Субота, 12 грудня
Зробити стартовою
Попереднiй архiв
громадсько-правовий тижневик
Тижневик « Іменем закону » та додаток « Моменти »
представляють об'єднане інтернет-видання imzak.org.ua
Додаток
до тижневика
Рубрики Усі рубрики
Погода у Києві » Україна
Новини партнерів
Історія
21/04/2013 13:34

Сини України – на варті радянського неба

У другій декаді квітня 1943 року суттєвих змін на фронтах радянсько-німецького протистояння не відбувалося. В офіційних зведеннях Радінформбюро пові­домлялося про бої місцевого значення на Харківщині – на південь від міст Балаклія, Ізюм і Чугуїв…


12–14 квітня воїни 35-ї гвардійської стрілецької дивізії 6-ї армії Південно-Західного фронту вели наступ у районі Червоної Гусарівки, однак успіху не здобули.
13 квітня війська 38-ї армії Воронезького фронту на території нинішнього Сумського району вели бої з метою покращення становища. Воїни 232-ї стрілецької дивізії в нічному бою здобули село Велика Чернеччина, однак знову залишили його наприкінці дня внаслідок контратак ворога. Підрозділи 167-ї стрілецької дивізії і 37-ї стрілецької бригади билися на рубежі південніше від села Писарівка, висоти 187,0 (на схід від села Битиця) і далі по західному узліссю до річки Псел.
15 квітня в Балаклійському районі Харківщини гітлерівці безуспішно атакували частини 6-ї армії поблизу сіл Щурівки й Жуківки. Наступного дня противнику вдалося прорвати радянські позиції в районі Жуківки, але підрозділи 35-ї гвардійської стрілецької дивізії оточили й повністю знищили 120 ворогів.
16 квітня 1943 року 73-я гвардійська стрілецька дивізія 64-ї армії вела наступальні бої зі знищення ворожого плацдарму на лівому березі Сіверського Донця поблизу села Михайлівки, де протягом дня гвардійцям вдалося закріпитися на північно-східній околиці цього населеного пункту. Того ж дня противник спробував потіснити бойову охорону 48-ї гвардійської стрілецької дивізії 3-ї танкової армії в районі гаю за 1 км на захід від села Жовтневого, але ті атаки були відбиті. Бої в цих пунктах тривали й наступного дня…
18 квітня на фронті 6-ї армії близько двох рот ворожої піхоти намагалися «промацати» радянську оборону в районі висоти 173 (за 5 км на захід від Залимана), проте були відбиті…
Як і раніше, у тилу ворога активно вели бойові дії формування радянських партизанів. Так, 14 квітня 1943 р. партизанське з’єд­нання С. Ф. Маликова захопило залізничну станцію Кремне, що на Житомирщині.
…У ті квітневі дні сотні тисяч синів і дочок України воювали в лавах Червоної Армії на різних ділянках радянсько-німецького фронту. Серед них було чимало льотчиків-українців, які відзначились у повітряних боях.
Газети «Красная Звезда», «Вперед к Победе» та «Сокол Родины», примірники яких зберігаються у фондовій колекції Меморіального комплексу, повідомляли тоді про завдані 13–17 квітня 1943 року бомбові удари радянської авіації по військово-промислових об’єк­тах Третього Рейху, зокрема, у містах Кенігсбергу та Данцигу (нині, відповідно, російський Калінінград та польський Гданськ). Серед льотчиків, що бомбували Кенігсберг, був українець – двічі Герой Радянського Союзу майор О. Г. Молодчий. Сім бойових вильотів за цей період провів і наш земляк Герой Радянського Союзу гвардії старший лейтенант І. І. Даценко, який ще в грудні 1942 року був відзначений орденом Червоного Прапора, а 18 вересня 1943-го, виконавши понад 200 бойових вильотів, отримав Золоту Зірку Героя.
До речі, подальша доля Івана Даценка оповита таємницею: 19 квітня 1944 року він на чолі ланки бомбардувальників вилетів у район Львова, де під час нальоту на залізничну станцію його літак був підбитий і, за свідченнями очевидців, вибухнув у повітрі. У документах 10-го гвардійського авіаційного полку далекої дії зазначено, що гвардії капітан Даценко не повернувся з бойового завдання, у повідомленні про загибель він значиться зниклим безвісти.
1967 року, перебуваючи в Канаді в складі радянської делегації, відомий танцюрист, народний артист СРСР Махмуд Есамбаєв зустрівся з місцевими корінними жителями, що мешкали в резервації. Його вразила розповідь вождя племені, який носив індіанське ім’я «Той, що пронизує вогонь». Лише через багато років відомий артист в одному з ін­терв’ю наважився розповісти, що його співрозмовником був Герой Радянського Союзу – льотчик, збитий над Західною Україною, який потрапив у полон, втік і, зрештою, після неймовірних пригод, опинився на чужині… (За однією з версій, він зумів повернутися до частини, проте був за­ареш­тований радянською 
військовою контррозвідкою «Смерш» і засуджений, але, не бажаючи потрапити до табору, знов втік).
Після тієї публікації рідні I. I. Даценка почали пошуки, до яких 2001 року долучилися фахівці міжнародного телевізійного проекту «Жди меня». Експертиза фотокарток I. I. Даценка й вождя індіанського племені засвідчила, що на них – та ж сама людина. Телепередача «Жди меня» намагалася знайти вождя або його нащадків. Підсумком цих пошуків стало повідомлення українського Червоного Хреста племінниці Івана Даценка, про те, що її дядько, який носив англійське ім’я Джон Мак-Нобер, помер два роки тому…
