П'ятниця, 11 грудня
Зробити стартовою
Попереднiй архiв
громадсько-правовий тижневик
Тижневик « Іменем закону » та додаток « Моменти »
представляють об'єднане інтернет-видання imzak.org.ua
Додаток
до тижневика
Рубрики Усі рубрики
Погода у Києві » Україна
Новини партнерів
Арсенал
05/11/2012 20:05

Мімікрія: зброя захисту й нападу

Без обману неможливо застосувати тактичний маневр, а без тактичного маневру неможливо здолати супротивника, зауважував китайський полководець Мей Яо-чень. Учасники будь-якого воєнного конфлікту вдаються до різноманітних хитрощів, зокрема видають бутафорію за реальність, змушуючи ворога припуститися фатальної помилки. Запорукою успіху в цій нелегкій справі почасти є уміле застосування різноманітних засобів маскування. Про один із них – невидимість бійця – ми розповідали в попередньому номері «Моментів». Нині ж повідаємо про мімікрію споруд державного значення, військових об’єктів та техніки.

 

Танкові метелики

Природній відбір та міжвидова конкуренція мільйони років поспіль давали можливість виживати тільки тим створінням, котрі змогли пристосуватися до оточення. Серед надважливих передумов такого от успішного існування далеко не останнє місце належить здатності змінювати забарвлення, одне слово – мімікрувати. Власне, дослідження цієї властивості тварин, її особливостей сприяло розвитку військового маскування.

Найбільш інтенсивно такі розвідки почалися у минулому столітті, особливо активізувалися вони напередодні й у період Другої світової війни. Так, надання допомоги Сталіну в розробці якісного камуфлювання окремі знавці теми приписують професору кафедри ентомології Борису Шванвичу.

Узимку 1942-го під час наступу вермахту на Москву в ставці Верховного Головнокомандувача зібрали нараду, де з-поміж інших розглядали й питання маскування. Звісно, вже тоді генерали були в курсі, коли слід одягати однострій кольору хакі, а коли вбиратися у біле. Однак Сталін не вважав такі знання вичерпними й наполіг, щоб негайно розпочали роботу над відповідними розробками, адже ворог застосовує чималу палітру забарвлення мундира та техніки, і, певно, не даремно. Вождя не влаштовувала непомітність зеленого на зеленому, він волів, щоб піхота була невидимою для ворожої авіації на будь-якому тлі. Один із присутніх, взявши слово, повідомив, що розв’язати проблему, можливо, допоможе професор Шванвич, який займається дослідженням захисного забарвлення метеликів. Солдати, звісно, не комахи, але раптом ці знання стануть у нагоді?

Сталін зажадав, щоб науковця, який тоді перебував у блокадному Ленінграді, негайно доправили в Москву. Шванвича знаходять у ліжку смертельно виснаженим. Курячий бульйон в нього заливають прямо в літаку, а за кілька годин він уже постає перед Головнокомандувачем. Вождь запитав у професора, чи зможе той допомогти РСЧА і що йому для цього потрібно. Професор відповів ствердно й попросив дати на роботу три дні та прислати на допомогу двох художників. За три дні, уникаючи спеціальних термінів, він схематично пояснив принцип маскування: те, що виступає й освітлене, слід зафарбовувати у темний колір, а увігнуте й затінене – у світлий. Ілюстрації та гіпсові моделі, завчасно підготовлені художниками, наочно продемонстрували сказане. Окрім того, Шванвич розповів і про «розбивальний» ефект смугастого забарвлення, який не дозволяє спостерігачеві угледіти характерний контур, що полегшує розпізнавання. Поради фахівця взяли до уваги. За рік Сталін на прохання професора й на знак подяки відкрив кафедру ентомології, яку очолив Шванвич. Кажуть, на його могилі встановлено пам’ятник із зображенням крил денного метелика, а поряд – танк, але його не видно – він бездоганно замаскований.

До речі, за місяць від початку Великої Вітчизняної війни Кремль «щез» з лиця Москви. Фашистські аси були здивовані: невже карти «брешуть»? Але карти не брехали. За планом маскування, зірки на баштах і хрести на соборах зачохлили, а куполи зафарбували у чорний колір. По всьому периметру Кремлівської стіни збудували тривимірні макети житлових споруд, за якими не проглядалися зубці. Червону й Манежну площі та Олександрівський сад заставили фанерними декораціями будинків. Мавзолей став триповерховим, а від Боровицьких до Спаських воріт насипали піщану дорогу, що імітувала шосе. До цього яскраві світло-жовті фасади тамтешніх будівель стали брудно-сірими, зелені дахи – червоно-коричневими. Ніколи ще палацовий ансамбль не мав такого демократичного вигляду. Навіть Москва-ріка біля Кремля змінила обриси: між Москворецьким і Великим Кам’я­ним мостами встановили ще один – дерев’яний. Завдяки такому камуфлюванню Кремль вдалося вберегти від знищення, однак зробити його знову золотобанним було нелегко – за чотири роки фарба надто в’їлася в куполи...

