«Віадуки» для нелегалів із в’єтнамського села Чай Пай

Для України, що фактично є трансконтинентальним коридором транзитного обміну, проблема міграцій у широкому розумінні набула неабиякої актуальності. Йдеться не лише про переселення народів нелегальним шляхом, про який безкінечно говорять, а й про законні і напівзаконні можливості для осідання іноземців на нашій землі. Ситуація далеко не ідилічна, особливо в сенсі набуття ними українського громадянства. Ця процедура давно стала своєрідною рятівною соломиною для декого, хто має проблеми із законом у своїй країні. Приміром, останнім часом зросла кількість випадків отримання «злодіями у законі» громадянства України за підробленими документами. Вони, зазвичай у судах, доводять факт проживання на території нашої держави до здобуття нею незалежності. Як нам повідомили в ГУБОЗ МВС, у деяких храмах Феміди чомусь активно ідуть назустріч таким рясно татуйованим особам…

Чий «родовід» страшніший?
Заступник очільника відділу боротьби з етнічною злочинністю та екстремізмом ГУБОЗ МВС Леонід Яремчук зауважує: під час перевірок новоспечених «співгромадян» почасти виявляється, що будинків і вулиць, вказаних у наданих до судів інформаціях, немає! Найбільше таких «географічних відкриттів» борці із оргкриміналом виявили у Харківській, Одеській, Дніпропетровській областях, на Луганщині, Херсонщині й Київщині. Тобто в регіонах, де можна домовитися у структурах, які допоможуть легалізуватися, а саме – виготовити вже згадану «липку». Так, свою роль відіграє близькість кордону (зазвичай «гості» потрапляють до нас зі сходу), але усе-таки це вказує на ті території, де добряче засіла корупція.
З початку 2010-го 9 «злодіїв у законі» позбавили підданства України. Такі, приміром, як Гізо Кардава і Звіад Копадзе стали нашими співвітчизниками на підставі рішень суду про встановлення факту проживання в Україні. Доходить до смішного: один кримінальник надав суду довідку, що до серпня 1991-го працював на українській фабриці. З’ясувалося, що тоді йому було лише… 11 років! Є практика заборони в’їзду на нашу територію тих осіб – максимум на 5 літ. Але є нюанс – вони можуть заїхати за… новим прізвищем.
Досі теоретично можлива і схема отримання іноземцем політичного біженства. Але після того, як наприкінці 2009 року її безславно «засвітив» відомий кримінальний «князь» Ровшан Джанієв, що набув статусу біженця завдяки зв’язкам у Держкомітеті у справах національностей та релігій (кажуть, не пожалкував на те $1,2 млн), на цьому каналі надто туго почали закручувати «краника». Генпрокуратура опротестувала «біженство» коронованого злодія, який робив усе, аби уникнути екстрадиції, а щодо заступника голови згаданого Держкомітету, то за матеріалами ГУБОЗ порушила кримінальну справу – за фактом зловживання службовим становищем. Тобто без підтримки корумпованих чиновників такі «віадуки» для усіляких нелегалів не діяли б. Міліції доводиться їх ламати – звісно, з допомогою органів прокуратури.
– Може, й правильно, що в Грузії піклувалися про свій інтерес, виганяючи сотні махрових злодіїв. Але ж вони не випарувалися, а стали нашим головним болем, – каже Леонід Васильович. – Принцип відповідальності за «коронований» статус (8-12 років в’язниці) у цій країні застосовують вибірково. От ми депортували Кухілаву (Антімоса). Він вдома отримав грузинський паспорт і швидко перебрався до Туреччини. Чому його не затримали? Деяких «законників» Грузія швидко позбавила громадянства, дехто відмовився сам – у грузинському консульстві в Києві, яке, незважаючи на статус лиходіїв, задовольняло їхні прохання, легко і просто умивши руки від дій з передачі цих осіб правосуддю.
Здавалося б, у цій ситуації не знайдеться критика, який дорікне українській владі, що вона зовсім не прагне виправити ситуацію і не бажає навести лад у міграційній темі, де надто багато криміналу. Нагадаємо: є оцінки про щорічне зростання в Україні на 10% етнозлочинності, на противагу якій повинні діяти спеціальні правоохоронні підрозділи. Такі, як відділи боротьби з етнічними ОЗГ та екстремізмом, створені рік тому в структурі ГУБОЗ якраз у відповідь на збільшення міграції етнічних кримінальних елементів, які почали гуртуватися у клани – чеченські, грузинські, вірменські, китайські. Без знань відповідних звичаїв, культур, мов їм важко протидіяти. Що й казати про активізацію радикальних екстремістів, розгортання діяльності яких у нас не можна допустити за всяку ціну? Проте днями один з чільників парламенту через свою прес-службу висловив занепокоєння існуванню такого підрозділу – мовляв, корупція і злочинність не мають національності. Важко не погодитися із цим, та сучасним політикам час відкинути технології інсинуацій і тверезо оцінити реальні загрози національній безпеці. І не варто чекати, доки вони надто гучно себе виявлять…

