Бійці одеських катакомб

На початку Великої Вітчизняної війни 1941–1945 рр. Одеса звершила безсмертний подвиг, навіки здобувши славу міста-героя. Її захисники, блоковані із суші, протягом 73 днів стійко відбивали натиск 300-тисячного ворожого війська. Однак, виходячи зі складної обстановки на інших фронтах, за наказом Ставки Верховного Головнокомандування місто довелося залишити, а війська й техніку – евакуювати морем до Криму. 16 жовтня 1941 р. ворог вступив до покинутої Одеси, не знаючи, що її відважні захисники залишили в підпіллі своїх людей – нескорених, самовідданих патріотів…

У битву з гітлерівськими окупантами внесли вагому лепту одеські партизани й підпільники. Усі 907 днів під ігом фашистів вони не припиняли героїчної боротьби. В лиху годину одеситів завжди виручали катакомби, що утворилися під час видобутку черепашника. Тут, у великому, недоступному для ворога підземному лабіринті, базувалися об’єднані в партизанські загони народні месники, тут були зосереджені основні сили радянського підпілля. Багато місяців патріоти провели в катакомбах, стійко витримуючи всі труднощі, відчайдушно борючись із ненависним ворогом.

Як згодом встановила Надзвичайна державна комісія з виявлення й розслідування злочинних дій німецько-фашистських загарбників, в Одесі й Одеській області німецько-румунські окупанти знищили близько 200 тис. громадян. Але дикий фашистський терор не злякав радянських людей, не послабив їхньої волі до боротьби. Актом відплати ворогу була висаджена в повітря 22 жовтня 1941-го окупаційна військова комендатура на вулиці Енгельса. Внаслідок цього вибуху загинули понад 100 ворожих офіцерів, зокрема й комендант міста генерал Глугояну…

На території області для боротьби з окупантами були залишені партизанські диверсійні загони й декілька розвідувальних груп. У катакомбах у межах вулиці Дальницької діяв загін під командуванням О. Солдатенка, інший, численніший загін месників було розміщено у підземеллях приміських сіл Усатового, Фоміної Балки, Куяльника й Нерубайського.

Ще один диверсійно-розвідувальний загін базувався на приватних квартирах міста й об’єднував три групи, які очолювали П. Продишко (на Одеському пивоварному заводі № 1), Г. Шилін (у районі Великого Фонтану) та відважний 16-річний Я. Гордієнко (молодіжна група). Їхні запаси зброї, боєприпасів, вибухівки та продовольства зосереджувались у дворі конспіративної квартири К. Булавіної. Ці загони діяли під загальним керівництвом співробітника НКВС СРСР, капітана держбезпеки Володимира Олександровича Молодцова (підпільний псевдоним – Бадаєв). Як партизанський керівник, він цілком виправдовував дану йому ще в 30-і роки промовисту характеристику колег-шахтарів: «Така людина не підведе ні товариша, ні Вітчизну».

Уночі з 15 на 16 жовтня Молодцов із невеликою групою чекістів через Нерубайську шахту спустився в катакомби. До очолюваної ним організації спочатку входило 75–80 осіб, які успішно виконували бойові завдання. Серед патріотів були люди з досвідом громадянської війни, місцеві гірняки, добре обізнані з багатокілометровими підземними лабіринтами…

Ядро ж організації становили одеські чекісти: Т. Межигурська – зв’язкова загону; П. Болонін – керівник розвідки (як зазначалося в документах сигуранци – румунської таємної поліції – він «був одним із найнебезпечніших співробітників Бадаєва»), а також працівники обласного Управління НКВС І. Невідомий, Д. Шенберг, І. Грінченко та інші. Чимало одеських чекістів були включені в підпільну організацію, що створювалася за участі Молодцова. Та незабаром, після перших сутичок з окупантами, одна з груп месників була живцем замурована в катакомбах…

До загонів добровільно вступали жителі Одеси і її передмістя. Серед них були колишній механік пароплава «Червоний Профінтерн» І. Іванов, шахтар із Нерубайська І. Гаркуша, медсестра Т. Шестакова... Начальником гарнізону катакомб і головним мінером став десятник нерубайських каменярень І. Клименко. Для боротьби «нагорі» в місті залишилось кілька добре озброєних бойових груп із 5-6 осіб кожна, які об’єднались у загін, що мав свої сховища й конспіративні квартири.

До кінця 1941 р. партизани мали кілька бойових сутичок із карателями, мінували шосейні дороги, знищували лінії зв’язку, пустили під укіс чотири ешелони з військами та зброєю. Був підірваний потяг, у якому до Одеси їхали чиновники майбутньої адміністрації Трансністрії (так румунські окупанти називали українські території між Дністром і Бугом), внаслідок цієї диверсії загинуло близько 250 ворогів. Про наближення «особливого» потяга підпільників катакомб повідомив юний месник Гордієнко.

Донесення Молодцова в Центр, а також трофейні документи (доповідні одеського центру румунських служби спеціальної інформації (ССІ) і військово-польового суду) свідчать, що бадаєвці, одночасно з диверсіями в морському порту, на залізниці та шосейних дорогах, збирали військову й політичну інформацію, вивчали важливі об’єкти й наводили на них радянську авіацію.

Радіостанція загону Молодцова, щодня о 22.30 передавала в Центр цінні дані. Підпільники навіть добули ворожий план оборони Одеси: виявилось, що окупанти вже на початку 1942 р. боялися одночасного «підземного», морського та повітряного десантів і барикадували вулиці міста. Усім жандармам і поліцейським було наказано спати одягненими.

