Плюс півтисячі до родини НАВС
Минуло вже понад півроку відтоді, як на східних теренах України було оголошене проведення антитерористичної операції. Тисячі мирних жителів Донеччини й Луганщини були вимушені втікати подалі від «немирного» життя. Важко уявити, що відчуває людина, яка залишає свою домівку, близьких та друзів і їде в нікуди, тим паче, якщо це діти та юнь. Навіть ті, хто має на новому місці родичів чи знайомих, готових допомогти, не можуть розраховувати на їхню безкінечну підтримку. Тому надзвичайно важливо, коли в такій ситуації гарантом цієї допомоги виступає саме держава та її інституції. Показовим у цьому випадку може слугувати досвід Міністерства внутрішніх справ, зокрема в сегменті відомчої освіти. Курсанти відомчих вишів зі східних областей ще влітку були розподілені й переведені на навчання до інших міст України. Зокрема, із початку нового навчального року до лав курсантів провідного відомчого навчального закладу – Національної академії внутрішніх справ – зараховано близько півтисячі курсантів зі сходу, а саме з Донецького юридичного інституту МВС України та Луганського державного університету внутрішніх справ ім. Е. О. Дідоренка. Як цим юнакам і дівчатам вдалось адаптуватися до нових умов, журналісти тижневика «Іменем Закону» дізнавалися, завітавши безпосередньо до одного з інститутів академії, в якому готують фахівців для підрозділів слідства та кримінальної міліції.
Певно, ще півроку тому жоден навчальний заклад не міг передбачити у своїй діяльності завдань, що визначаються нині як першочергові й виконувати які довелося, як мовиться, на марші. Зокрема, незадовго до традиційного Дня знань фахівцям Національної академії внутрішніх справ довелося вирішувати невідкладні та вкрай нагальні проблеми: як вивезти, де розмістити, чим нагодувати і, головне, як зробити так, щоб курсанти з «гарячого» сходу країни якомога швидше й безболісніше адаптувалися до нових умов.
«Усі, хто працює та навчається в академії, – починаючи від ректора й закінчуючи працівниками технічного персоналу, а також відділення соціально-гуманітарної, психологічної й медичної служби, – доклали максимум зусиль для організації якісного навчально-виховного процесу й створення сприятливих побутових умов для курсантів, яких переведено для подальшого навчання з ДЮІ та ЛДУВС, – розповідає заступник начальника відділу кадрового забезпечення НАВС – начальник відділення психологічного забезпечення підполковник міліції Наталія Радченко. – У навчальних підрозділах проводиться робота щодо надання матеріальної допомоги таким курсантам. Зокрема, у перші дні було організоване забезпечення найнеобхіднішим: одягом, канцелярським приладдям, особистими речами. Нині увага приділяється роботі щодо соціального захисту особливої категорії курсантів і слухачів зі сходу – сиріт, дітей, які залишилися без батьківського піклування, дітей працівників ОВС, які загинули під час виконання службових обов’язків».
До курсантської спільноти Навчально-наукового інституту підготовки фахівців для підрозділів слідства та кримінальної міліції у вересні доєдналося 219 курсантів із ДЮІ та ЛДУВС. Нині через різні причини їх залишилося 197 – тих, хто наприкінці літа постав перед питанням: вирушати на подальше навчання до столиці України чи ні, ще раз осмисливши обраний шлях і підтвердивши своє рішення служити українському народу.
«Наприкінці липня нам зателефонував заступник командира взводу й повідомив, що навчання доведеться продовжити за межами Донецька, – розповідає курсант другого курсу Владислава Дунай. – 30 серпня, коли ми мали їхати в Київ, у Донецьку було вже дуже неспокійно. Залізничний вокзал не працював, тому спершу доїхали до Красноармійська, звідти – до Костянтинівки й уже потому вирушили до столиці. У нас була можливість зібрати найнеобхідніші речі, але формений одяг і все, що могло видати нашу приналежність до правоохоронних органів, ми були вимушені залишити. Нас зупиняли на блокпостах „ДНР” і ретельно перевіряли все, починаючи з контактів у телефонній книжці й закінчуючи інформацією в ноутбуках. Ми приїхали в Київ зі своїм курсом, тому, можливо, нам було легше адаптуватися, адже ми, як одна сім’я. Курсанти з Києва та інших міст, які навчаються в академії, теж зустріли нас привітно. Особливо вдячні новим викладачам, бо вони завжди намагаються ввійти в наше становище. Хоча особливих поблажок не роблять і справедливо вимагають знань».
У кожного, хто приїхав зі сходу й віднині навчається у стінах Національної академії внутрішніх справ, історії дуже схожі й дуже різні водночас. Приміром, третьокурсниця Ксенія Самопал, до слова, єдина дівчина на своєму курсі, розповіла, що, коли вдома, на Донеччині, стало занадто неспокійно, мама відправила її до рідних у місто Бердянськ, що на Запоріжжі. «Коли мені зателефонували і сказали, що необхідно їхати в Київ на навчання, я попередила, що з собою в мене фактично не було ніяких речей, а заїжджати додому було небезпечно. Однак мене заспокоїли й пообіцяли, що все найнеобхідніше я матиму. Звісно, коли їхала на нове місце, дуже хвилювалася, особливо щодо того, чи знайду спільну мову з новими сусідками по гуртожитку. Хлопці з курсу запевняли мене, що спілкуватимуться зімною увесь час, а до своєї кімнати ходитиму лише спати, – із усмішкою розповідає курсантка. – Але, на щастя, я знайшла спільну мову з дівчатами, навіть більше – ми потоваришували й час проводимо разом. Тепер нам почали викладати спецдисципліни і, що важливо, – на лекції до нас приходять практичні працівники органів внутрішніх справ. Скоро почнеться практика. Дуже її чекаю. Літню ми не змогли пройти вдома, бо в той час саме було розпочато проведення АТО…».
