Напередодні літнього наступу

У червневі дні 1943-го на радянсько-німецькому фронті хронограф війни відраховував останні дні напередодні грандіозного літнього наступу радянських військ. Офіційні зведення Радінформбюро повідомляли лише про «бої місцевого значення» на теренах Харківщини та Луганщини, активні дії партизанів. Відповідно до плану майбутньої Курської битви, радянські війська у травні – червні 1943 р. створювали міцну лінію оборони на Курському виступі. Воїнам активно допомагало цивільне населення прифронтових областей, зокрема й визволеного від загарбників у лютому 1943 р. Чугуївського району Харківської області…

7 червня 1943 р. підрозділи 267-ї стрілецької дивізії 6-ї армії Південно-Західного фронту відбили спробу підрозділу ворога переправитися на протилежний берег Сіверського Дінця поблизу Геївки (нині – Зміївський район Харківської області). Біля гаю на північ від села Жовтневого (за 3 км південніше Андріївки Балаклійського району Харківщини) близько роти піхоти вермахту за підтримки чотирьох штурмових гармат намагалися атакувати бойову охорону дивізії, але їх було відбито. На полі бою залишилося близько сотні ворожих трупів.

Поблизу Сніжківки (нині – Ізюмський район Харківщини) підрозділи 53-ї стрілецької дивізії 1-ї гвардійської армії завадили спробі ворога переправитися через Сіверський Донець. Ще дві спроби форсувати річку радянські війська відбили неподалік Лисичанська.

8 червня біля гаю північніше від села Жовтневого ворог потіснив бойову охорону 267-ї стрілецької дивізії, проте радянські воїни перейшли у контратаку, відкинули противника на 600-700 м і повністю відновили становище.

Біля Балаклії радянські підрозділи відбили кілька спроб противника переправитися на лівий берег Сіверського Дінця – при цьому близько сотні гітлерівців загинуло від кулеметного вогню й потонуло в річці. Бойова охорона 279-ї стрілецької дивізії 3-ї гвардійської армії Південно-Західного фронту вогнем із кулеметів і гвинтівок завадила ворогу форсувати Сіверський Донець неподалік Тошківки (нині Луганська область).

9 червня на південний схід від Привілля підрозділи 78-ї стрілецької дивізії 3-ї гвардійської армії відбили атаку посиленої роти піхоти гітлерівців, яких підтримували чотири танки. На північ від Ізюма німецькі автоматники намагалися розвідати передній край радянської оборони, але були розсіяні мінометним і кулеметним вогнем.

10 червня бійці 78-ї стрілецької дивізії відкинули підрозділ противника, що намагався вести розвідку біля молочно-товарної ферми, що на південь від Привілля. Поблизу Балаклії радянські артилеристи знищили німецьку самохідну гармату, чотири станкові кулемети й близько взводу піхоти.

Неподалік Лисичанська ворожі піхотинці за підтримки чотирьох танків намагалися атакувати радянські позиції, але були відкинуті на висхідні рубежі артилерійським і кулеметним вогнем (наступного дня атака повторилася, але знову безуспішно). Крім того, вогнем зі стрілецької зброї червоноармійці збили німецький літак.

11 червня 1943 р. на ділянці 19-ї стрілецької дивізії 57-ї армії північніше села Рубіжного (за 8 км на північ від Старого Салтіва Харківської області) ворог силою до взводу піхоти під прикриттям димової завіси намагався форсувати Сіверський Донець, однак був розсіяний вогнем.

Близько третьої години ночі 12 червня бойова охорона 267-ї стрілецької дивізії відбила спробу близько взводу піхоти противника вести розвідку в районі за 1,5 км північніше від Жовтневого. Підрозділи 3-ї гвардійської армії відбили ворожу розвідувальну групу, яка намагалася на човнах форсувати Сіверський Донець у районі Клокова (за 5 км на північ від Нижнього Луганської області).

