Законодавчі рамки для пристрасті

Загрози для дітей

Здебільшого «голуба» пропаганда замаскована під боротьбу за право особи на вільний вибір своєї сексуальної орієнтації. Проте для всього українського народу (який тисячу років виховувався на православних традиціях) це явище є чужим. Більшість наших громадян звикла жити в дусі традицій, загальноприйнятих норм моралі та сімейних цінностей.

Цієї теми ми торкалися ще три місяці тому в статті «Спокуса й розплата» (№ 43 «ІЗ» від 25.10.2012р.). У ній ішлося про законопроект № 8711 (щодо захисту прав дітей на безпечний інформаційний простір): цей документ у «старому» парламенті ухвалили тільки в першому читанні, а з приходом нового сталося пов­не «обнулення» законодавчих актів (щоб розглянути старі акти, їх потрібно знову зареєструвати).

З огляду на це, у Верховній Раді VII скликання зареєстрували законопроект №1155 (про заборону спрямованої на дітей пропаганди одностатевих сексуальних стосунків). Новий документ (на відміну від свого «попередника») не передбачає внесення змін до Кримінального кодексу. Згідно із законопроектом №8711, такі зміни мали бути внесені, зокрема до ст. 300 КК, – пропонувалося запровадити досить суворе покарання за пропаганду гомосексуалізму (позбавлення волі на строк від трьох до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років).

Водночас варто зазначити, що в новому проекті (№1155) є чітке визначення пропаганди одностатевих сексуальних стосунків – це «умисна діяльність, яка має на меті та (чи) виражається в поширенні будь-якої позитивної інформації про одностатеві сексуальні стосунки, що може негативно вплинути на фізичне та психічне здоров’я, моральний та духовний розвиток дитини, в тому числі, сформувати у неї хибні уявлення про соціальну рівноцінність традиційних і нетрадиційних шлюбних відносин, а в майбутньому вплинути на її вибір сексуальної орієнтації».

Ще одна деталь: законодавча новела спрямована не проти осіб нетрадиційної сексуальної орієнтації, насамперед ЛГБТ (від англ. «LGBT» – лесбійки, геї, бісексуали і трансгендерні особи), а лише на захист дітей від пропаганди одностатевих сексуальних стосунків. Отже, в цьому разі представники «голубих» спільнот не можуть ображатися чи посилатися на обмеження своїх конституційних прав та свобод людини. Тим більше, не варто плутати заборону на втручання у приватне життя гомосексуаліста з його негативним впливом на дітей.

На цьому наголошує автор проекту Вадим Колесніченко: «Пропаганда одностатевих сексуальних стосунків, яка спрямована на дитину, може проявлятись у таких формах: проведенні мітингів, парадів, акцій, пікетів, демонстрацій та інших масових зібрань, що виражається в поширенні будь-якої позитивної інформації про одностатеві сексуальні стосунки; проведенні навчальних уроків, тематичних бесід, інтерактивних ігор, виховних годин, факультативів, інших заходів освітнього, виховного і розвиваючого характеру на тему одностатевих сексуальних стосунків».

На переконання нардепа Колесніченка, поширення в навчальних закладах і ЗМІ інформації про позитивний характер одностатевих сексуальних стосунків (чи закликів до «голубого» способу життя) «може негативно вплинути на фізичне та психічне здоров’я, моральний та духовний розвиток дитини». Проте у своєму проекті (ст. 9) автор обмежується лише загальною фразою про те, що такі дії призводять до  «…встановленої законодавством України адміністративної та кримінальної відповідальності».

Девіантні форми поведінки

У радянські часи за одностатеві сексуальні стосунки могли покарати позбавленням волі (на строк до семи років). Проте після розпаду СРСР ситуація різко змінилася, на жаль, не на краще.

У сучасному Кримінальному кодексі (який набув чинності 2001 року) увага акцентується, головно, на задоволенні статевої пристрасті неприродним способом (ст. 153 КК). Про які саме дії йдеться? Кого саме (сексуальних збоченців?) потрібно відносити до тих, хто задовольняє свої пристрасті неприродним способом?

Щоб відповісти на ці та інші питання, пленум Верховного суду України ще 4,5 року тому ухвалив постанову №5 (від 30.05.2008р.), у якій надав судам такі роз’яснення: «Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (ст. 153 КК) виключає природний статевий акт і може полягати у вчиненні акту мужолозтва, лесбійства, а також в інших діях сексуального характеру, спрямованих на задоволення статевої пристрасті суб’єкта злочину (чоловіка або жінки) неприродним способом, із застосуванням фізичного насильства, погрозою його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи».

Отже, де-юре Верховний суд визнав, що учасники одностатевих стосунків є суб’єктами злочину. А де-факто? Чи є в незалежній Україні хоча б один суддя, який виніс людині (чи групі людей) вирок саме за обвинуваченням у «вчиненні акту мужолозтва, лесбійства»? Чи є хоча б один закон, у якому були б чітко визначені всі ці «голубі» поняття? Очевидно, настав час законодавчо вирішувати питання про девіантні форми поведінки (тобто форми особистої поведінки людини, що суперечать загальноприйнятим нормам).

Нині у вітчизняному правовому полі є лише обережні натяки щодо цієї проблеми. Візьмімо, для прикладу, ст. 6 Закону України «Про захист суспільної моралі», в якій, зокрема, прописано: «Розміщення оголошень про інтимні зустрічі за винагороду та девіантні форми інтимних стосунків не в спеціалізованих засобах масової інформації заборонено». Таким чином, питання, порушені під час роз’яснення Верховним судом (щодо «мужолозтва, лесбійства») варто розцінювати саме під кутом порушення Закону «Про захист суспільної моралі». А відтак покарання за такі дії потрібно унормувати й у Кримінальному кодексі.

