Битва за одужання триває!
У потоці повідомлень у соціальній мережі раптом – знайоме юне обличчя й короткий текст однієї з волонтерок, від якого стиснулося серце: «Помоліться за нього завтра. Йому робитимуть операцію. Ампутація ноги…»
Ми розповідали про цього бійця в номері «ІЗ» від 9 жовтня 2014 року. Житель міста Білопілля, що на Сумщині, студент Сумської філії Харківського національного університету внутрішніх справ 19-річний Сергій Пашков після закінчення першого курсу, восени 2013 р., оформив академічну відпустку й пішов на строкову військову службу. Юнак став до лав внутрішніх військ МВС, бо прагнув продовжити сімейну династію: його батьки – працівники міліції.
Разом з однополчанами Сергій пройшов буремні події Революції Гідності, беручи участь в охороні громадського порядку в центрі Києва. А з початком «неоголошеної війни» на сході України зголосився стати учасником антитерористичної операції. У складі військового оперативного резерву дніпропетровського полку охорони громадського порядку Національної гвардії України старший солдат Пашков ніс службу на блокпостах у районі Слов’янська, перебуваючи під щоденними обстрілами бойовиків-сепаратистів.
29 травня Сергій дістав тяжкі поранення: автомобіль, в якому він їхав до міста Ізюма, був обстріляний зі стрілецької зброї й підствольних гранатометів, осколки та кулі влучили йому в живіт і в ногу. На щастя, водієві вдалося вивести вантажівку з-під вогню…
А потім – госпітальні палати в Харкові та Києві, десятки складних операцій, півтора місяця перебування в реанімаційних відділеннях, а загалом – майже півроку битви за життя й одужання, під час якої прикутий до ліжка молодий гвардієць дивував лікарів силою свого духу. У цій битві Сергія морально й матеріально підтримали безліч людей. «Ми дуже вдячні волонтерам, серед яких були й відомі в Україні люди. Сергія двічі відвідував наш український богатир Василь Вірастюк, – розповідає мати солдата Ірина Миколаївна. – Завдяки інформації, поширеній у ЗМІ та Інтернеті, триває збір коштів на лікування. І, повірте, наша родина однаково вдячна і зворушена як кількома тисячами гривень від громадської організації чи благодійного фонду, так і скромними пожертвами від абсолютно незнайомих нам людей з усієї України. Наприклад, мені телефонували пенсіонери, просили дати поштову адресу (бо в їхніх селах немає доступу до Інтернету) – а потім ми отримували від когось 20, від когось – 100 гривень».
На жаль, попри зусилля лікарів, зберегти ногу Сергієві не вдалося. За словами Ірини Миколаївни, син мужньо переніс операцію і тримається бадьоро – сподівається (якщо дозволять лікарі Центрального госпіталю МВС) на Новий рік деякий час побути вдома, побачитись із п’ятирічним братиком. А ще мріє повернутися до навчання, здобути диплом юриста. Та попереду – щонайменше ще дві складні операції, тривала реабілітація, протезування…
Кожен із тих, хто читає ці рядки, може зробити свій посильний внесок у допомогу 19-річному фронтовику. Не залишайтеся байдужі!
Сергій КОВАЛЕНКО, «ІЗ»
