Субота, 12 грудня
громадсько-правовий тижневик
Тижневик « Іменем закону » та додаток « Моменти »
представляють об'єднане інтернет-видання imzak.org.ua
Рубрики Усі рубрики
Подорожі
02/03/2010 16:12

Таємниці міста закоханих

Дуже часто реальні події стають підґрунтям для створення літературних творів, а інколи трапляється навпаки: вигадані літературні події втілюються в цілком конкретні місця, де народжувалися, жили, творили й умирали уявні люди. Так, у Лондоні вже не одне десятиліття туристам показують будинок на Бейкер-стріт, де «жили» Шерлок Голмс та доктор Ватсон, Скарлет О’Хара з «Віднесених вітром», кажуть, теж має цілком реальну садибу, а герої безсмертної трагедії Шекспіра Ромео та Джульєтта у Вероні мають не лише власні будинки, але й могили. Саме в цьому італійському місті мені й пощастило побувати кілька років тому і своїми очима побачити місця, пов’язані з вічними закоханими.

Розташоване на висоті 59 метрів над рівнем моря, місто Верона лежить уздовж берегів річки Адідже, на відстані тридцяти кілометрів на схід від озера Гарда. Саме через це місто до 1956 року регулярно затоплювалося, аж поки не звели тунель Морі-Торболе, який пропускає 500 кубометрів води за секунду з річки Адідже в озеро Гарда, коли є небезпека паводка.

Сьогодні вчені не можуть дійти єдиної думки – коли саме було засноване перше поселення в районі. Але те, що місто стародавнє – безсумнівно. В 89 році до н. е. розпочався період його розквіту із заснуванням у цих місцях римської колонії. З невеличких та невідомих поселень римляни створили шедевр мистецтва, побудувавши величезні будівлі – пам’ятники. Деякі з яких можна побачити й сьогодні.

Верона буквально пахне старовиною, тож не дивно, що шекспірівські середньовічні герої «прописалися» саме там. Ледь не все середмістя – споруди, починаючи з давньоримських часів й аж до пізнього середньовіччя. Так, збереглися античні міські ворота – Порта Борсарі та Порта Леоні, давньоримский амфітеатр та інші пам’ятки, що надають місту особливого старовинного шарму.

Отож, приїхавши у Верону одного квітневого ранку, ми з друзями залишили автомобіль на стоянці й пішки вирушили до пункту призначення, щоб самим подивитися на те місце, де зароджувалося кохання двох найвідоміших у світі люблячих сердець. Першою пам’яткою, яку ми побачили у Вероні, була Порта Борсарі – споруда, що налічує майже дві тисячі років, раніше відігравала роль фортифікації і казарми гарнізону, вартових головного входу до міста. Нині зберігся лише фасад будівлі.

Коли виходиш на широку площу, праворуч одразу ж впадає в око ще грандіозніше диво – римський амфітеатр, який є третім за величиною в світі після Колізею в Римі та арени в Капуа. В цьому амфітеатрі постійно проводяться спектаклі та оперні вистави, зокрема й за участю всесвітньо відомих оперних виконавців та диригентів.

Давньоримська Арена - третя за величиною у світі

Проходячи площею помічаєш, що хоча на вулиці й багатолюдно – серед натовпу переважно туристи – німці, французи, англійці. Запитавши в нашого гіда, а де ж власне, місцеві жителі, почула у відповідь – ховаються від туристів…

Наш гід запропонував пройтися ще до одного місця, вартого уваги – Пьяцца делле Ербе. У давні часи тут розташовувався Форум. Нині на площі можна побачити готичний Дім купців та будинок Ратуші. У середньовіччі Дім купців служив резиденцією гільдій. Палац рад був побудований у XV столітті. На його карнизі розмістилося п’ять статуй, що зображають визначних веронців давньоримської епохи. В центрі площі вабить фонтан Веронської Мадонни, закладений ще в XIII столітті.

Численні храми Верони розкидані по всьому місту. Церква Санта-Марія Антіка виконана в романському стилі, а перед нею знаходиться кладовище намісників Верони з надгробними монументами.

Сповна задовольнивши свою цікавість архітектурними пам’ятками Верони, ми попрямували до кінцевого пункту нашого призначення – будинку Джульєтти. Та кількагодинне блукання вуличками старовинного міста – давалося взнаки, і ми вирішили трішки перепочити. Наш гід запропонував перекусити в ресторанчику не на площі, а в глибині однієї з вузеньких вуличок. Страва, якою ми втамували голод, як для нас, українців, була не нова, навіть рідна, і дуже смачна – бутерброди із салом, приправленим різноманітними травами. Як виявилося, й італійці полюбляють цей продукт, хоча в них він не набув такого широкого вжитку.

Трохи перепочивши, ми вирушили далі і, пройшовши вуличкою повз магазини відомих марок одягу, косметики та сувенірів, опинилися біля високої будівлі з чудовим, цегляним фасадом, що, за традицією, вважається будинком веронського сімейства Капулетті (до нього нібито належала і Джульєтта). Нині в цьому будинку, спорудженому в XIII сторіччі, відкрито музей, відвідати який може кожен охочий, заплативши лише кілька євро. Як розповів наш гід, у середньовіччі тут був готель і не було ніякого балкона, з якого, за п’єсою, і долинали пристрасні слова Джульєтти. Він був спеціально прибудований лиш у 1930 році, коли міська адміністрація ухвалила створити музей Джульєтти.

Поряд з балконом установлена меморіальна дошка з рядками із шекспірівської трагедії англійською та італійською мовами. Поцілунок під цим балконом – мрія багатьох закоханих, які залишають на стінах Будинку свої автографи у вигляді сплетених імен і сердечок. У будинку Джульєтти намагалися відтворити інтер’єр XIV століття. Біля входу в цей музей встановлено бронзову фігуру шекспірівської героїні. Вона – надзвичайно популярна у туристів: вважається, що дотик до правої груді Джульєтти приносить успіх у коханні.

Скульптура Джульєтти... ...а це її балкон

Внутрішній дворик з цегляними стінами, обвитими плющем, і з маленьким балкончиком, ідеально підходить для романтичних побачень, але тільки рано-вранці й пізно ввечері, коли музей зачинено для відвідувачів. В інший час там повно туристів, які тиснуться перед входом у будинок і по черзі фотографуються, обійнявшись із бронзовою статуєю Джульєтти.

Дворик дому – місце освідчень у коханні. Кожен сантиметр арки біля входу у внутрішній дворик шекспірівської героїні заповнений різнобарвними графіті закоханих багатьма мовами світу. Любовні записки, наліплені на стінах з допомогою жуйок, вкривають їх так щільно, що рябіє в очах. Міська влада неодноразово намагалася заборонити писати на стінах та прикріплювати на них такі записки, але традиції виявилися сильнішими. Ті, хто не хочуть завдати шкоди історичному пам’ятнику, мають можливість написати Джульєтті листа. Для цього в домі встановлено поштову скриню та кілька комп’ютерів. На такі послання відповідають спеціальні секретарі, які щорічно в День закоханих вибирають листа з найзворушливішою історією кохання і надсилають автору листа подарунок.

 

Не втратила можливості написати Джульєтті і я – як не дивно – моє загадане бажання збулося. Можливо, й вам, шановні читачі, варто спробувати? І необов’язково для цього їхати до Верони. Просто треба повірити, що написане вами – неодмінно збудеться.

Людмила Хлівна, для «Моментів»

 

друкувати

Коментарi

Усі коментарі
Додати коментар

Інші статті