...Наче кадри із фантастичного фільму
Службове відрядження до Чорнобиля Віктора Литвишка припало на найгарячішу пору, коли про катастрофу ще нічого достеменно не було відомо й панували хаос і сум’яття. І досі, майже три десятиліття потому, у нього перед очима – «ядерні» метрові тюльпани, які довго не осипали своїх пелюсток…
Нічого героїчного
Саме такими словами Віктор Литвишко нині оцінює свої перебування й роботу в тій гарячій, власне, фронтовій зоні. Зрозуміло, йому видніше. Хоча тут із ним можна посперечатися. Особливо тим людям, які завдячують Вікторові та його товаришам своїми життям та здоров’ям.
…1986 року Литвишко ніс службу в обласному управлінні внутрішніх справ. 26 квітня на 11-у ранку був терміново призначений збір. Повідомили засекречену інформацію: на Чорнобильській атомній станції відбулася масштабна пожежа, потрібно терміново їхати туди для забезпечення громадського порядку. Необхідно – отже, необхідно. Тим паче, що накази не обговорюються. Третього травня у складі загону Литвишко був направлений до Чорнобиля з конкретним завданням: організовано провести евакуацію жителів як самого міста енергетиків, так і сіл 30-кілометрової зони.
Картина, яку побачили новоприбулі, нагадувала якийсь фантастичний фільм: безліч військового та вантажного автотранспорту, у небі не стихає гул гелікоптерів і літаків, навколо повно озброєних військовиків і людей у хімзахисних костюмах із якимись невідомими приладами в руках.
Жителям 30-кілометрової зони тоді казали: беріть лише документи й цінні речі: евакуація тимчасова, на два-три дні. Та, як виявилося, ці два-три дні перетворилися на вічність. А тоді хтось покірно сідав в автобуси та їхав у невідомість, а хтось опирався, не бажаючи полишати майно, і його доводилось умовляти. Правоохоронці працювали без сну й перепочинку. Кожен автобус супроводжувало троє міліціонерів. Рухалися нескінченною колоною. Дякувати Богові, евакуацію вдалося завершити успішно.
Усе евакуйоване цивільне населення проходило обов’язкову дезактивацію. Людям видавали новий одяг та речі першої необхідності. А ось на тих, хто супроводжував переселенців, особливої уваги не звертали. Власне кажучи, реального дозиметричного контролю, окрім як для високого партійного керівництва, не було. Про показання ж звітували, беручи цифри, як то кажуть, зі стелі.
Відгомін «зони»
Чернігівських правоохоронців розподілили на контрольно-пропускні пункти, які фіксували всі пересування людей і транспорту. Власне кажучи, після участі в евакуації населення й терміновому облаштуванні так званих могильників для поховання різноманітної техніки, життя на КПП можна було б вважати «раєм». Працювали по дванадцять годин, постачання харчів стало значно кращим: уже не доводилося щодня їсти лише рибні консерви з галетами. З’явився й змінний одяг, а військові стали частіше замірювати радіацію. У Віктора Литвишка й досі у вухах оте потріскування дозиметра, що посилювалося, чим ближче прилад був до міліцейського кашкета. Аж серце стискало від остраху! Щиро кажучи, так само тріскотів дозиметр і коли ним заміряли рівень радіації, що її набрав вагончик, в якому жили міліціонери. Проте його дезактивацію провели лише через два тижні від початку цього непростого службового відрядження. На заміну чернігівцям прибув міліцейський загін із Полтавщини. Хлопців, помивши та переодягнувши, відправили додому, а їхні речі спалили. Десь там, у зоні, залишився й «урочисто» похований міліцейський кашкет Віктора Литвишка – правоохоронця, котрий, на його думку, не зробив нічого героїчного, а просто виконав свій обов’язок.
Чим віддячила Батьківщина Литвишку та його колегам? П’ятивідсотковою надбавкою до пенсії за вислугою років і законом щодо лікарської допомоги. Та й те – на папері. А в житті… За весь цей час, із моменту катастрофи, ліквідатор отримав лише одну безоплатну путівку на лікування до Сочі – наприкінці листопада 1986 року. Та він ні на кого не ображається.
…Більшість справжніх чорнобильців не люблять багато розповідати про ті часи: певно, хочуть, щоб ці спогади нарешті стерлися з пам’яті. А нам не можна допустити, щоб із пам’яті віків стерлося те, що ці люди врятували світ. Щирі вам уклін і дяка!
Олександр ШИЛО,
Анатолій СЕНЧУК,
Чернігівська обл.
Додати коментар