13 червня близько п’ятої ранку підрозділи 61-ї гвардійської стрілецької дивізії 3-ї гвардійської армії відбили розвідувальну групу противника, яка намагалася форсувати Сіверський Донець за півкілометра північніше села Шипилівки (нині – Попаснянський район Луганської області)…

На всіх ділянках радянсько-німецького фронту мужньо воювали воїни-українці. 8 червня 1943 р. льотчик-штурмовик капітан Михайло Захарович Бондаренко повів групу літаків на штурм ворожого аеродрому біля Сещі, що на Брянщині. Під час нальоту Михайло Захарович був атакований двома винищувачами «фокке-вульф». Кулеметні черги відбили кіль і вивели з ладу кермо повороту літака, смертельно поранили бортового стрільця. Потім пошкоджену машину Бондаренка атакували «месершміти»: ворожі кулі пробили лівий блок мотора, розбили елерони, заклинили кермо висоти. Але витримка й майстерність радянського льотчика врятували його від, здавалося б, неминучої загибелі. Під час нальоту на аеродром у Сещі знищено й виведено з ладу 35 ворожих літаків, висаджено в повітря склад боєприпасів і ангар…

Михайло Захарович Бондаренко народився 1913 року в селі Богданівці (нині – Київської області). З 1936-го – у лавах Червоної Армії, брав участь у збройному конфлікті з Фінляндією, одержавши першу нагороду – медаль «За бойові заслуги». Велику Вітчизняну війну зустрів уже досвідченим льотчиком, командиром ланки 198-го штурмового авіаційного полку 4-ї ударної авіаційної групи Ставки Верховного Командування. З перших днів війни завдавав нищівних ударів по ворожих об’єктах залізниць і позиціях гітлерівських військ. За період з 1 вересня по 20 листопада 1941-го і з 15 лютого до 15 квітня 1942 р. на бойовому рахунку відважного пілота було вже близько 30 танків, 82 автомашини й близько 100 возів, 15 автоцистерн, 12 гармат і кулеметів, чотири літаки. Під час бойових вильотів і повітряних сутичок літак М. З. Бондаренка був 14 разів підбитий прямими влучаннями снарядів, але він завжди приводив машину на свій аеродром. Згодом його призначили командиром ескадрильї, яка, діючи на ділянках фронту 5-ї, 43-ї, 49-ї і 50-ї армій, з 1 березня по 15 квітня 1942 р. здійснила 128 бойових вильотів, знищила 36 автомашин, 5 танків, 44 зенітних і польових гармат, 15 літаків, 24 зенітно-кулеметні установки та близько 900 гітлерівських солдатів і офіцерів. За ці бойові успіхи Указом Президії Верховної Ради СРСР від 6 червня 1942 р. Михайлові Захаровичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу, а 24 серпня 1943 р. капітан Бондаренко був відзначений другою Золотою Зіркою. Восени 1943 р. двічі Героя Радянського Союзу майора Бондаренка відкликали з фронту і направили на навчання до Військово-повітряної академії. Після її закінчення Михайло Захарович служив в одній з авіаційних частин, передавав свою майстерність, знання, бойовий досвід молодим льотчикам. У липні 1947-го трагічна смерть обірвала життя мужнього воїна…

У матеріалах, опублікованих у червні 1943 р. у газеті «Красная Звезда» (номери якої зберігаються у фондозбірні Меморіального комплексу) йшлося: «Загін чернігівських партизанів раптово напав на ворожий гарнізон, розташований у великому населеному пункті. Партизани кинули в казарму кілька десятків гранат і знищили велику кількість гітлерівців. Через кілька днів партизани здійснили напад на залізничну станцію. Частина німців, яка чинила опір, була знищена. Партизани спалили склад пального, декілька тритонних автомашин, підірвали колії, зруйнували водокачку та телефонно-телеграфну станцію. <…> Загін українських партизанів уночі напав на охорону залізничного роз’їзду в Кам’янець-Подільській області. Знявши німецьких чатових, партизани замінували залізничне полотно. Ворожий ешелон, що слідував цією колією, наскочив на міни і підірвався. Знищені паровоз, 16 вагонів і платформ із боєприпасами та іншими військовими вантажами...».

Особливо активно діяли радянські партизани на території Житомирської області. Боротьбу вели партизанські з’єднання О. М. Сабурова, С. Ф. Маликова, І. І. Шитова, М. І. Наумова, І. Е. Скубка, польський і чехословацький партизанські загони під командуванням Роберта Сатановського і Яна Налепки, а також багато місцевих партизанських загонів. На залізницях Сарни – Лунинець, Коростень – Сарни, Коростень – Житомир діяло понад 50 диверсійних груп із з’єднання О. М. Сабурова. Тільки у квітні–червні 1943 р. вони пустили під укіс близько 100 ворожих ешелонів, висадили у повітря чотири залізничні мости, знищили 25 мостів на шосейних шляхах.

