На варті зони відчуження
«Експедиції» до зони відчуження ЧАЕС напередодні чергової річниці Чорнобильської катастрофи для редакції «ІЗ» уже стали традиційними, і з кожною з них дедалі складніше знайти «свіжі» теми. Проте ми все одно наполегливо прагнемо висвітлити якнайбільше аспектів діяльності, напевно, найнезвичайнішого з вітчизняних органів внутрішніх справ – Відділу зони ЧАЕС ГУМВС України в Київській області. Його працівники, окрім суто правоохоронних функцій, виконують ще й багато інших завдань, серед яких, зокрема, прикордонні, природоохоронні й навіть соціальні.
Проблискові маячки над водами Прип’яті
Насамперед нас чекала невеличка прогулянка річкою на катері типу UMS-600 – гордості чорнобильської міліції. Це судно вітчизняного виробництва, побудоване на столичній «Ленінській кузні», надійшло на озброєння Відділу зони ЧАЕС минулого року. Під ревіння потужного (150 кінських сил) двигуна слухаємо розповідь мисливствознавця комплексу лісового господарства «Чорнобильська Пуща» Державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильський спецкомбінат» Василя Давиденка, який люб’язно погодився виконати роль капітана та продемонструвати переваги маленького судна: швидкохідність (до 70 км/год), маневровість, міцний металевий корпус, непотоплюваність, наявність ехолота, комфортні умови для екіпажу (у каюті, що обігрівається, навіть є туалет). Ураховуючи те, що протяжність у межах зони відчуження однієї лише Прип’яті складає 60 км, такі плавзасоби для міліції дуже потрібні...
До речі, Василь Андрійович не випадково почувався на борту міліцейського катера цілком своєю людиною: працівники «Чорнобильської Пущі» постійно взаємодіють із правоохоронцями, зокрема беручи участь у відпрацюванні акваторії річок Прип’яті та Ужа з метою виявлення незаконного вилову риби та інших правопорушень. Командир батальйону патрульної служби (з охорони зони радіоактивного забруднення) Відділу зони ЧАЕС підполковник міліції Володимир Іванов додав: «Протягом трьох місяців поточного року – точніше, з моменту відкриття навігації – саме водні патрулі на річкових просторах затримали трьох громадян, які на моторних човнах незаконно проникнули до зони відчуження, намагаючись порибалити. Як результат – зловмисники були притягнені до адміністративної відповідальності за ст. 46-1 КУпАП (порушення вимог режиму радіаційної безпеки в місцевостях, що зазнали радіоактивного забруднення), а їхні плавзасоби опинилися на штрафному майданчику. До того ж слід нагадати, що суд має право прийняти рішення про конфіскацію човнів на користь держави».
До речі, варто зазначити, що на рибні багатства гирла Прип’яті (які є потенційно небезпечними з погляду радіоактивного забруднення) правопорушники зазіхали й узимку, коли річки ще були скуті кригою. Саме в цей період піші й автопатрулі Відділу зони ЧАЕС виявили вісім злочинів, пов’язаних із незаконним рибним промислом. За сімома з них закінчено досудове розслідування, кримінальні провадження з обвинувальними актами направлено до суду і, відповідно, семеро браконьєрів притягнені до кримінальної відповідальності за ст. 249 КК України, санкції якої передбачають штраф до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі до трьох років, з конфіскацією знарядь і засобів промислу та всього незаконно добутого.
Чорнобильські правоохоронці передбачають посилення активності порушників улітку, особливо – після закінчення терміну нерестової заборони на риболовлю (30 червня). Тож побільшає роботи в невеличкої міліцейської «флотилії», до якої також входить моторний човен типу «Амур» (на ньому в день нашого візиту в гирлі Прип’яті саме ніс службу водний патруль).
«Сталкерів» упіймали «за розкладом»
Розмову про службові будні правоохоронців зони відчуження ми продовжили в кабінеті начальника Відділу зони ЧАЕС ГУМВС України в Київській області полковника міліції Ігоря Мусієнка.
Насамперед варто відзначити, що, порівнюючи з аналогічним періодом минулого року, дещо зросла кількість виставлених батальйоном ПС патрулів – піших, кінних, водних і більш ніж вдвічі – автомобільних, зокрема спільних із працівниками інших правоохоронних органів і лісового господарства. Водночас, за словами Ігоря Петровича, не послаблювали пильності й 14 КПП, постів і караулів, які щодоби виставляються Відділом.
Зокрема, 19 березня на КПП «Дитятки» працівники батальйону Відділу зони ЧАЕС на чолі зі старшим інспектором патрульної служби капітаном міліції Олександром Найдьоном затримали вантажівку «ДАФ» із причепом, що належали приватному підприємству. Ділки намагалися вивезти за межі зони відчуження без належних документів та проведення радіологічного контролю понад 20 тонн брухту. Автомобіль і вантаж вилучили й за цим фактом відкрили кримінальне провадження за ознаками складу злочину, передбаченого ст. 267-1 КК України (порушення вимог радіаційної безпеки), триває досудове розслідування.
