Приватний детектив

Де-юре приватної детективної діяльності в Україні не існує. А де-факто? Нині ціла армія цілком професійних сищиків проводить усілякі розслідування на замовлення своїх клієнтів. Знайти вітчизняних шерлоків холмсів нескладно – розділи оголошень в Інтернеті такими пропозиціями просто переповнені. Були б лише бажання та гроші.

Спокуси приватного розшуку
За лічені дні детективні агентства обіцяють знайти зниклу людину, викрити якусь аферу, встановити факт шлюбної зради і навіть допомогти під час розслідування карних справ. Проте з юридичної точки зору вони діють поза межами правового поля. З огляду на це народні депутати й пропонують ухвалити законопроект № 6288 про приватну детективну (розшукову) діяльність.
У ст. 1 цього документа чорним по білому написано: «Приватна детективна (розшукова) діяльність є за своєю суттю підприємницькою діяльністю. На суб’єктів приватної детективної (розшукової) діяльності не поширюється дія законів, що закріплюють правовий статус працівників правоохоронних органів. Суб’єкти приватної детективної (розшукової) діяльності не вправі здійснювати будь-які оперативно-розшукові заходи, віднесені законом до виключної компетенції оперативних підрозділів, передбачених ст. 5 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність».
Згідно зі ст. 6 проекту, «державна реєстрація приватного детективного підприємства як юридичної особи здійснюється після отримання його засновниками дозволу органу внутрішніх справ». Під час виконання своїх обов’язків детектив може застосовувати спецзасоби: пристрої для відстрілу патронів (несмертельної дії), електрошокові пристрої та балончики з препаратами сльозогінної дії. Новоспеченим сищикам надається право відшуковувати, отримувати інформацію за методами, які не заборонені законодавством.
Досить цікавою є ст. 17 проекту. В ній, зокрема сказано: «Приватні детективи, приватні детективні підприємства, їх об’єднання та філії, які під час здійснення приватної детективної (розшукової) діяльності отримали інформацію про факти скоєного злочину або про підготовку до скоєння злочину, зобов’язані невідкладно (якщо цьому не заважають обставини непереборної сили) повідомити про це відповідний правоохоронний орган».
Про які ж «обставини непереборної сили» йдеться? Досі це поняття сприймалося з точки зору форс-мажорних обставин, пов’язаних з військовими діями, техногенними аваріями, суспільними збуреннями чи стихійним лихом (пожежі, повені, посухи, землетруси тощо). Вочевидь, йдеться про можливий конфлікт між вимогами законодавства (про заборону приховування злочину) та зобов’язаннями приватного детектива щодо нерозголошення відповідних даних про свого клієнта. Підтвердженням цієї думки може слугувати ще одна норма ст. 17: «Суб’єкти приватної детективної (розшукової) діяльності мають право надавати правоохоронним органам допомогу в забезпеченні правопорядку та інші не заборонені законодавством України послуги, в тому числі на договірній основі». Звернімо увагу на сам підхід до цього питання: приватні детективи не зобов’язані, а лише «мають право» надати правоохоронцям свої послуги, та ще й на договірній (грошовій) основі. Тобто, в разі отримання офіційного звернення (скажімо, від органів внутрішніх справ) приватний детектив може діяти таким чином: а) відмовити в наданні необхідної інформації, б) вимагати гроші за свої послуги.
Та чи ж відповідатиме це вимогам законів про міліцію, прокуратуру та СБУ? Окрім того, зазначена ст. 17 не узгоджується зі «своєю сестрою» – ст. 16, що забороняє «приховувати від правоохоронних органів факти скоєних злочинів чи злочинів, які готуються, і стали відомими в процесі проведення приватної детективної (розшукової) діяльності». На жаль, про такі «дрібнички» під склепінням на Грушевського чомусь не подумали…

