Земля: сьогодні – твоя, завтра – чужа

«Кайдашеві» війни за межу в Україні тривають споконвіку. Вони тліють, коли держава закручує «гайки», монополізуючи розпорядництво землею, і розгораються з наданням мільйонам людей права стати власником маленьких та великих ділянок – від кількох соток до гектарів. Нині час саме «горіння»: в орбіту «військових дій» втяглося чиновництво, суддівський корпус та різнокаліберні латифундисти, які вже жити не можуть без тісного взаємотоваришування. У цій сфері сплило чимало корупційних схем збагачення нечестивих посадовців. Та й окремі українці теж не цураються в обхід закону, за гроші та користуючись зв’язками, прихопити клаптик земельки. І байдуже, що на ній до цього сусіди десятиліттями горбатилися...

Скільки коштує «сліпота» землеміра?
Певно, передмістя столиці найбільше прославилося оборудками й кримінальними справами, пов’язаними з «дерибаном» чорноземів. Васильків не лише не став винятком, а й виступив із сумним «почином» щодо деяких явищ такої категорії. Викриттів на кшталт затримання міліцією області неподалік офісу мерії в.о. очільника відділу Держкомзему пані Б., яку підозрювали в хабарництві, тут було чимало. Приміром, днями на тому «погорів» депутат міськради, якого звинувачують у вимаганні 190 тис. грн за сприяння в наданні в оренду ділянки площею 0,25 га й пролонгації договору на оренду півгектара міської землі. Наразі зі згаданими фактами розбирається прокуратура. Ніби нічого дивного в тих сповіщеннях немає – їх досхочу в пресі, а ще більше – в Інтернеті. Та коли починаєш шукати логіку в окремих ситуаціях, розумієш: вузли земельних проблем настільки туго зав’язані, що, здається, їх простіше «розрубати», аніж розв’язати законно.
До нас звернувся ветеран міліцейської служби Анатолій Слончак, який починав кар’єру сержантом, а на пенсію пішов із посади заступника начальника Васильківського МРВВС у званні підполковника. Привело його в «ІЗ» сумнозвісне земельне питання, через несправедливе вирішення якого постраждала родина екс-правоохоронця й інші васильківці. Уже з перших хвилин спілкування та ознайомлення з колективним листом земляків Слончака, що теж стали безземельними через «крутійство» деяких представників місцевої влади, стало сумно й соромно за тих, кому ми делегуємо владні повноваження…
Ніна Головко, 91-літня теща пана Анатолія, ще у квітні 2008-го зверталася в міськраду, щоб отримати дозвіл на приватизацію виділених колгоспом наділів на вул. Тракторній, якими користувалася із 1948 року. Із відділу Держкомзему приїхав фахівець, оглянув усе й сказав: «Бабцю, а навіщо приватизуєте город? Його ж у вас і так не заберуть». Процес обов’язкових погоджень і викопіювання планів затягнувся. У вересні 2009-го було повторне звернення. Міськрада відповіла 5 жовтня, що не проти розгляду питання щодо вибору місця розташування ділянки. А за два дні мер Іващенко підписує рішення виділити сусідам Ніни Мусіївни землю, що фактично… належить їй! Про те господарі нічого не відали. Однак, попри явний казус, питання Головко виносять на сесію в грудні, а 17 березня 2010-го, коли сусіди вже мали на руках акт приватизації, бабця отримала сповіщення про сесійну «накладку» й неможливість стати власником «своєї-чужої» землі! Це при тому, що відділ Держкомзему напередодні присвоїв ділянкам кадастрові номери, чітко визначивши межі. «Сліпота» напала, без сумніву, на досвідчених землемірів.

