам’янка…». Наказом Верховного Головнокомандувача від 10 грудня 1943 р. 17 військовим з’єднанням і частинам, які визволяли місто, було присвоєне найменування «Знам’янських». 10 грудня о 19-й годині Москва салютувала визволителям двадцятьма залпами із 124 гармат.

Визволення Знам’янки спільними зусиллями регулярних військ і партизанських формувань – не єдиний такий випадок під час визвольних боїв на території України. Наприклад, у взаємодії з частинами Червоної Армії партизанський загін під керівництвом П. А. Дубового визволив низку населених пунктів Чигиринського та Кам’янського районів (зокрема, 12 грудня загін Дубового у взаємодії з військами 2-го Українського фронту визволив колишню козацьку столицю України – місто Чигирин)…

Враховуючи обстановку, що склалася, командувач 52-ї армії генерал К. А. Коротєєв прийняв рішення продовжувати наступ із метою остаточного оволодіння містом Черкаси та просування на Смілу. Впродовж 6–8 грудня війська частиною сил вели бій у місті, а головні сили готувалися до вирішального штурму…

Уранці 9 грудня після артилерійської підготовки почався штурм Черкас. З перших хвилин бою противник чинив шалений опір. Найзапеклішого характеру набули бої в районі залізничної станції. 7-а гвардійська повітряно-десантна дивізія повільно просувалась уперед, відбиваючи контратаки ворожих танків і піхоти. Наприкінці дня десантники захопили залізничну станцію. Дивізії 52-ї армії, які вели наступ безпосередньо в місті, очистили від противника кілька кварталів…

10 грудня напружені бої розгорнулись у районі залізничної станції Черкаси. Ворог контратакував підрозділи 29-го гвардійського повітряно-десантного полку. Внаслідок раптового удару йому вдалося потіснити підрозділи полку на лівому фланзі та зім’яти його бойові порядки. Полк під натиском гітлерівців відійшов, але до 18-ї години знову оволодів раніше залишеною ним ділянкою.

Того ж і наступного дня частини 52-ї армії визволили більшість Черкас – на кінець 11 грудня в руках противника перебувала тільки південно-східна частина міста. Під час вуличних боїв радянські війська діяли, утворюючи штурмові групи, широко застосовували ручні димові гранати і пляшки із запалювальною сумішшю, які були ефективним засобом для засліплення та знищення ворожих вогневих точок і оборонних споруд.

12 грудня лівофлангові підрозділи 294-ї стрілецької дивізії штурмом оволоділи залізничною станцією в районі пристані міста Черкаси. Наступ частин армії значно уповільнився. Ворог чинив опір, маючи намір протриматися до підходу своїх резервів з боку Сміли. Командувач 52-ї армії генерал К. А. Коротєєв посилив війська, що наступали на напрямку головного удару армії, перекинувши туди 294-ту стрілецьку дивізію. У ніч на 13 грудня війська армії закінчили перегрупування й зайняли вихідне положення для вирішального наступу…

Цими грудневими днями 1943-го сягнули апогею бойові дії на Керченському півострові. Прориваючись з Ельтигену, у ніч на 7 грудня загін полковника В. Ф. Гладкова у складі 1 500 бійців форсував убрід Чурбаське озеро і, пройшовши без жодного пострілу 20 км тилами противника, вранці, діючи переважно холодною зброєю, захопив ключову ворожу позицію на горі Мітридат, що височить над Керчю, а також південну околицю міста. Інший загін ельтигенців, який очолював майор Р. Л. Григорян, пройшов крізь місто, перетнув передній край і без втрат вийшов у розташування Окремої Приморської армії. Оборона гітлерівців кілька годин була паралізована; один удар – і радянські частини вільно рушили б через Керч на Феодосію і далі вглиб Криму… Але радянське командування не скористалося цим шансом, обмежившись слабкою артпідготовкою й безуспішною атакою піхоти за підтримки шести танків. Ельтигенські десантники трималися в Керчі ще три дні. Коли закінчилися боєприпаси, вони евакуювалися морем у розташування радянських військ, а група прикриття вийшла до своїх через бойові порядки ворога.

11 грудня 1943 р. основні сили десанту були переправлені в Тамань. На Єнікальському півострові війська Окремої Приморської армії перейшли до оборони. Так завершилася Керченсько-Ельтигенська десантна операція, розпочата ще 31 жовтня. Безповоротні людські втрати в цій операції становили 6 985 бійців, санітарні – 20 412 осіб, середньодобові – 652 особи…

друкувати

Коментарi

sdasd 09/07/2015 10:49
The particular replica watches uk name continues to be conviction and also vigilantly about each depth to make certain best efficiency inside the moment.

Додати коментар