Проблеми з базою даних
Ні для кого не секрет, що українські приватні детективи (на відміну від правоохоронних органів) не мають вільного доступу до необхідної інформаційної бази даних. Яким чином детектив надаватиме допомогу своїм клієнтам за таких умов?
Щоб хоч якось вирішити цю проблему, законодавці пропонують внести ще одне доповнення до згаданої ст. 17 проекту: «За письмовими запитами суб’єктів приватної детективної (розшукової) діяльності органи Міністерства внутрішніх справ України можуть надавати їм на договірній основі відомості, що містяться в адресних бюро, паспортних підрозділах, облікових підрозділах Державної автомобільної інспекції, а також в облікових підрозділах обліку осіб, які мають судимість або притягалися до кримінальної відповідальності, якщо ці дані затребуються з дотриманням чинного законодавства».
Отже, органи МВС «можуть надавати» певні відомості. Але вони не зобов’язані цього робити. Тобто, незважаючи на своє звернення, детектив отримуватиме необхідну інформацію не завжди. Що, у свою чергу, свідчитиме про певний фінансовий ризик для клієнтів (гроші за сплачені послуги ніхто не повертатиме). Окрім того, на варті прав кожної людини (в тому числі й особи, якою цікавляться детективи) стоїть ст. 32 Основного Закону, яку вже розтлумачив Конституційний суд (справа № 1-9/2012 від 20 січня 2012 року): «Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини».
Таким чином, вимоги Конституції не зовсім узгоджуються з головною метою проекту № 6288 – про узаконення численних детективних послуг. Досить сумнівною є й ст. 18 проекту: в ній сказано, що відомості про особисте життя людини (якщо вони не пов’язані зі злочинами) «зберіганню не підлягають і повинні бути негайно знищені». Цікаво, як ця норма виконуватиметься на практиці? Хто контролюватиме її виконання? Де гарантія, що детектив не зловживатиме одержаною інформацією?

А як у них?
Приватна детективна діяльність визнана на державному рівні в багатьох країнах. Скажімо, в Британії кількість приватних охоронних й детективних фірм удвічі перевищує кількість працівників поліції. У США приватні служби безпеки (в лавах яких налічується понад 1,1 млн працівників) мають бюджет, що на 50% перевищує бюджет усіх поліцейських органів країни.
Проте в нашій державі ситуація дещо інша. Наразі в Україні (за неофіційними даними) вже нараховується кілька тисяч приватних детективів та детективних агентств: ТОВ «УДС», «Центр правової допомоги», «ЛЕГІОН», «Кратос», «Українська група пошуку», «НЛС», «Спрут» тощо. Водночас вітчизняні шерлоки холмси (на відміну від закордонних побратимів) не сприяють і найближчим часом навряд чи зможуть сприяти загальному оздоровленню криміногенної ситуації. Проблема не лише у відсутності «їхнього» закону.
По-перше, навряд чи вони зможуть «звільнити» правоохоронців від виконання багатьох функцій. Головне для приватного детектива – отримувати прибуток, а не зменшувати ріст злочинності. По-друге, у нас немає того середнього класу, який здатний із легкістю витрачати гроші на професійних сищиків. Зауважимо, що середня зарплата в нашій країні – менше 3 тис. гривень. Чи достатньо цього для оплати послуг детективів? В одному з приватних агентств нам повідомили, що вартість їхніх розслідувань коштує від 237 до 1846 у.о. (залежно від складності), встановлення факту подружньої зради – від 50 до 300 у.о. (ціна за годину стеження), а з’ясування біографічних та інших даних про особу – від 125 до 450 у.о. Коментарі, як то кажуть, зайві.
Звісно, ідея щодо приватних сищиків має право на життя. Але в такому разі, мабуть, варто дослухатися до пропозиції Головного науково-експертного управління Верховної Ради: «Доцільно було б передбачити можливість створення при МВС або разом із МВС координаційного органу, до якого на паритетних засадах входили б як представники правоохоронних органів, так і приватних детективних структур України з метою вироблення взаємоприйнятної політики взаємодії, узгодження спірних питань, розроблення рекомендацій з основних проблем державної політики у сфері детективної діяльності, розгляду заяв, претензій та скарг суб’єктів приватної детективної діяльності на рішення органів внутрішніх справ».
Можливо, після створення такого координаційного органу вдасться спільними зусиллями створити більш життєздатний законопроект. А поки цього немає, то до детективних «контор» треба ставитися з певною пересторогою: не поспішайте відкривати всі свої таємниці. Пам’ятайте: ви йдете не на сповідь до панотця, а на бесіду до напівлегального сищика. Отже, зайва інформація в майбутньому може бути використана й проти вас…

Валентин КОВАЛЬСЬКИЙ , м. Київ

друкувати