У Ксенії на малій батьківщині залишилася родина, з якою вона не бачилася всі ці три місяці. Щоб хоч якось угамувати хвилювання за близьких допомагає телефонний зв’язок. Як можуть у такій ситуації розраджують і справжні друзі. Однокурсник Ксенії – курсант Владислав Головко – родом із Черкащини, тому для нього переїзд до столиці, у новий навчальний заклад, видався не таким складним: «Коли ми навчались у Донецьку, мій друг й однокурсник Руслан Зінченко запрошував мене до себе додому на вихідні, познайомив із батьками, показав своє рідне місто. А нещодавно вже я запрошував його до себе, у Черкаську область, бо тепер поїхати на Донеччину він не має змоги».
«Це взагалі дуже дружній курс, – розповідає т.в.о. заступника начальника інституту з навчально-методичної та наукової роботи капітан міліції Євген Кобко. – У цих курсантів досить високі показники в навчанні. Якщо хтось чогось не вивчив чи не зрозумів, усі допомагають, „підтягують” до необхідного рівня. Своєю чергою, ми робимо все від нас залежне, щоб вони відчули турботу й підтримку. Навіть більше: часом бували випадки, коли наші курсанти (які навчаються в академії із першого курсу. – Ред.) ображалися, що курсантам, які приїхали зі сходу країни, ми приділяємо більше уваги. Тому стараємося нікого не виокремлювати й до всіх ставитися по справедливості».
Іще один наш співрозмовник другокурсник Олександр Юрін розповів, що перший час після переїзду на навчання до НАВС йому було дещо важко адаптуватися й звикнути до всього нового: «Але нині можу сказати: мені тут подобається навіть більше». Його однокурсниця Єлизавета Дрига натомість зазначила, що їй, навпаки, «акліматизуватися» на новому місці було досить легко: «Фактично, тут немає нічого нового – такий самий навчальний заклад системи МВС, такий самий процес навчання. Керівництво й викладачі до нас ставляться дуже добре. Звісно, ще придивляються й намагаються зрозуміти, як мовиться, хто чого вартий. Там, у ДЮІ, нас за рік уже вивчили, але, гадаю, це питання часу. Спільну мову знайшли і з іншими курсантами, які з першого дня навчаються в академії. Я із задоволенням спілкуюся з хлопцями й дівчатами з різних містечок України, і хоч у побуті розмовляю російською, але з друзями із західних областей починаю „підтягувати” свою українську мову». «Тут, в академії, дуже хороші побутові умови, – приєднується до розмови подруга Єлизавети – Вікторія Губенко. – Якісне харчування. І взагалі я вже звикла до всього, наче приїхала сюди не три місяці тому, а щонайменше – рік тому».
Утім, не можна забувати про те, що, які б чудові умови не створили для цих юнаків і дівчат, думками вони все одно вдома – там, де їхні батьки, близькі й рідні. Певно, для кожного з нас домівка асоціюється з надійністю та спокоєм, але більше не для них…
«Ми усвідомлюємо, які складні думки й почуття вирують в юних душах молодого курсантського поповнення, – розповідає заступник начальника відділу кадрового забезпечення академії Наталія Радченко. – Розібратися з ними допомагають працівники відділення психологічного забезпечення, які щоденно спілкуються з курсантами, проводять індивідуальні бесіди з актуальних для них питань. На групових заняттях у психотренінговому комплексі курсанти навчаються розуміти й опановувати свій психоемоційний стан, долати стресові ситуації, набувають знань і навичок, необхідних як для виконання службових обов’язків, так і в повсякденному житті».
Також в академії турбуються і про різнопланове та цікаве дозвілля для курсантів-новачків. Їх залучають до культурно-мистецьких і спортивних заходів. Багато юнаків і дівчат чи не вперше відвідали театри, побували на футбольних матчах київського «Динамо». А ще – новоприбулі курсанти разом із «корінними» отримали змогу випробувати себе та свої фахові знання за межами аудиторій, у реальних умовах. У жовтні під час проведення парламентських виборів уся курсантська спільнота НАВС в одному строю з офіцерами академії забезпечувала охорону громадського порядку на виборчих дільницях як у місті Києві, так і в Київській області.
…Якими вартовими порядку й законності будуть ці курсанти, котрим раніше за інших довелося подорослішати й побачити речі, що назавжди змінюють ставлення до життя, – покаже лише час. Хочеться вірити: саме любов і турбота, яку виявили до цих молодих людей у стінах їхньої нової альма-матер, обов’язково дадуть хороші плоди.
Марія САЛЬНІК, «ІЗ».
Фото Олега ТАБОРОВСЬКОГО
