Легендарна «трилінійка»

Одним із поширених стереотипів про Велику Вітчизняну війну, який і досі існує переважно завдяки творам кінематографістів, є така сцена: червоноармійці, озброєні «допотопною» гвинтівкою, не можуть гідно протистояти німецьким солдатам, нібито поголовно озброєним автоматичною зброєю, з якою вони, не рахуючи патронів, «від пуза» поливають наших бійців, а ті, безуспішно відстрілюючись, тікають із поля бою… Спробуймо розібратися: а чи справді була архаїчною на полях битв Великої Вітчизняної війни 7,62-мм гвинтівка Мосіна, більше відома як «трилінійка» (ця «народна» назва походить від калібру цієї зброї, що дорівнює трьом лініям – одна лінія становить 1/10 дюйма, або 2,54 мм)?

З розвитком військової промисловості наприкінці ХІХ століття намітився прорив у виробництві стрілецького озброєння. Винахід бездимного пороху та розвиток технологій забезпечували перехід до зменшених калібрів і створення багатозарядних систем на заміну однозарядним. У Російській імперії відповідні дослідження розпочалися 1883 р., для чого при Головному артилерійському управлінні Генерального штабу була створена спеціальна комісія.

Після випробувань, що тривали до 1890-го, у «фінал» конкурсу вийшли дві системи гвинтівок – конструкції російського офіцера капітана Сергія Мосіна та бельгійська – Леона Нагана. Після гострої конкурентної боротьби, наступного року за підсумками випробувань на озброєння була взята система Мосіна (під назвою «трилінійна гвинтівка зразка 1891 р.»), а також розроблений російським інженером Велтіщевим новий 3-лінійний патрон (нині відомий як 7,62 х 54-мм R).

Конструкція цієї зброї виявилася такою вдалою, що в Російській імперії, а згодом – і в Радянському Союзі, протягом тривалого часу вдавалось уникнути масштабного переозброєння. На Всесвітній виставці в Парижі 1900 року «трилінійка» була удостоєна Гран-прі, що стало міжнародним визнанням таланту Сергія Івановича Мосіна.

Гвинтівка вироблялась у трьох «форматах» – піхотному, драгунському та козацькому, а 1907 року на її базі створили карабін. Довжина піхотної гвинтівки без багнета становила 1 306 мм, з багнетом – 1 734 мм, при довжині ствола 800 мм. Габарити драгунської моделі, яка також комплектувалася багнетом, були дещо менші: ствол коротший – 731 мм, а загальна довжина без багнета – 1 238 мм, з багнетом – 1 666 мм. Козацька гвинтівка відрізнялася від драгунської лише відсутністю багнета та написом «КАЗ», що карбувався на затильнику приклада. Довжина карабіна при довжині ствола 508 мм становила 1 016 мм.

Маса незарядженої піхотної гвинтівки з примкнутим багнетом – 4,3 кг, без нього – 3,99 кг, а після її оснащення прицілом зразка 1910 року, її вага становила 4,5 та 4 кг. Вага «драгунки» без патронів із багнетом була 4,5 кг, а без багнета – 4 кг. Карабін важив 3,5 кг.

Бойова скорострільність усіх типів гвинтівок та карабіна – 10 пострілів на хвилину. Прицільна дальність гвинтівки – 2 700 кроків, з прицілом зразка 1910 року – 3 200 кроків, а карабіна – до 2 000 кроків. Початкова швидкість кулі піхотної гвинтівки перших випусків становила 620 м/с, з прицілом 1910 р. – 860 м/с, а драгунської (козацької) гвинтівки та карабіна – 840 м/с.

Багнет голчастого типу – чотиригранний, з невеликими долами по боках – у рукопашному бою був справді страшною зброєю: поранення від чотиригранного «російського» багнета взагалі заживали погано, а в разі влучання у грудну клітку та живіт – найчастіше були несумісні з життям. «Жало» багнета, заточене на плоскість, могло служити викруткою для повного розбирання та складання зброї. Піхотна й драгунська гвинтівки завжди пристрілювалися з примкненим багнетом (його зняття призводило до істотної зміни бою зброї).

Головна особливість «мосінки» – простота, зручність та надійність конструкції. Незнімний (постійний) магазин гвинтівки Мосіна споряджався п’ятьма патронами з пластинчатої обойми, яка при відкритому затворі вставлялась у пази ствольної коробки, після чого стрілець тиснув пальцем на верхній патрон і таким чином виштовхував патрони з обойми в магазин.

Ранні зразки гвинтівок мали ствол, відкритий зверху по всій довжині, але з 1894 р. були введені дерев’яні верхні накладки, які захищали руки стрільця від опіків.

Протягом своєї тривалої «кар’єри» трилінійна гвинтівка піддалася лише деяким модернізаціям. Перша відбулася 1910-го, у зв’язку з переходом на патрони зразка 1908 р., споряджені кулями з гострим кінцем, які мали кращі балістичні характеристики (була введена нова прицільна рамка конструкції В. П. Коновалова, що відрізнялася від старої вигнутою формою). До речі, крім гвинтівки, ці боєприпаси призначалися для станкових кулеметів Максима, а нині саме ці патрони, що перебувають на озброєнні вже століття, використовуються для стрільби з кулемета Калашникова (ПК) та снайперської гвинтівки Драгунова (СВД).

