Соколове: бойове братерство, скріплене кров’ю

Березень 1943-го став справжнім випробуванням на міцність для радянських військ, що билися на території України. Бої, як і раніше, тривали з перемінним успіхом.

8 березня на Дніпропетровщині воїни Червоної Армії визволили районний центр Григорівку (нині – Межова) Дніпропетровської області. У цей населений пункт більше ніколи не ступала нога загарбника. Однак того ж дня ворог захопив районні центри Валки, Красноград, Краснокутськ, селище Солоницівку, залізничні станції Куряж, Люботин, Одноробівку, Рахмину, Ріпки, Совнаркомівку та Чорноглазівку Харківської області.

Вести бойові дії в умовах весняного бездоріжжя було тяжко обом ворожим сторонам. Уже 8 березня командир 2-ї танкогренадерської дивізії СС «Рейх» оберфюрер СС Г. Фаль доповідав штабу корпусу: «Технічний стан, особливо гусеничних машин, катастрофічний. Подальші бойові дії залежатимуть від тієї матеріальної частини, що залишилася. Продовження руху без технічної перерви у 4-5 днів не залишить резервів для весни, вантажівки вже проїхали більше 1000 кілометрів. Гусениці танків слід замінити на літні...». На додачу партизани атакували колони постачання 2-го танкового корпусу СС поблизу річки Оріль...

Німецький 48-й танковий корпус під командуванням генерала О. фон Кнобельсдорфа на південних підступах до Харкова зіткнувся з 25-ю гвардійською стрілецькою дивізією генерала П. М. Шафаренка, яка затримала його просування на п’ять днів. Однак 2-й танковий корпус СС группенфюрера СС П. Хауссера навис із заходу над радянським угрупованням, яке обороняло Харків. Командувач німецької 4-ї танкової армії генерал-полковник Г. Гот наказав Хауссеру обійти місто.

Навіть у ті важкі фронтові дні бійці не забували про Міжнародний жіночий день. Відомо, що це свято в Радянському Союзі було прийнято відзначати з 1921 р. за рішенням 2-ї Комуністичної жіночої конференції. І навіть під час війни чоловіки під час коротких перерв між боями прагнули знайти бодай кілька хвилин, щоб привітати з 8 Березня своїх коханих жінок, сестер чи матерів. Один із таких листів зберігається у фондах Меморіального комплексу «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945 років». Його автором є лейтенант Є. Г. Попов, командир мінометного взводу 905-го стрілецького полку 248-ї стрілецької дивізії 28-ї армії Південного фронту. Своїм близьким, що проживали у Самарканді, він писав: «Вітаю Вас із днем 8-го Березня 1943 року. І бажаю всього найкращого у вашому житті. З привітом, Ваш Женя!!!». До цих слів лейтенант також додав невеличкий віршик...

9 березня радянські війська вже втретє визволили багатостраждальний районний центр Лозова, проте того ж дня гітлерівці відвоювали його знову. Окрім того, ворог захопив Лисичанськ, а на Харківщині нацистами було захоплено районні центри Барвінкове, Золочів, місто Мерефу, селища Вільшану, Польову, Шарівку, залізничні станції Артемівку, Безпалівку, Комуну, Курортну, Майський, Мерчик, Пересічне, Таранівку, Шпаківку, Щурине, Яротівку. Увечері 9 березня Хауссер дав наказ дивізіям свого танкового корпусу взяти Харків. Дивізія СС «Лейб-штандарт Адольф Гітлер» повинна була атакувати місто з півночі й північного сходу, «Рейх» – із заходу, а «Мертва голова» мала прикривати наступ з північного заходу й півночі.

10 березня залізничні станції Страсне, Ков’яги, Костянтинівка були відбиті у ворога. Цього ж дня після важких оборонних боїв радянські воїни залишили місто Лебедин, а також залізничні станції Велику Писарівку, Низи, Рябушки Сумської області, районний центр Дергачі, селища Малу Данилівку, Жихар, Рогань, Хорошів та залізничні станції Безруківку, Васищеве, Південне, Слатино, Удянський Харківської області. Пролом у радянській обороні сягнув 60 кілометрів.

11 березня 1943 р. Червона Армія визволила залізничну станцію Огульці. Водночас під ударами ворога на Сумщині було втрачено населені пункти Тростянець, Бариківку, Боромлю, Нижню Сироватку, Скрягівку, Смородине, на Харківщині – Гаврилівку, Козачу Лопань, Максимівку.

Гот і Хауссер сподівалися, що Харків удасться взяти однією атакою з ходу, вважаючи, що основні радянські сили вже знищені на підступах до міста. Вони також розраховували на підтримку 900 літаків 4-го повітряного флоту.

Харків обороняла радянська 3-я танкова армія, штаб якої розташовувався у місті, 69-а армія захищала західні підступи до міста, а 40-а армія – північні.