Як успадкувати те, що тобі не призначається
– Якось дружина вийшла на город й остовпіла – там сусіди вирубали наші дерева. Ми спитали: що коїться? У відповідь почули: «Заспокойтеся, земля приватизована. Не вами», – емоційно розповідає Анатолій Васильович. – Як сталося, що реально ніхто не погодив межі ділянки, підробили потрібні підписи, а людям видали акт приватизації? Ми позивалися до суду з вимогою скасувати рішення, які дозволили приватизацію нашої землі. На звернення до міської влади відділ Держкомзему папером за підписом Б. зауважив: відведення ділянки неможливе, бо її частина площею 0,05 га із загальних 0,14 га, на яку претендує теща, є власністю інших осіб! Мовляв, нічого не зробиш, «накладочка» вийшла. Суть «накладочки» така: чужа земля «перерізала» нашу, залишивши нам маленькі клаптики. Тепер не можемо потрапити до них, бо треба йти чужим двором. А ще в нас відібрали столітню криницю-джерело, якою користувалася вся громада.
Передісторія суперечки така. Петро Бобир, сусід по городу Ніни Головко, мав незначну за площею садибу (5 соток). 1997 року місто передало йому в розпорядження ділянку 0,15 га на іншому кінці вулиці. Та до своєї смерті 2008-го він так і не спромігся її приватизувати. За півроку двоє спадкоємців розпочали процес входження у права спадщини. З’ясувалося, що окрім хатки з куцим наділом вони нічого не успадкували. Звісно, якби будиночок безпосередньо стояв на великій ділянці, продати його було би вигідніше. Отже, треба було знайти «шпарини» й вдертися на чужий город. Тут згадали про те рішення мерії. Маючи певний хист і бажання, узяти приступом простори, що тобі не належать, цілком реально. Тобто на паперах колись виділені сотки «присобачити» туди, де треба. Однак навіть таким чином будь-яку ділянку не можна передати в порядку успадкування, бо на час смерті користувача вона йому не належала. Потрібні були кардинальні заходи, які втілилися в приватизацію сусідської землі.
Улітку 2010-го торжествує закон: суд виносить ухвалу про задоволення позову Головко й заборону на відчуження ділянок на Тракторній. Проте відділ Держкомзему 28 січня 2011-го, попри згадане рішення суду, дозволяє їх продаж! Нащадки вигідно здійснили обмін хати з багатодітною родиною, що не могла через комунальні борги утримувати надану в центрі міста чотирикімнатну квартиру.
– Невже пані Б. не знала про заборони суду, що направляв їй відповідні матеріали? – дивується Анатолій Слончак. – Як той відділ видав висновок, що обмежень і обтяжень на продаж землі немає?
І знову відбувається суд. На одному з його засідань представник нових хазяїв ділянки виступив із клопотанням щодо закриття провадження у справі, бо спір не підлягає судовому вирішенню: тут присутній конфлікт прав і фактично оскаржують рішення міськради. Вимоги позивача до суб’єкта владних повноважень поширювалися на ділянки, які на час розгляду справи приватизували треті особи: це доволі поширена схема набуття законного правовласництва, що завела в патову ситуацію чимало судових процесів. Згодом провадження припиняють. Фахівці ж указують на порушення, вчинені відділом Держкомзему, який надавав двом особам водночас висновки про відсутність обмежень на приватизацію тих самих земель.
– У мене не було грошей, і я нікому не платив, – каже Анатолій Слончак. – Брокер, який продавав ті ділянки, чесно зізнався, що заносив чималі суми в БТІ і відділ Держкомзему. Сказав: розповість про все, коли буде порушена кримінальна справа. Про махінації повідомляли в правоохоронні органи, але звідти надходили відмови. Я казав: ці документи варто долучити до порушеної справи й провести перевірку. Але тут якась стіна… Усе заминається й «умирає» в прокуратурі… Та що я? Тут у багатьох проблеми. От, один чоловік узяв в оренду землю, уже виділену іншим особам! Раніше неподалік облаштував пилораму, й замість 1,6 га загородив значно більше. Частина «анексованого» належить людям, які в той час оформляли документи на приватизацію. І нікому із влади не болить, ніхто не перевіряє сигнали про таке беззаконня… Дивуюся іншій «сміливості» – як посадовці свідомо йдуть на ризик викриття. Невже роблять це через недосвідченість чи непрофесіоналізм? Певно, справа в іншому.