12 червня 1943 р. Сумське партизанське з’єднання на чолі з С. А. Ковпаком і С. В. Руднєвим з білоруських теренів виступило в бойовий похід до Прикарпаття. У своєму щоденнику комісар з’єднання Семен Руднєв занотував (копії цих щоденникових записів, які 1944-го зробив поет Платон Воронько, зберігаються у фондах Меморіалу): «12 червня 1943 р. Сьогодні знаменний день. Наша частина о 18.00 вирушає в рейд за новим маршрутом, затвердженим ЦК та Українським штабом партизанського руху. Шлях далекий, важкий, але шлях дуже важливий. Зранку багато говорив особисто з тов. Строкачем із питань завдань з’єднання, його значення та по ряду особистих питань, що стосуються долі родини. Йдемо далеко, що буде з нами – невідомо. Строкач цікавився минулим загону, як я працюю з Ковпаком і т. д. Під час бесіди дав дуже багато цінних порад у подальшій роботі, а найголовніше – берегти загін, берегти людей…». На час виходу в Карпатський рейд з’єднання налічувало 2 тис. бійців, на озброєнні яких було 130 кулеметів, 380 автоматів, 9 гармат, 30 мінометів, 30 протитанкових рушниць, гвинтівки та інша зброя. За час 100-денного рейду партизани з боями пройдуть понад 2 тис. км, знищать понад 3 800 гітлерівців, підірвуть 19 військових ешелонів, 52 мости, 51 склад, виведуть з ладу електростанції та нафтопромисли біля Биткова і Яблунева…

У червні 1943 р. закінчує свій рейд Правобережною Україною Чернігівсько-Волинське партизанське з’єднання О. Ф. Федорова. Розташувавшись на півночі Волинської області, федоровці розгорнули бойову діяльність на залізничних комунікацях ворога.

Жителі багатостраждальної окупованої України з нетерпінням чекали наступу Червоної Армії та визволення від гітлерівського іга. Своєрідними посланцями майбутнього порятунку від нацизму стали активні дії радянської авіації. У червневі дні 1943-го А. В. Згурський, житель села Товстого, що на Житомирщині, в своїх щоденникових записах так описав ці події: «Вночі почулося гудіння літака. По звуку догадувалися, що це літак не німецький <…> потім почувся далекий вибух <…> тут же почувся великий гуркіт і вибухи скинених бомб з літаків. А їм у відповідь промовили зенітки, розриви снарядів, як світлячки в різних місцях виблискували в небі. Черги зенітних кулеметів, мов качки, низочками літали в повітрі, освітлюючи свою путь, а потім згасали. Вже було чути не одиночні вибухи, а вибухи пачками й без перерви, так що аж земля стогнала й у хаті не можна було влежати. Очевидно, бомбардували Київ червоні. Бомбардування було довге. Під цю музику розрухи й смерті я заснув…».

Підготував

Володимир СІМПЕРОВИЧ,

кандидат історичних наук,

провідний науковий співробітник

Меморіального комплексу

«Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941–1945 років». Документи та знімки з фондів Меморіального комплексу

друкувати

Коментарi

Colonel 08/04/2014 20:08
mobile home insurance homeowners insurance quotes free slots cheap cheap drug propecia

Kaydence 24/03/2014 8:08
levitra www.cheapestcarinsur.com quotes arizona auto insurance how to buy le

Krystallynn 24/02/2014 14:04
online colleges Virginia, Richlands
Sundance 20/02/2014 21:41
share home owners insurance fl share Pirata 12/02/2014 16:12
That's a genuinely imvipssree answer. http://gmqcjxo.com [url=http://mfokbaavvy.com]mfokbaavvy[/url] [link=http://zugbgfu.com]zugbgfu[/link]
Abdelrahman 12/02/2014 3:43
I see, I susoppe that would have to be the case.
Raj 11/02/2014 11:43
Your post has moved the debate foardwr. Thanks for sharing! http://lbqatylua.com [url=http://keffxtuuk.com]keffxtuuk[/url] [link=http://vifhetr.com]vifhetr[/link]
Mus 09/02/2014 12:32
These topics are so cousnfing but this helped me get the job done.
henry 12/12/2013 4:39
Women who applause actualization and hunt the trend of the celebrities will actually accessory for the artisan hermes replica handbags, but it is not attainable for every woman to buy big-ticket accoutr