12 березня на Сумщині в руках ворога опинилися населені пункти Вольфине та Грунь, на Харківщині – Богодухів, Кочеток, Буди, Старий Мерчик, Донецьке, Залютине, Верещаківка, Куп’єваха, Нова Баварія, Новожанове, Основа, Рижів. Протягом дня у Харкові точилися жорстокі вуличні бої, під час яких есесівці активно застосовували танки, самохідні гармати, бронемашини. Колона дивізії «Лейб-штандарт Адольф Гітлер» пробилася до центральної площі Дзержинського, будівлі на якій кілька разів переходили з рук у руки. Утім, хоч як сумно визнавати, німці не лише мали значну перевагу в бронетехніці, але й вміло застосовували тактику штурмових груп, ворожі підрозділи різних родів військ взаємодіяли краще за радянські, що значною мірою комплектувалися зовсім юними бійцями, яких на визволеній території масово мобілізовували до своїх лав наступальні війська Червоної Армії, і поспіхом кидали в бій. Без належних підготовки та озброєння (а часто й – навіть незабезпечені обмундируванням!) ці солдати зазвичай гинули у перших же сутичках із досвідченішим ворогом.

Саме в ці дні, 8 березня 1943 р. у районі села Соколового, що за 10 км на південний схід від Мерефи, прийняв бойове хрещення сформований 1942 року в СРСР із громадян окупованої гітлерівцями Чехословаччини 1-й окремий Чехословацький піхотний батальйон підполковника Людвіка Свободи. Особливо відзначилася 1-а піхотна рота під командуванням надпоручика Отакара Яроша, яка, обороняючи Соколове, знищила 19 танків, 6 бронетранспортерів, близько 400 гітлерівців, і майже вся полягла в боях, не відступивши ані на крок. Частина Свободи утримувала позиції уздовж річки Мжа до 13 березня, успішно відбивши спроби німецького наступу. У тих боях загинуло 112 воїнів батальйону, ще 106 було поранено. 87 чехословацьких солдатів було відзначено радянськими орденами та медалями, а надпоручику Ярошу Указом Президії Верховної Ради СРСР від 17 квітня 1943 р. – посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу (він став першим іноземцем, удостоєним цього високого звання. Окрім того, Ярошу було посмертно присвоєно військове звання капітана). Батальйон Свободи отримав подяки від маршала Радянського Союзу О. М. Василевського і Військової ради Воронезького фронту. Чехословацькі бійці присягнули продовжувати рішучу боротьбу із загарбниками й помститися за смерть своїх товаришів...

1973 р. у Соколовому було відкрито обеліск та монумент «Братство по зброї», нині тут діє Музей бойової слави. Ім’ям Отакара Яроша названі вулиці у Харкові, Соколовому та в місті Бузулуку (де формувалися чехословацькі військові частини), а також Соколовську середню школу.

13 березня 1943 р. гітлерівці у ході боїв знову загарбали селище Андріївку Слов’янського району Донецької області, яку місяць тому вперше визволили червоноармійці. Також ворогу вдалося захопити й залізничні станції Апраксине, Свесу Сумської області, районні центри Липці, Печеніги, селища Високий, Безлюдівку, залізничні станції Бабаї, Жовтневу, Гниївку, Зелений Гай, Зідьки Харківської області.

Прагнення помститися за втрату частини території України внаслідок зимового радянського наступу часто підштовхувало гітлерівців до скоєння воєнних злочинів. Так, за офіційною радянською версією, 13 березня 1943 р. три вантажівки із солдатами дивізії «Лейб-штандарт Адольф Гітлер» під’їхали до евакуаційного госпіталю 69-ї армії, розташованого у будівлях по вулиці Тринклера. Есесівці підпалили приміщення госпіталю й почали розстрілювати поранених, які намагалися рятуватись, вистрибуючи з вікон. Дружина одного з пацієнтів, яка прийшла відвідати його через два дні, знайшла скривавлене й понівечене тіло свого чоловіка: він лежав між ліжками з розбитою головою, вибитим оком, поламаними руками і кров ще сочилася з його ран... Загалом, за матеріалами радянської сторони, в евакогоспіталі було розстріляно, спалено та добито прикладами й багнетами близько 800 поранених червоноармійців, причому щонайменше 300 осіб згоріли живцем...

14 березня противник був вигнаний із залізничної станції Карачівки. Однак того ж дня гітлерівці здобули населені пункти Верхню Сироватку, Гребениківку Сумської області, Чугуїв, Введенку, Пісочин, Есхар, Звідки, Зелений Колодязь, Мохнач, Новопокровку Харківської області. Цього ж дня розгорілися запеклі бої за селище тракторного заводу, що за шість кілометрів на схід від Харкова, де закріпилися підрозділи радянських 179-ї окремої танкової, 253-ї окремої стрілецької бригад та 17-ї окремої стрілецької бригади внутрішніх військ НКВС. Але врешті-решт знесилені й поріділі частини Червоної Армії у Харкові й навколо нього опинилися під загрозою оточення. Ввечері 14 березня 1943 р. командувач військ Воронезького фронту генерал-полковник П. І. Голиков віддав наказ залишити Харків...

Перелік населених пунктів, визволених з 8 по 14 березня 1943 року:

Днiпропетровська область

Григорівка (нині – Межова) – 8 березня 1943 р.

Харкiвська область

Карачівка – 14 березня 1943 р. (перше визволення).

Ков’яги – 10 березня 1943 р. (перше визволення).

Костянтинівка – 10 березня 1943 р. (перше визволення).

Лозова – 9 березня 1943 р. (третє визволення).

Огульці – 11 березня 1943 р. (перше визволення).

Страсне – 10 березня 1943 р. (друге визволення).

Підготувала Ярослава ПАСІЧКО,

старший науковий співробітник