П'ятниця, 11 грудня
громадсько-правовий тижневик
Тижневик « Іменем закону » та додаток « Моменти »
представляють об'єднане інтернет-видання imzak.org.ua
Рубрики Усі рубрики
Наші люди
12/06/2015 11:07

Покликання – відповідати за життя

Жіноче правління було рідкістю в усі часи. Вдале правління – ще більшою рідкістю. Вдале й водночас довге правління – це унікальне явище, – стверджував британський філософ і державний діяч Френсіс Бекон. Саме таке унікальне явище й змусило мене взятися за перо: ось уже вісім років Центральним госпіталем МВС України керує заслужений лікар України полковник міліції Ганна Коваленко. Очоливши його в 35 років, Ганна Миколаївна стала наймолодшим керівником за всю історію існування ві­дом­чого медичного закладу.

З дитинства – серед найкращих

Ганна Коваленко, уродженка Києва, з’явилася на світ у родині лікаря Миколи Микитовича та інженера Світлани Михайлівни. Окрім Ганни, батьки виховували ще одну доньку – Олену, яка теж пішла татовою стежкою й обрала своїм покликанням «служіння Гіппократу». Батьки були для дівчаток взірцем високої сімейної моралі, яку вони засвоїли на все життя. Ще з колиски навчали своїх дітей спостерігати за довколишнім світом, людьми. Голова родини ставився до доньок з надзвичайною ніжністю, піклувався про їхній духовний та інтелектуальний розвиток. Від нього дівчатка успадкували не лише любов до медицини та бажання допомагати іншим, а й життєві принципи й погляди, які в дорослому житті слугували їм надійними дороговказами.

У будинку Коваленків всі полиці були заставлені книжками, серед яких траплялися й доволі рідкісні фоліанти, зокрема з медицини. Ганна й Олена зачитувалися ними, адже книги слугували їм провідниками до великого незнаного світу. Ще змалку Ганна відрізнялася від ровесників гострим розумом та жагою до знань. У школі вона була серед найкращих учнів: з класу в клас переходила з похвальними грамотами, без неї не відбувався жоден захід. Закінчивши школу 1990-го, золота медалістка Ганна Коваленко успішно склала вступні іспити в Національний медичний університет ім. О. О. Богомольця. 

Навчання у виші поглинуло всю увагу та час студентки. Вона легко засвоювала нові знання: у цьому допомагали чудова па­м’ять та вміння швидко розгледіти суть у будь-якому питанні. Завдяки своїм здібностям Ганна завоювала славу однієї з найкращих студенток курсу. 1996-го, закінчивши виш з відзнакою, отримала пропозицію продовжити навчання. Оскільки дівчину ніколи не полишало бажання здобувати нові знання та вдосконалюватися, вона погодилася. Та невдовзі зрозуміла: наука – наукою, однак настав час служити людям. Тож від наукової кар’єри відмовилася.

Головними ліками є сам лікар

...Визначальну роль у житті Ганни Коваленко відіграло місце, куди вона прийшла на службу на початку 2000-х: Центральний госпіталь МВС України, адже саме тут вона знайшла своє покликання. Починала працювати лікарем-терапевтом, потому впродовж п’яти років очолювала ентерологічне відділення, а згодом їй довірили пост заступника начальника госпіталю з медичної частини. Обіймаючи ці посади, вона на ділі довела, що вміє турбуватися про інших, не чекаючи на похвалу та визнання, а просто виконуючи свій обов’язок так, як розуміє його: полегшувати хворим біль, повертати їх до життя, до роботи. 

Один із тогочасних пацієнтів Ганни Коваленко згадує: «Ми цілковито довіряли Ганні Миколаївні. Варто було її лише побачити – і ставало якось легше. Вже самі її турбота та увага приносили полегшення, і не виникало жодної думки хоч у чомусь не дотримати тих чи інших призначень або вказівок». А як стверджував польський медик Антоній Кемпінський: «У медицині головними ліками є сам лікар».

Керівництво МВС України та Департаменту медичного забезпечення та реабілітації МВС, відзначаючи організаторські здіб­ності Ганни Коваленко, її цілковиту відданість професії, колосальну працездатність, вміння знайти спільну мову з будь-яким співрозмовником, попри упередження в суспільстві щодо жінок-керівників, у березні 2008 року призначило її начальником Цент­рального госпіталю МВС України. Ганна Миколаївна усвідомлювала, наскільки хліб керівника «чорний і черствий», та все ж узялася за довірену їй справу з натхненням і величезною енергією. Заступаючи на посаду, вона розуміла, що бере на себе відповідальність за життя сотень людей. Однак відчувала, що впорається з цим завданням.