 

Зебри для кораблів

Ввести ворога в оману, збити з пантелику, дезорієнтувати несподіваними лініями, ілюзорними площинами та кутами – одна з головних властивостей наступного принципу маскування, відомого під назвою Dazzle. Найчастіше «засліплювальний камуфляж», як його іноді називають, наносили на кораблі й літаки, використовуючи контрастні кольори, що переплітаються. Інша його назва – Razzle Dazzle, що з англійської перекладається як «метушня», доволі чітко визначає створюваний ним ефект. Винахідником цього «тренду» вважають британського художника Нормана Вілкінсона, який під час Першої світової був офіцером ВМФ. Тоді німецьким субмаринам занадто легко вдавалося громити крейсери супротивників – за добу чи не десяток. Тож, розмірковуючи над тим, як заховати від пильного ока перископа величезний корабель, Вілкінсон і вдався до такої «несподіванки»: не приховувати об’єкт, а розфарбовувати так, щоб супротивник не зміг навіть приблизно визначити його розміри, напрямок і швидкість руху. Річ у тім, що підводники мали виявляти супротивника візуально й не цілитися в саме судно, адже воно рухалося, а наводити й пускати торпеду туди, де невдовзі опиниться ворог. Передчасний або запізнілий пуск означали промах, тому капітан човна повинен був максимально точно встановити курс і швидкість вибраної цілі. Однак побачене в перископ важко було навіть ідентифікувати, не кажучи вже про те, щоб виокремити ніс чи корму океанічного лайнера. Він міг здаватися меншим, ніж насправді, частково зливатися з водою або небом тощо. Отже, таке маскування довело своє право на існування – його взяли на озброєння не лише британці.

Зауважимо, що смугастий малюнок зебри діє подібно до Dazzle – збиває з пантелику хижака, приховуючи напрямок втечі. Група цих копитних створює ефект безладного руху, навіть коли стоїть на місці. У Другій світовій війні «метушню» використовували здебільшого американські та німецькі війська, проте цей період можна вважати часом її «смерті». З’являлося дедалі більше спецзасобів – потужніші біноклі, радари, що давали змогу доволі точно визначати відстань до об’єкта, його розміри і траєкторію пересування. Нині ж Dazzle майже не послуговуються, хіба що наносять на австрійські дорожні камери, які фіксують швидкість авто, щоб лихачі не могли їх угледіти. 

 

А навколо – сизо-сизо...

Напустити туману в очі – одне з умінь восьминога. Небезпечної миті він викидає струмінь чорнила, що, розповзаючись у воді темною хмарою, маскує шлях відступу. Подібну тактику камуфлювання використовують і вояки. Послуговуючись димовими завісами, вони дезорієнтують супротивника, приховують військові об’єкти та дії, удають діяльність, наприклад, імітують пожежу після артобстрілу чи авіанальоту, дим від печі, польових кухонь і вогнищ. Так, ще 1917 року в битві під Камбрі англійські танки під прикриттям димової завіси, яку створювала артилерія, без втрат дісталися німецьких позицій і захопили понад сотню гармат і близько 8 тисяч полонених. Примітно, що цим видом дезорієнтації користувалися і під час бойових дій на воді. Під прикриттям «темної хмари» йшли в наступ і відступали цілі ескадри. Під час Другої світової у Радянському Союзі димами маскували понад 560 важливих об’єктів – залізничні станції, мости тощо. Німецька авіація здійснила майже 3,5 тис. нальотів, скинувши на ці об’єкти 33 тис. бомб, але в ціль влучили лише два відсотки з них.

Не обійшлося без таких спецзасобів і в Афганістані – для викурювання «духів» із печер та інших укриттів там використовували димові гранати. Ними прикривали й роботи з розчищення завалів після вибухів та лавин на дорожніх серпантинах, евакуацію особового складу з-під обстрілу. Варто зауважити, що 2003 року після кількох спроб бойовиків збити літаки та вертольоти, які злітали з аеродрому Ханкала (Чеченська республіка), у нагоді стали фахівці-димовики. Вони стаціонарно розмістили спеціальне димове обладнання й забезпечили аерозольне маскування аеродрому, яке дозволило безперебійно використовувати його. Нині ж військові науковці працюють над винайденням нової димоутворювальної техніки, яка могла б знижувати ефективність сучасної зброї, обладнаної оптичними, інфрачервоними і навіть радіолокаційними пристроями виявлення й наведення на ціль.

Юлія КОВАЛЬ, «Моменти»

 

друкувати

Коментарi

Усі коментарі
Додати коментар
інший код

Інші статті

Інтерв’ю
Вікторія АРНАУТОВА: Ми вчимо солдатів повертатися додому здоровими…
Новини Усі новини
Фоторепортаж
Вся галерея
Листати
© 2005–2009 Тижневик МВС України « Іменем Закону »
Передрук матеріалів тільки за наявністю гіперпосилання на imzak.org.ua
Дизайн та розробка сайту  — Студія Айкен (11.2009)