Модифікована гвинтівка, що отримала назву «трилінійна гвинтівка зразка 1891/10 року», перебувала на озброєнні в усіх трьох варіантах до 1923 року, коли Революційна військова рада СРСР з метою уніфікації видала наказ: «Для якнайшвидшого переозброєння Червоної Армії єдиним зразком гвинтівки… надалі до вироблення гвинтівки нового зразка, що відповідає всім сучасним вимогам і досвіду останніх воєн, визнати єдиним зразком гвинтівки для озброєння всіх родів військ 3-лін. драгунську гвинтівку обр. 1891 р. з багнетом». А 1924 року нарешті була відновлена історична справедливість, і «трилінійка» дістала офіційну назву: «7,62-мм гвинтівка системи Мосіна зразка 1891/10 р.».

1930 року відбувається чергова модернізація: змінюється спосіб кріплення шомпола та багнета, який, як і раніше, мав бути постійно примкнутим до гвинтівки. Зброя оснащується новим прицілом, градуйованим не в кроках, а метрах. Довжина модернізованої гвинтівки системи Мосіна зразка 1891/30 р. без багнета – 1 232 мм, з багнетом – 1 660 мм. Довжина ствола – 729 мм. Незаряджена гвинтівка з багнетом важила 4,5 кг. Прицільна дальність становила 2 000 м, початкова швидкість кулі – 865 м/сек.

Сапери, артилеристи, мінометники та зв’язківці Червоної Армії озброювалися карабіном зразка 1938 року. Від базової моделі він відрізнявся відсутністю багнета й меншими габаритами: загальна довжина – 1 020 мм, довжина ствола – 512 мм, маса з незарядженим магазином – 3,5 кг, прицільна дальність – 1 000 м.

Усупереч стереотипам, «трилінійка» була грізною зброєю й під час Великої Вітчизняної війни. Адже основною зброєю вермахту був 7,92-мм карабін 98К, створений на базі гвинтівки Маузера зразка 1898 року, який не мав істотних переваг перед «трилінійкою»… Ба більше, німці активно використовували трофейні «мосінки» й навіть переробляли їх під свій 7,92-мм «маузерівський» патрон!

Наприкінці війни на озброєння Червоної Армії та військ НКВС була взята остання модифікація «мосінського» сімейства: карабін зразка 1944 р., який відрізнявся від своїх попередників наявністю невіддільного багнета, що в похідному положенні складався в правий бік. Компактніший за базову модель гвинтівки (довжина з багнетом – 1 330 мм), він давав змогу підвищити маневровість піхоти, з ним було зручніше вести бій в укріпленнях, будівлях, на лісовій та пересіченій місцевості, а його бойові якості – як у стрільбі, так і в багнетному бою – були не набагато гірші, ніж у гвинтівки зразка 1891/30 р., виробництво якої з появою цієї новинки припинилось.

Ведучи мову про легендарну «трилінійку», неможливо не згадати й про її не менш знамениту снайперську модифікацію, яка відрізнялася від базового зразка наявністю кронштейна для кріплення оптичного прицілу, зігнутим униз руків’ям затвора, а також кращою обробкою деталей (насамперед – каналу ствола). Під час стрільби серіями по 10 пострілів зі «снайперки» на дальність 100 м, розсіювання куль становило 3,5 см, на 200 – 7,5 см, на 400 – 18 см на 600 – 35 см.

Під час Великої Вітчизняної війни в радянських військах розгорнувся масштабний снайперський рух, у якому активну участь брали й воїни внутрішніх та прикордонних військ НКВС. Наприклад, снайперам 1-ї дивізії військ НКВС І. Вєжлівцеву та П. Голіченкову, які знищили, відповідно, 134 і 140 ворожих солдатів та офіцерів, 6 лютого 1942 р. Указом Президії Верховної Ради СРСР було присвоєне звання Героя Радянського Союзу. Лише протягом 1942 року у військах НКВС пройшли підготовку понад 20 тис. снайперів, з яких більшість пройшла бойове стажування на фронті, 1 520 із них відзначено орденами та медалями. Активну участь у снайперському русі брали й жінки, які своєю майстерністю не поступалися своїм колегам-чоловікам (докладніше про це – у матеріалі «Сила слабкої статі» у цьому номері «Моментів». – Ред.).

Надійна й невибаглива «трилінійка» вірно служила не одному поколінню захисників Вітчизни. Вона пройшла сім війн і безліч локальних збройних конфліктів. Лише в повоєнні роки гвинтівка та карабін Мосіна поступилися місцем сучаснішим зразкам, хоча й перебували на озброєнні деяких військових частин (зокрема підрозділів забезпечення авіації та ППО) до 80-х років минулого століття. Крім Російської імперії і Радянського Союзу, у різні часи «трилінійкою» озброювались армії країн Варшавського договору, а також Фінляндії, Югославії, Монголії, Китаю, Північної Кореї.

У наш час гвинтівки та карабіни Мосіна досить популярні серед мисливців, геологів, любителів стрілецького спорту та колекціонерів зброї за відмінні балістичні дані, доступність патронів та малу вартість.

Підготував

Олександр ЛІ, м. Київ

друкувати

Коментарi

Sukovaty 29/09/2015 13:09
Там красива блог з великим інформаційним вмістом Це дійсно цікаво і пізнавально пост. SuperiOmega
csnk 28/08/2015 16:02
Thank you for posting such a great article! I found your website perfect for my needs. It contains wonderful and helpful posts. Keep up the good work! clothing manufacturer