«Квотні хіти» дозволених міграційних хитрощів
Справа не стільки в «злодіях у законі» «кавказького походження». Відомо чимало випадків, коли власниками паспортів із тризубом стають вихідці з Південно-Східної, Центральної Азії. Серед них відвертих негідників мало: головною метою тих же китайців, в’єтнамців є налагодження бізнесу, зазвичай, базарної торгівлі. Хоча неодноразово доведено їхню причетність до поширення контрабанди і ухилення від податків. Мігранти прагнуть мати тимчасові посвідки на проживання, аби без мороки із отриманням дозволів у центрах зайнятості (дають на рік) знаходити роботу і вільно перетинати український кордон. Найвища мета – дозвіл на імміграцію (надається в межах установленої Кабміном квоти), який «пробивається» найчастіше поза згаданою квотою – якщо точно, то приблизно 82% облікованих іммігрантів (загалом їх майже 200 тисяч) саме так і отримували посвідки на ПМП.
Щоб це право реалізувати, вдаються до легальних хитрощів: беруть шлюб із громадянином України, вносять чималу інвестицію в економіку держави (> $100 тис.), стають «непересічними» науковцями тощо. Колись фіктивні шлюби із нашими жінками активно укладали вихідці з Чечні. За місяць «послуги» платили $100-200, розвішуючи в оселі, задля ефекту присутності, чоловічі речі (халат, сорочку). Подібна проблема була у Франції, де ввели кримінальну відповідальність за несправжній шлюб і посилили міграційне законодавство. В цій країні діє сувора кара за порушення іноземцями терміну заборони в’їзду, що становить від 5 до 10 років. Особа ж, яка скоїла тяжкий злочин, стає персоною нон грата довічно. Україні це теж не завадило б з огляду на кількість охочих «авторитетів» проігнорувати наші заборони…
Інша популярна схема в’їзду іноземців в Україну – стати студентом. Деякі з них тільки-но приїздять на навчання чи перепідготовку, щезають у нетрях Троєщинського ринку в Києві чи Барабашово в Харкові. Та справді «квотним хітом» є призначення іноземців опікунами самотніх, престарілих українців через суди за фіктивними документами, що стає підставою для отримання посвідок на постійне проживання. Найбільше «піклувальників» прибуває із країн Південно-Східної Азії, є турки і навіть сомалійці. Та почасти з’ясовується: ті бабці й не відали, що в них є заморські опікуни, тим більше, із В’єтнаму. Важко повірити, що колишні жителі вологих джунглів бродять українськими селами і вишукують старих, немічних людей, аби взяти на себе їхні життєві турботи. Легше повірити, що «тропіканці» прямують до відповідної служби місцевої адміністрації чи сільради і за зрозумілою схемою отримують бажане. За неофіційною інформацією, такий спосіб легалізації іноземців коштує від $3,5 до 5 тис. Це комплексний кримінальний бізнес не лише з надання офіційного прихистку, а й тримання «даху» окремих видів підприємництва, які ведуть приїжджі з-за кордону. Наприклад, у суд пішла кримінальна справа щодо двох голів сільрад і керівника паспортного відділу на Київщині. Вони підробили договори оренди житла та рішення про призначення піклувальниками літніх громадян України сімнадцятьох (!) підданих В’єтнаму, яким згодом видали дозволи на імміграцію та посвідки на проживання. Проблема в тім, що так можуть легалізуватися не лише охочі відкрити нове поле бізнес-діяльності, а й люди із кримінальним минулим і невідомо яким майбутнім. Зокрема особи, пов’язані із екстремістськими та терористичними організаціями. Щоб закрити шлюзи такої міграції, потрібно вносити зміни до міграційного і кримінального законодавств.
P. S. Навряд чи українець зміг би знайти без провідника село Чай Пай на березі Меконгу, та ще й обдарувати тамтешніх бабусь щедротною увагою в обмін на преференції від влади і можливе володіння власністю підопічного…

Геннадій КАРПЮК, «ІЗ»

друкувати