У лютому – червні 1942 р. ССІ та інші спеціальні служби Румунії так оцінювали бойову активність радянських підпільників: «Партизани-катакомбісти становлять собою невидиму радянську армію на залишених територіях, яка активно діє з метою виконання завдання… В цілому, все населення міста надає допомогу партизанам…».

Понад півроку патріоти змушували гітлерівців тримати в тилу значні сили: з жовтня 1941-го по травень 1942 р. загони В. Молодцова, а також Приміського та Овідіопольського районів викликали на себе близько 16 тисяч ворожих військ, зокрема відбірні частини СС і жандармерії. Відчуваючи своє безсилля перед ними, гестапо й сигуранца масово знищували мирних жителів. Розправи були звірячими: трупи гойдалися на шибеницях по вулицях і площах міста, вони висіли навіть на стовпах, деревах. Карателі вбивали людей за найменшої підозри у співчутті партизанам, гарматним вогнем зносили прилеглі до катакомб будинки, отруювали воду в криницях. Спеціальна команда полювала за радіостанцією: її засікали пеленгатори, але вона регулярно виходила в ефір.

Окупанти вирішили живцем замурувати всіх, хто перебував у катакомбах. Вони забетонували всі відомі їм 400 входів до каменоломень. Але з допомогою населення партизани пробивалися на поверхню. За деякий час спеціальні хімічні команди, викликані з Німеччини, пустили в катакомби отруйні гази. І знову за допомогою місцевих жителів утворювались рятівні «колодязі» чистого повітря – нікому невідомі лази з катакомб у степові балки. Так були відбиті хімічні атаки ворога – гази вдалося відвести в прилиманні штольні.

Та все ж узимку 1942 р. у бадаєвському підпіллі почалися провали й арешти, що тривали протягом лютого – березня. Сигуранца заарештувала члена однієї з груп міського загону, який став зрадником. Ворожій поліції вдалося захопити частину загону Молодцова. Але й у катівнях підпільники не припинили опору ворогові. На допитах гітлерівці піддавали патріотів жахливим тортурам, та не могли зламати їхні волю та віру в перемогу. Перед стратою розвідник М. Мілан передав носову хустинку, на якій кров’ю було написано: «Нашим…Бойко зрад…». Так людей на волі попереджали про зраду Федоровича-Бойка.

Великими були сила духу й відвага, з якими йшли бадаєвці на смертельний бій і зносили катування. Легендою став керівник партизанської групи В. Іванов. Фашисти ставили його до стіни й автоматними чергами виводили на ній його контури, і все ж не домоглися зізнання. Партизанський провідник, шахтар І. Кужель після нелюдських знущань на допитах сам покінчив із собою, перерізавши вени осколком віконного скла. Керівник бойової групи

М. Шевченко випив отруту, аби нікого не викрити під час допиту…

8 лютого 1942 р. Молодцов і зв’язкова Тамара Межигурська втретє вибралися з катакомб у місто, але назад не повернулися. Для з’ясування причин їхньої затримки 12 лютого за ними направили другу зв’язкову – Тамару Шестакову, – та й вона не повернулася. Тоді, для вивчення обставин, у місто вийшов досвідчений розвідник

С. Виноградов. Він установив, що В. Молодцов і його зв’язкові заарештовані.

Зі свідчень колишнього начальника відділу Одеського центру ССІ Курерару, які він давав на допиті 26 лютого 1946 р., стало відомо, що в лютому 1942-го румунські контррозвідники вистежили одну зі зв’язкових В. Молодцова, встановили конспіративну квартиру Федоровича-Бойка. Його було перевербовано. За допомогою зрадника вночі у будинку №75 на вулиці Нежинській заарештували В. Молодцова, Т. Межигурську, Я. Гордієнка та А. Чикова. Їх кинули у в’язницю Одеського преторату. Для годиться, з ними був взятий під варту й Федорович-Бойко.

Бойові друзі мужньо витримали всі знущання катів. Гітлерівці піддали Молодцова страшним тортурам, вимагаючи показань про кількість людей у катакомбах, їх озброєння та плани. Не добившись від нього нічого, сигуранцівці накинулися на Межигурську, Шестакову, яких обливали крижаною водою, били до непритомності... Яша Гордієнко від ударів по голові оглух, напівосліп. Навіть коли фашисти зірвали в нього нігті на пальцях рук, він стійко зніс ці звірства, не видавши нікого…

Військово-польовий суд Одеського гарнізону румунських окупаційних військ 26 червня 1942 р. присудив В. Молодцову (Бадаєву) та учасникам диверсійно-розвідувального загону смертну кару. Вислухавши вирок та пропозицію подати на ім’я румунського короля прохання про помилування, В. Молодцов заявив: «Ми на своїй землі й у ворогів помилування не просимо». Наприкінці липня 1942 р. цих героїв розстріляли. Відмовилася від прохання про помилування й на той час вагітна підпільниця Шестакова. Після того, як вона в камері смертників народила донечку, її також стратили.

За зразкове виконання спеціальних завдань у тилу ворога й виявлені при цьому відвагу й героїзм В. Молодцову Указом Президії Верховної Ради СРСР 5 листопада 1944 р. посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу, а розвідників і бійців загону посмертно нагороджено бойовими орденами…

Після війни на Алеї Слави в Одесі біля обеліска Невідомому матросу були перепоховані останки Молодцова й Гордієнка. У селі Нерубайському створені Меморіальний комплекс та унікальний музей партизанської слави, де під час екскурсії можна побачити базу партизанського загону, відтворену на 14-метровій глибині, у єдиній доступній для відвідувачів ділянці одеських катакомб.

Лев КУДРЯВЦЕВ,

м. Київ

друкувати