Якщо хтось вважає, що геї і гомосексуалісти мають абсолютно однакові права (порівняно з іншими громадянами), то таке твердження є дуже далеким від істини. Наприклад, у багатьох державних структурах, окрім законів, діють ще й відповідні інструкції (про порядок організації та проведення професійно-психологічного відбору кандидатів на роботу чи службу). У зазначених інструкціях категорично заборонено підписувати контракти (чи брати на роботу) осіб з девіантними формами поведінки. Тобто жодна особа, яка не приховує своїх «голубих» інтересів, не зможе стати держслужбовцем чи офіцером. А якщо хтось із політиків чи державних діячів хоча б натякне про такі власні «уподобання», то на цьому його кар’єра й закінчиться.

Посібники для геїв

Три роки тому мене неприємно вразив дуже дивний підхід народних обранців до «голубих» проблем. Так, наприклад, 20 жовтня 2009 року вся Україна чула й бачила, як депутати понад годину «розпікали» в парламенті керівників правоохоронних органів, вимагаючи розібратися з фактом розбещення малолітніх у таборі «Артек». А вже наступного дня саме у Верховній Раді організували презентацію та роздачу посібників для... гомосексуалістів (!).

Протягом двох днів третій поверх будівлі законодавчого органу був щедро «прикрашений» численними брошурами та методичними посібниками для осіб з нетрадиційною сексуальною орієнтацією. «Голубу» літературу безплатно розповсюджували під час так званої презен­тації-виставки організацій громадянського суспільства та міжнародних донорських організацій «Інформаційний ярмарок – 2009» (у ній брали участь 39 організацій із Європи та США).

Не хотілося б, звичайно, звинувачувати шановних «слуг народу» у причетності до таких «секс-пре­зентацій». Та факти – річ уперта: за повідомленням парламентської прес-служби, цей «захід був організований програмою сприяння парламенту України у співпраці з апаратом Верховної Ради». Що ж це за подвійні стандарти? З одного боку, парламентарі створили тимчасову комісію з розслідування звинувачень у розтлінні «артеківських» малоліток, з іншого – парламентський апарат сприяв проведенню виставки, на якій фактично пропагували так званих представників «МСМ» (з рос. «мужчина с мужчиной») і ЖСЖ («женщина с женщиной). Відвідувачам цієї виставки люб’яз­но пропонували 196-сторін­ковий посібник під назвою: «Соціальна робота з людьми, які практикують одностатеві сексуальні стосунки. Теорія. Методики. Кращі практики». Ознайомлення з цією книжкою починається зі статті «Введення в проблему» (цитуємо дослівно): «Для того, щоб почати розмову про роботу зі спільнотою лесбіянок, геїв, бісексуалів і трансгендерних осіб  (ЛГБТ-спіль­но­тою), а також з особами, які не мають гомосексуальної ідентичності, але з яскраво вираженою гомосексуальною орієнтацією, котрі практикують одностатеві сексуальні контакти (МСМ, ЖСЖ), нам потрібно зрозуміти, в чому ж полягає специфіка нашої цільової аудиторії... ».

Зазначена «специфіка» полягала в глибшому пізнанні «гомосексуальної орієнтації», «геївської і лейсбійскої субкультури», а також у  «наявності суспільно-політич­ного руху за громадянське рівно­прав’я ЛГБТ». Для чого потрібно було поширювати цей посібник у Верховній Раді? У передмові до нього чітко сказано: «Ця книга призначена, насамперед, для лідерів та активістів ЛГБТ-спільно­ти»…

Як з’ясувалося, пани-гомо­сексуалісти вирішили змінити суспільну думку про себе на краще: мовляв, не такий страшний дідько, як його малюють. Особисто мене (як православного християнина і батька трьох дітей) вразили гей-думки, розміщені на сьомій сторінці цього посібника: «Лесбіянки і геї сприймаються суспільством як люди, нездатні контролювати свої сексуальні імпульси. Їх сприймають як людей, схильних до розпусних дій, небезпечних для оточуючих, що спокушають малолітніх для того, аби схилити їх до гомосексуальності...». Наступні фрази просто шокують: «Все це змусило деяких гей-акти­вістів, пародіюючи подібні уявлення, носити майки з написом: «Дайте нам ваших дітей і те, що ми недотрахаємо, ми просто з’їмо!»…

Де гарантія, що такі думки не породять вчинків, за які передбачене кримінальне покарання? На жаль, сумний досвід країн Заходу засвідчив: там, де процвітає гомосексуалізм та легалізовані одностатеві шлюби, суспільство найбільше потерпає від демографічної кризи, духовної деградації і потужного водоспаду венеричних захворювань (від сифілісу до СНІДу). Чи не тому деякі члени Євросоюзу на державному рівні намагаються зупинити гомосексуальний рух як безпосередню загрозу родині?

Зрозуміло, ніхто не має права втручатися в чужі інтимні стосунки. Але коли гомосексуалізм виходить на вулицю або заходить у парламент – це вже зачіпає інтереси всього народу. Ті, хто сьогодні недооцінює небезпеку цього явища, в майбутньому ризикують розплачуватися фатальними помилками власних дітей. Бо це призведе не до народження людини, а до виродження людства, яке знову повертається в страшний вік Содому і Гоморри.

Нині хтось схильний ліберально ставитися до гомосексуалістів. Інші вважають, що ця «любов» егоїстична й безплідна. На щастя, таких – більшість...

Валентин КОВАЛЬСЬКИЙ, м. Київ