Очільництво відомчим медичним закладом для Ганни Коваленко значно більше, ніж просто робота, це – життя. Дисципліна в колективі для неї – основа основ. До свого великого «господарства» вона ставиться як справжня турботлива господиня, без її уваги не залишиться жодної дрібниці. Ганна Миколаївна намагається якомога частіше спілкуватися з підлеглими, щоб дізнатися, які в них є потреби.

Полковника Коваленко поважають за знання справи, ерудицію та високу культуру. Вона завжди ввічлива й тактовна у стосунках як з керівництвом, так і з підлеглими. Що важливо – ніколи не пригнічує їхньої ініціативи, творчої незалежності, а навпаки – зміцнює в них віру у власні здіб­ності та потенціал. Навіть найсуворішу догану Ганна Миколаївна виносить так, щоб не принижувати гідності підлеглого. Її критика завжди ділова та конструктивна. Напевно, найбільше очільниця госпіталю не згодна миритися з необґрунтованими скаргами на лікарів, вона ніколи не змовчить і завжди виступить на їхній захист. 

Особливе значення Ганна Коваленко надає підготовці молодих фахівців, які незабаром прийдуть на зміну вже заслуженим і визнаним лікарям. Водночас вона незмінно уважна до старших колег, завжди прислухається до їхніх думок та порад. Іще одна хороша риса, притаманна героїні цього нарису: вона нічого не робить поспіхом, без ретельного вивчення, обдумування. І, звісно ж, їй невтямки, як можна недовиконати якесь завдання, залишивши його, як кажуть, на потім. Ганна Миколаївна переконана: усе потрібно робити вчасно, без «чернеток», щоб не було соромно. Такого принципу дотримується сама й вимагає цього від свого оточення. 

Успіх приходить до тих, хто йде своєю дорогою

Доволі часто доводиться чути не надто приємні слова про віт­чизняну медицину: мовляв, мають місце здирництво, неуважне, а подеколи й недбале ставлення медичного персоналу до пацієнтів. Усе це – не про Центральний госпіталь МВС України. І лише Ганна Миколаївна як керівник знає, яких зусиль це вартує їй та колективу. Адже тут «янголи» в білих халатах лікують не лише тіла, а й душі. Вони уважні до кожного пацієнта та прагнуть допомогти їм будь-що.

За 15 років роботи в Центральному госпіталі МВС України Ганна Коваленко сформувалась у рідкісний тип жінки, в якому поєдналися сила, професіоналізм, компетентність, висока культура, організаторські здібності та жіноча чарівність. За цей час вона заслужила повагу в медичних колах, у керівництва міністерства та в пацієнтів, піднявши авторитет нашого відомства. Нині госпіталь працює як добре злагоджений годинниковий механізм: всі зайняті своєю справою, бо вказівки та орієнтири керівника прості й зрозумілі.

Кар’єру Ганни Коваленко від рядового лікаря до начальника Центрального госпіталю без перебільшення можна назвати блискучою. Хоча слово «кар’єра» вона сама не любить. «Я просто займаюся тим, що є моїм покликанням», – каже Ганна Миколаївна. Деякі колеги вважають, що вона народилася під щасливою зіркою. Та високі досягнення – це результат не щасливого збігу обставин, а копіткої багаторічної роботи. «Життя не обходиться без самообмеження, без уміння від чогось відмовитися. Мені здається, що успіх приходить тоді, коли людина сама будує життя, іде своєю дорогою, хоче знайти своє місце й покликання. Це важко, але надійно», – вважає Ганна Коваленко.

Я не співаю дифірамбів на честь Ганни Коваленко, а просто розповів про найголовніше, що є в людині, з якою звела мене доля, адже медицина нині тримається саме на таких професіоналах. Таких, як Ганна Миколаївна Коваленко. Один філософ сказав: «Перед великим розумом я схиляю голову, а перед великим серцем – коліна». Такі слова повною мірою можна адресувати цій чарівній жінці…

Юрій ХРОМИХ, м. Київ

друкувати

Коментарi

Додати коментар

Інші статті