Хоча біографія І. І. Даценка нагадує легенду, більшість фахівців сходяться на тому, що вона цілком реальна. 2010 року вийшла у світ художньо-документальна повість Олександра Щербакова «Небо і земля Івана Даценка» про надзвичайну долю Івана Івановича – уродженця села Чернечий Яр Диканьського району Полтавщини. Базуючись на історичних фактах, у автор книги органічно поєднав документальні свідчення й художній вимисел. А 19 січня 2012 року на екрани вийшов художній фільм режисера Михайла Іллєнка «Той, хто пройшов крізь вогонь», в якому описано неймовірну долю Івана Додоки, хлопця з Полтавщини, прототипом якого став Іван Даценко.
Варто згадати й льотчиків-українців, які у квітні 1943 року брали участь у грандіозній битві в небі над Кубанню – серії масштабних операцій з метою захоплення стратегічної ініціативи в повітрі. З 11 по 17 квітня в повітряних боях і на аеродромах знищено 302 німецьких літаки. Особливо відзначилися льотчики 45-го винищувального авіаційного полку 216-ї змішаної авіаційної дивізії 4-ї повітряної армії Північно-Кав­казького фронту (невдовзі, у червні 1943-го за бойові заслуги цю частину перетворено в 100-й гвардійський винищувальний авіаполк). У грудні 1942-го льотчики полку освоїли винищувачі американського виробництва Р-40 «Кіттіхаук», у січні 1943 року – Р-39 «Аерокобра» і з березня 1943-го брали участь у повітряних боях. Серед них були й уродженці Дніпропетровщини, льотчики-винищувачі брати Глинки – Борис і Дмитро.
Старший, Борис, із дитинства мріяв стати льотчиком. Змалку працював на копальні, закінчив гірничий технікум, навчався в аероклубі. 1936 року після закінчення школи льотчиків Цивільного повітряного флоту в Херсоні залишився в ній на посаді інструктора. Згодом він привів в авіацію молодшого брата Дмитра, що ввійшов до першої десятки найкращих радянських асів періоду Великої Вітчизняної. Старший лейтенант Д. Б. Глинка здобув славу саме під час повітряних боїв на Кубані у квітні 1943 року, як майстер так званого вертикального маневру.
Важким був повітряний бій 15 квітня в районі станиці Кримської. На чолі шістки винищувачів Дмитро Глинка врізався в армаду, яка складалася із 60 бомбардувальників та 8 винищувачів ворога. Попри значну перевагу противника, радянським льотчикам вдалося прорватися до німецьких бомбардувальників і Глинка протягом декількох хвилин сам збив три ворожі літаки. 21 квітня 1943-го бойові успіхи Дмитра Борисовича, на рахунку якого було 146 бойових вильотів і 15 збитих літаків, відзначено званням Героя Радянського Союзу…
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 серпня 1943 року Д. Б. Глинка був удостоєний другої медалі «Золота Зірка» (на той час на його особистому рахунку вже було 29 збитих літаків противника). У фондозбірні Меморіалу зберігаються фронтові фото 
двічі Героя Радянського Союзу Д. Б. Глин­ки.
Разом із Дмитром у полку служив і його старший брат Борис. Цікаво, що брати для зручності спілкування в повітрі використовували як позивні власні ініціали: «ДБ» та «ББ», які стали відомі по всьому фронту.
У нагородному листі, яким Борис Борисович був представлений до звання Героя Радянського Союзу, йдеться про його подвиги: «12 квітня 1943 року 6 наших винищувачів прикривали війська в районі станиць Кримська – Абінська. 27 бомбардувальників противника Ju-8 і Не-111, які йшли під прикриттям 15 Me-109, намагалися прорватись у тил противника. Б. Б. Глинка сміливо вступив у повітряний бій із переважними силами ворога, збив Ju-88. Всього група збила 4 Me-109 і 1 Ju-88, своїх втрат не мала <…> 15 квітня 1943 року 4 літаки «Аерокобра» і 3 «Кіттіхауки» вступили в повітряний бій із 60 фашистськими бомбардувальниками, що намагалися під прикриттям 25 винищувачів Ме-109 у районі станиці Кримської бомбувати бойові порядки радянських військ <…> У повітряному бою лейтенант Б. Б. Глинка особисто збив Ju-88 і Ме-109. Загалом противник втратив 5 Ju-88 і 1 Ме-109…».
Маючи на особистому рахунку 15 перемог, 24 травня 1943 року за відмінне виконання бойових завдань командування гвардії лейтенант Б. Б. Глинка був удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Бойовий шлях він завершив у липні 1944 року – через наслідки тяжких поранень і тривале лікування повернутись у полк він вже не зміг. Майор Борис Глинка здійснив 300 бойових вильотів, особисто збив 30 ворожих літаків (один із них – тараном, після чого успішно посадив свій літак!).
Після війни брати Глинки протягом тривалого часу служили в радянських Військово-Повітряних силах. Борис Борисович помер 1967 р. у підмосковному Чкаловському, Дмитро Борисович – 1979 р. у Москві…
Підготувала 
Наталія ГАМАРНИК,
старший науковий співробітник
Меморіального комплексу
«Національний музей історії
Великої Вітчизняної війни 
1941 – 1945 років».
Документи та знімки з фондів
Меморіального комплексу

друкувати

Коментарi

Усі коментарі
Додати коментар
інший код

Інші статті

Інтерв’ю
Вікторія АРНАУТОВА: Ми вчимо солдатів повертатися додому здоровими…
Новини Усі новини
Фоторепортаж
Вся галерея
Листати
© 2005–2009 Тижневик МВС України « Іменем Закону »
Передрук матеріалів тільки за наявністю гіперпосилання на imzak.org.ua
Дизайн та розробка сайту  — Студія Айкен (11.2009)