П'ятниця, 11 грудня
Зробити стартовою
Попереднiй архiв
громадсько-правовий тижневик
Тижневик « Іменем закону » та додаток « Моменти »
представляють об'єднане інтернет-видання imzak.org.ua
Додаток
до тижневика
Рубрики Усі рубрики
Погода у Києві » Україна
Новини партнерів
Арсенал
02/12/2012 12:54

Безпека від «кутюр’є»

Злитися з місцевістю, розчинитися в натовпі, «перетворитися» на медика чи газовика – до таких і не тільки способів маскування вдаються бійці спецпідрозділів, щоб знешкодити й затримати небезпечних злочинців. Завдяки цим хитрощам можна уникнути втрат і відмінно виконати завдання. Однак, як зазначав видатний полководець Георгій Жуков: «Методи й прийоми обману ворога не можуть бути шаблонними, оскільки будь-який шаблон, безумовно, розгадають». Про те, як на практиці мімікрують працівники спецзагонів, які обладунки мають у своєму арсеналі та які нині  тенденції у військовій моді на «плямистий» одяг, ми й поведемо мову на шпальтах «Моментів».

Маскування по-соколиному

Продовжуючи «камуфляжну» тему, ми вирушили безпосередньо до тих, для кого формений «маскарад» є невіддільною частиною роботи – у спецпідрозділ ГУБОЗ «Сокіл». Подолавши кількаступеневу систему безпеки, потрапили в кабінет прес-секретаря главку й стали чекати. Невдовзі в піксельному камуфляжі й повному бойовому оснащенні туди «влетів» начальник управління швидкого реагування «Сокіл» Сергій Згодько. Будні в цього підтягнутого офіцера та його колег настільки насичені подіями, що хоч кіно знімай за тими яскравими сюжетами з життя.

Наприклад, «полюючи» якось на наркоторговця, спецпризначенцям довелося мімікрувати під «зеленбудівців». Оскільки злочинець базувався в квартирі на останньому поверсі будинку й непомітно пробратися туди через двері не було змоги (все фіксувала камера відеоспостереження, та й похилий дах унеможливлював атаку зверху) довелося вдатися до хитрощів. Екіпірувавшись таким чином, щоб не викликати підозр, група захоплення почала обрізати дерева, що росли перед вікнами. За мить злочинця затримали. Усе відбулося настільки блискавично, що лиходій навіть не встиг знищити речові докази протиправної діяльності.

Проте навіть у такій серйозній службі трапляються курйозні ситуації. За словами Сергія Вікторовича, під час однієї з операцій на службове авто довелося встановити «шашечки» таксі. Затримавши фігуранта, «соколята» поверталися на базу, однак замаскований під таксі легковик відмовилися впускати в «гніздо». Більше того, коли машина таки опинилася на території ГУБОЗ його очільник, м’яко кажучи, стурбовано зажадав відповіді на запитання, хто і чому впустив сюди таксі.

 

Кожний Івась має свій лас

Розповідаючи про камуфляж, Згодько зауважив, що головна вимога до нього – це практичність і надійність:

– Для нас важливо, щоб одяг був універсальний – тобто працював як у місті, так і в лісі, і удень, і вночі, а ще – не надто бруднився. У виборі маскувального костюма кожний Івась має свій лас. Наприклад, нині використовуємо американський «марпат ліс» (цифровий камуфляж світло- і темно-зелено­го, світло-корич­невого й чорного кольорів). Хоча під час апробації виявили деякі його недоліки: він надто яскравий і помітний восени та взимку. Однак мати кілька різновидів форми не маємо змоги через недофінансування. До слова, у Росії, оскільки вона веде бойові дії, краще оснащення спецпідрозділів, зокрема й одностроєм під відповідну пору року.

Маскування – це не тільки «плямисте» вбрання. В арсеналі обладунків «Соколу» вдосталь костюмів, щоб вдавати працівників різних служб: МНС, швидкої допомоги, ДАІ тощо.

– Якщо нам необхідно щось пошити чи виготовити, – розповідає Сергій Вікторович, –  звертаємося в організації, котрі спеціалізуються на екіпіруванні. Розроблені ними зразки вони згодом продають, зауважуючи, що річ продукували для спецпідрозділу, і той активно нею послуговується. Тож ми є своєрідною рекламою цього бренду (усміхається. – Авт.).

Чимало фірм, які тільки виходять на ринок спецодягу, пропонують «соколятам» протестувати деякі різновиди свого вбрання і надати рекомендації, звісно, сподіваючись завоювати цю групу покупців. Так, бійці апробовували рукавиці, термобілизну та взуття. Найкращі зразки придбавали за власні кошти. На жаль, держава речами такого ґатунку забезпечити поки що не може.

– Звісно, камуфляж не самодостатній, його доповнюють звукошумові, газові гранати, що дезорієнтують злочинця, – продовжує Сергій Згодько. – А ще – засоби зламу. Так, на наше замовлення в Кременчуці такий засіб виготовили зі спеціального сплаву. За його допомогою броньовані двері ми «взяли» за 17 секунд. Тож зловмисник не встиг знищити партію наркотиків, а господарці, яка здавала житло, довелося замінити лише замок. А взагалі найголовніші наші «фішки» – несподіваність, швидкість і злагодженість, за рахунок них і забезпечується «живучість» особового складу.

