Життєпис славетних справ

Варто переступити поріг музею історії ДСО – відразу дивуєшся: як вдалось у невеличкому експозиційному залі вмістити шість десятиліть роботи величезної структури? Але, як кажуть, діло майстра величає. А незмінного директора і, власне, творця цього музею – Володимира Оніщенка, цілком доречно буде назвати майстром. Саме завдяки йому з безлічі дрібних частинок вдалося скласти яскраве й змістовне «пано» розвитку служби охорони.

Як усе починалось

Ідея створення цього музею виникла наприкінці 90-х у тодішнього керівника ДСО Володимира Шаповала. Втілити задум у життя очільник служби довірив Володимирові Оніщенкові. А той, хоча вже кілька років був на заслуженому відпочинку, із завзяттям взявся за справу. Копітка робота зі створення експозиції розпочалася ще в березні 1997-го. Офіційною ж датою народження Музею історії ДСО є 18 грудня 1998 року. Власне, тоді – у переддень сьомої річниці Дня міліції України – перші відвідувачі побачили близько 200 експонатів.

Протягом наступних років музей кілька разів змінював місце розташування, продовжувалося комплектування фондів – до цієї роботи активно долучалися працівники й ветерани підрозділів служби чи не з усіх областей України. Ось уже десять років музей «мешкає» в будівлі ГУДСО. Тоді, до 50-літнього ювілею служби виділили й реконструювали приміщення, де розмістились уже понад 900 експонатів, що умовно поділялися на десять основних розділів. Відкривши свої двері 23 жовтня 2002 року, оновлений музей не спинився в розвитку й понині продовжує поповнюватися.

Фотолітопис

Наразі ж експозиційний зал музею вміщує дві тисячі предметів. Потрапивши сюди, чітко уявляєш, з чого шість десятиліть тому починалася охоронна структура, як розвивалась і якою вона є нині. Отож разом із Володимиром Несторовичем почнемо екскурс від минулого до сьогодення ДСО.

Відкриває експозицію фотолітопис служби. Пожовклі від часу чорно-білі знімки середини минулого століття змінюють кольорові фото з 1980–1990-х, за ними – кадри початку другого тисячоліття. На фото – напружені будні й свята, зосереджені серйозні обличчя й усміхнені, досвідчені ветерани й початківці охоронної справи. Гортаючи цей настінний альбом і спостерігаючи, як змінювалися однострій, спецзасоби й службова техніка, мимохіть робиш висновок, що дещо все-таки було й лишається незмінним. Ідеться про завдання служби, сформульовані ще 1952 року, коли охорона стала частиною міліцейського відомства. Як тоді, так і тепер вона оберігає майно держави й громадян, протидіє злочинності.

Історичні обладунки

Ще крок – і нові враження. Нас зустрічають представники робітничо-селянської міліції початку минулого століття. Від екскурсовода дізнаємося: службова форма, що на манекенах, створена вже в наш час, однак виглядає напрочуд правдоподібно. Обмундирування відтворене в найменших деталях. Шили його на кіностудії ім. О. Довженка за ескізами з книги «Історія костюма міліції». А щоб амуніція не «засліплювала» новизною, ґудзики, пряжки, інші металеві деталі, як зізнався Володимир Несторович, доводилося самотужки штучно зістарювати.

Однострій радянської доби представлений в оригіналі. Здається, нічого надцікавого в ньому немає. Однак він, як і та епоха, давно став надбанням історії. Такого костюма вже не побачиш на працівниках української міліції охорони, яка має кілька видів власної форми. Її, до речі, теж можна оглянути в музеї.

Спрацювала сигналізація!

Що ж стосується охоронної техніки, то в експозиції жодного муляжу – все справжнє. Цікаво, зазираючи за скло вітрин, порівнювати сигналізацію 50-х років минулого століття, скажімо, сирену «РВФ», із сповіщувачем «Страж», який використовувався в 1990-х, чи приймально-контрольним охоронно-пожежним приладом «Інтеграл», який став помічником працівників ДСО вже на початку ХХІ століття.

Однак бажання аналізувати розвиток технологій умить зникає, коли Володимир Несторович пропонує подивитися на систему охорони в дії. У закутку експозиційного залу – справжній пульт охорони 1970-х, де, вбрана за модою того часу, оператор приймає виклик. На пульт надходить сигнал про незаконне вторгнення в будівлю, що на вул. Малопідвальній, 5. Чіткий жіночий голос оператора передає інформацію групі затримання. У мотоцикла, що до цієї хвилини був мовчазним експонатом у центрі залу, «заводиться» двигун – на місце події «вирушає» мотоекіпаж у складі двох працівників ДСО та їхнього вірного чотирилапого помічника.

Обличчя служби

Ідеться, зрозуміло, не про манекенів, рухомих чи нерухомих, а про працівників служби, які зробили певний внесок у розвиток структури. І тут Володимир Несторович проявив творчий підхід. Галерея портретів керівників служби охорони за всі часи її існування оформлена у вигляді стели. Директор музею – невтомний дослідник – спілкувався з родичами й близькими майже всіх очільників структури і зібрав безліч цікавих фактів. Пошук був нелегкий: щоб дізнатися більше про першого очільника служби Миколи Рубашевського, Оніщенко витратив майже півроку. Чимало часу пішло й на створення портретної галереї обласних начальників охоронної служби з дня її заснування.

На чільному місці в експозиції – «Книга пам’яті працівників охорони, які загинули в боротьбі зі злочинністю». Поряд із нею – смолоскип. Вогонь вічної пам’яті відбивається на кожному портреті. У Книзі 71 ім’я. Ці сміливці, виконуючи службовий обов’язок, ціною власного життя боронили закон і порядок.

З шаною та любов’ю оформлено й стенди, присвячені охоронцям – ліквідаторам наслідків аварії на ЧАЕС та землетрусу у вірменському місті Кіровакані.

Історію творимо. А ще малюємо, клеїмо, вишиваємо…

Експозицію музею високо оцінюють як відвідувачі, так і спеціалісти. Окрім згаданих нами, тут ще чимало цінних експонатів. Деякі з них не раз демонструвалися під час масових заходів МВС та ДДСО, використовувалися для ілюстрування різного роду літератури. З особливою гордістю Володимир Несторович показує виставку виробів аматорської творчості працівників державної охорони та членів їхніх сімей, що постійно діє в межах експозиції. Тут представлена лише незначна частина робіт – усе зібрання не вміститься в тісних стінах музею. Однак і те, що бачимо, вражає розмаїттям, барвами й майстерністю.

За 14 років у музеї історії ДСО побувало чимало екскурсантів. У «Книзі відгуків» багато теплих слів від керівників, працівників, ветеранів, закордонних колег, журналістів – усіх, хто цінує історію, без якої не твориться сьогодення. І доки музей очолює Володимир Оніщенко, він і надалі розвиватиметься, закарбовуючи нові факти з історії Державної служби охорони при МВС України.

Марина ГОНТАР, «ІЗ».

Фото Олега ПЕРЕВЕРЗЄВА

друкувати