Великі проблеми малої вулиці
На Тракторній зібралося з десяток людей. Кожен мав претензії до влади міста, яка, на їхню думку, зловживає розпорядчими функціями. Напевно, такого роду розмови можна почути і в інших українських містечках…
– У нас невеликі наділи, та й ті забрали. Вони лишилися за огорожею, встановленою власником пилорами, – каже Марина Шевченко. – Я користувалася ділянкою із 1985-го, а дехто й раніше почав обробіток. Ми тут поколіннями працювали, там наші дерева росли, кущі… Я досі сплачую податок за ту землю! А про ділянку Головко скажу: весь куток ходив до їхньої криниці – такої смачної й чистої джерельної води ви не знайдете. Тепер туди не підеш…
– Мене доведуть до відчаю – приїду до Верховної Ради з табличкою: «Підполковник міліції бореться за справедливість і законне рішення проблеми у Василькові», – вклинюється в розмову пан Слончак. – Правдою нічого не доб’єшся, усі хочуть грошей. Прийде час – і я точно занесу комусь із них хабара. Але так, щоб цей хабар надовго запам’ятали...
– Заспокойтеся, яка правда? – перебирає ініціативу Шевченко. – Куди ми тільки не звертались – усе марно… Так, можна комусь «занести», а потім викрити. Але ми не наважуємося, бо не впевнені, що щось зміниться на краще. А того, хто допоміг викрити розпорядницю землі, напевно, допекли ще більше.
– А я суджуся за свою маму, Зінаїду Матвіївну, вдову учасника Великої Вітчизняної війни, яка все життя потом зрошувала ще дідівські 8,5 соток, що тепер за огорожею, – долучається до розмови Олена Кацара. – Я попереджала орендаря, що ми оформляємо приватизацію, щоб він не ліз на ділянку. Та де там! Усе понищили – а там сорок кущів смородини було, яблуні, копаночка… Зверталася в міськвиконком – отримала пораду йти в суд. Це так, але ж треба оплатити послуги земельної комісії, а де взяти гроші? Зрештою, я одержала державний акт, бо суд визнав оренду недійсною. Та опонент подав апеляцію в Київ, і вердикт васильківського суду скасували… Влада міста понавидавала рішень і мала розрулити все. Даремно… Скільки я та мама виплакали через несправедливість і таку ж, як і в сусідів, «накладку»!..
А напроти захопленого Гайка – інша ситуація. Ту місцину називають Гробовищем, бо там було старе кладовище й ніхто не будувався, а батько баби Зіни колись там вовка вбив. Та от недавно хтось наважився й розпочав роботи. Громада цікавиться: як надали дозвіл будувати на цвинтарі?
Бідкається і 81-літня Зінаїда Кацара: «Усе життя батьківську землю порала, а в мене взяли й відібрали її. Так і з Ніною Головко вчинили». Сама ж Ніна Мусіївна згадує, як із чоловіком горбатилися, щоб наділене болото до пуття довести. Возили землю, перегній – тяжко трудилися. І тепер працювала б, та от поламала три роки тому ногу й уже нікуди не годна.
– Ми купили там будинок 25 літ тому. Син – інвалід I групи – задихався через алергію, і нам порадили переїхати в чисте місце. По питну воду завжди ходили до кринички Головко. А тут об’явилися нові хазяї, які на неї повісили замки. Це просто нечувано! – каже сусідка пані Ніни киянка Ада Маркелова. – Дехто з місцевої влади звик хапати все, до чого дотягуються руки. От люди їх і наслідують…

P.S. Це оповідь не про проблеми міста загалом – лише про одну з його вулиць. А що відбувається із землею у вас, шановні читачі?
Геннадій КАРПЮК , «ІЗ».
Фото автора

друкувати

Коментарi

the best 21/11/2013 0:22
Alfaonline.com Toko Belanja Online Murah Promo Heboh Jual Barang Hanya Rp 1 - | ASUS Fonepad Tablet 7 Inci dengan Fungsi Telepon | ASUS Fonepad
Egypt 08/10/2013 22:55
Thank you very much for the link Web Design
Replica Handbags 25/09/2013 6:25
Buy high quality & affordable replica designer handbags Handbags Australia at Australia's favourite online store Designer Styles Italia. Browse our range of name brand bags today!
peptide 20/09/2013 5:14
shoppeptideonline brain with the help of the pituitary gland. Anadrol