...На такій оптимістичній ноті й завершилася наша бесіда із Сергієм Вікторовичем – на нього чекало наступне важливе завдання. Побажавши йому удачі, ми вирушили на розмову в Головне управління внутрішніх військ. Предметно поговорити про застосування камуфляжу в згаданому формуванні погодився начальник служби спецпідготовки відділу підготовки військ Управління БСП ГУВВ Анатолій Стрельченко, який донедавна очолював спецпід­розділ «Омега».

Як зазначив Стрельченко, універсального маскувального костюма не існує: його слід підбирати під місцевість і поставлені завдання. Найуживанішою є уніформа кольору хакі чи оливи. Приміром, російський спецназ використовує саме таку колористику під час проведення операцій.

– Внутрішні ж війська носять міліцейський однострій, – зауважує Анатолій Миколайович. – Камуфляж залишився позаштатним обмундируванням у розвідувальних ротах і загонах спецпризначення. Здебільшого ми послуговуємося «флектарном» (3- або 6-кольорове «вибухове» забарвлення з крапками, що забезпечує ефект розмиття чіткої межі між барвами. – Авт.), оскільки працюємо в лісосмузі, снайпери на доважок мають ще й кошлатий «гіллі» – аналог російського «лісовика». Проте ці костюми, безумовно, доопрацьовують під конкретну місцевість, де планують проводити операцію. І не через те, що не можуть придбати новий. Для снайпера, мабуть, справою честі є зробити такий камуфляж власноруч. Дев’ять літ тому, коли я прийшов в «Омегу» снайпером, ми брали мішки для овочів, кроїли їх, зшивали й вплітали «плямисті» смужки й стрічки. Це вбрання має особливі переваги, бо модернізувати його до умов, де належить трудитися, можна якнайшвидше, начепивши, наприклад, природні матеріали: навесні – яскраво-зелену траву, восени – пожовкле листя тощо. Якщо боєць завмирає в такому «гіллі», помітити його можна тільки в тепловізор.

Анатолій Стрельченко із сумом констатує: війська досі озброєні білими маскувальними комбінезонами виробництва років Великої Вітчизняної. Та навіть і їх удосконалюють – «підфарбовують» травою, оскільки сніг біло-білісіньким не буває, та нашивають спеціальні стрічки.

– Невід’ємним атрибутом камуфлювання, – продовжує співрозмовник, – є гримування обличчя. Зазвичай для цього наносять зелено-чорні або зелено-коричневі барви. Однак фарби мають недолік – вони відблискують, що демаскує воїна, особливо снайпера. Тож залежно від ситуації, військовики вдаються до амери­кансько-в’єт­нам­ського досвіду – використовують палений корок.

 

Мімікрія – запорука успіху

Для проведення спецоперації не обійтися без розвідки, а тій – без маскування. Тож вдала мімікрія – одна із запорук успіху в цій нелегкій справі. Однак якось  вдале камуфлювання для Анатолія Миколайовича трохи не обернулося щонайменше травмами.

– Я зайняв позицію лежачи у секреті під стіною заводу «Турбодеталь», як раптом із шестиметрової висоти з вікна вилетів чималий пакунок із гайками, – усміхаючись, згадує пригоду Стрельченко. – На моє щастя, він приземлився неподалік, а якби влучив у мене, то я і завдання провалив би, і ушкоджень не минув. Так от: невдовзі під’їхала машина, звідти вийшов чоловік і майже впритул наблизився до мене, вдаючи, що йому треба до вітру. Нічого не 

підозрюючи, взяв пакунок. І просто остовпів, коли невідь звідки на його руках опинилися кайданки. Певно, після пережитого бажання красти в злодія зникло назавжди.

Цікавим видалося й перевдягання бійців «Омеги» у медиків на Закарпатті. Щоб проникнути в квартиру з броньованими дверима та затримати злочинця, спец­призначенці, увібравшись у працівників «швидкої», постукали в оселю з вимогою відчинити – мовляв, «лікарям» потрібно перевірити інформацію про людину, яка потребує невідкладної допомоги. Втомившись запевняти «медиків», що ті помилилися й у помешканні всі здорові, чоло­в’яга таки впустив бригаду «швидкої». І не зогледівся, як його затримали.

Анатолій Стрельченко переконаний: не слід вести бойові дії «в лоб», якщо можна взяти противника хитрістю. А ввести ворога в оману можна різними способами, варто лише добре поміркувати й діяти нешаблонно.

– Якось в автобусі, де між пасажирами перебували і злочинці, довелося розбити скло з брандспойта «пожежки», – веде далі співрозмовник. – Доки всі вимушено прий­мали холодний душ, група захоплення вже взяла ситуацію під контроль. Лиходії думали, що стосовно них застосують газові гранати, але виявилися безсилими проти простої води.

Юлія КОВАЛЬ, 

«Моменти»

друкувати

Коментарi