З початком весни «відкрили сезон» і «сталкери» – особи, які влаштовують нелегальні піші подорожі до зони відчуження в пошуках гострих відчуттів і «артефактів». Шість таких непроханих гостей, одягнутих у камуфльований одяг й «озброєних» недешевим туристичним спорядженням, запасом харчів та фото- і відеоапаратурою, днями були затримані у відселеному місті Прип’яті (відвідання якого, до речі, заборонено через небезпеку не лише отримати значну дозу радіації, а й стати жертвою обвалу давно покинутих будівель). Утім, цього разу інтернаціональна
команда «сталкерів» (окрім громадянина України, до неї входили четверо громадян Білорусі – троє чоловіків та жінка – і громадянин Росії) не встигла навіть сфотографуватися на тлі руїн колишнього міста енергетиків, як її перехопили автопатрулі батальйону патрульної служби Відділу зони ЧАЕС і Спеціального полку міліції обласного ГУМВС (варто зазначити, що спецназівці часто допомагають чорнобильським колегам).
Як зізнався полковник Мусієнко, успішне затримання – результат реалізації отриманої напередодні оперативної інформації, завдяки якій правоохоронці встановили маршрут «сталкерів» й організували пошук. Після складання адміністративних протоколів любителів «екстремального відпочинку» доправили до Іванківського районного суду, який визнав молодиків винними в порушенні ст. 46-1 КУпАП і наклав на них штраф.
Крім того, працівники Державної міграційної служби та СБУ зайнялися питанням подальшого перебування згаданих іноземних громадян на території України (судячи з усього, в’їхати знову до нашої держави вони зможуть нескоро).
Поділився Ігор Петрович і стурбованістю ситуацією, яка виникла через давні бюрократичні проблеми: з 1 квітня Державне агентство України з управління зоною відчуження відмовилося забезпечувати працівників міліції харчуванням та сплачувати за електроенергію й комунальні послуги. Варто зазначити, що під цю заборону, мотивовану «нецільовим використанням коштів», потрапили не лише міліціонери, а й представники інших відомств, не пов’язаних з Міністерством екології та природних ресурсів України, якому підпорядковане згадане вище Державне агентство – тобто працівники прокуратури і СБУ, пожежні й лікарі…
Проте скасування «чорнобильського» постачання чи не найболісніше торкнулося саме правоохоронців, які нині змушені харчуватися за свій рахунок (варто зазначити, що в дислокованих далеко від центру «зони» міліцейських підрозділах питання харчування й раніше вирішувалося непросто – особовий склад сам готував собі їжу). За словами полковника Мусієнка, поки що його підлеглим вдається долати скруту власними силами (тобто привозячи із собою на 15-денну «вахту» запас продуктів). Певну підтримку забезпечує й підсобне господарство. Проте ця проблема потребує якнайшвидшого вирішення – адже й справді занадто незрозумілим є рішення про позбавлення так званого профілактичного харчування людей, які працюють в екстремальних умовах, охороняючи правопорядок у зоні ЧАЕС та недоторканність її рубежів.
«Більшість наших працівників служать „у зоні” багато років, вони пережили різні часи, і тому реагують на все це, як на тимчасові труднощі, – зазначає Ігор Петрович. – До речі, потрібно зауважити, що, незважаючи на всі негаразди, некомплект становить лише кілька посад. Колектив у нас – високопрофесійний і згуртований, попри те, що в ньому працюють представники аж 12 областей…».
На цьому тлі як свідчення уваги до потреб Відділу зони ЧАЕС з боку керівництва обласного ГУМВС у колективі розцінили факт отримання двох легковиків УАЗ (ця техніка хоч і не нова, але «чорнобильцям» сподобалася, бо цілком відповідає умовам їхньої роботи), а також очікуване днями нове обмундирування, що повинне стати адекватною заміною форми в стилі колишнього «Беркута»… Сподіваємося, що ці «обновки» міліціонери зони ЧАЕС одягнуть уже під час масового в’їзду в зону відчуження громадян за спрощеними правилами на поминальні дні (поточного року цей період триватиме з 23 квітня по 9 травня).
Баба Ганя: «Щодня молюся за мир…»
І знову за вікном автомобіля пропливають пейзажі поліської природи, яка невпинно поглинає залишки будівель у давно покинутих селах. Загалом на території зони відчуження – 94 колишні населені пункти Київщини та Житомирщини, проте офіційна формула «колишній населений…» стосовно Чорнобиля та ще 10 сіл «зони ЧАЕС» є швидше бюрократичною умовністю. Адже станом на квітень 2014 р. у них постійно мешкають 178 «самоселів» – місцевих жителів, які з різних причин відмовилися від евакуації або повернулися на батьківщину, до рідних осель. З плином невблаганного часу чисельність корінного населення цього краю невпинно скорочується з природних причин (у квітні минулого року «самоселів» було 188), більшість із них – малозабезпечені люди похилого віку, які, цілком зрозуміло, постійно потребують не лише підтримки, а й елементарної людської уваги. Долати труднощі відлюдницького життя «самоселам» допомагають їхні родичі та адміністрація зони відчуження, чималий внесок в опіку над старенькими роблять і працівники міліції.
Разом зі старшим дільничним інспектором міліції майором міліції Олександром Олексійченком і дільничним інспектором міліції капітаном міліції Олексієм Кневцем ми прямуємо в гості до однієї жительки села Куповатого, що на південному сході чорнобильської зони. У службовому автомобілі помічаю армійський бінокль. У відповідь на моє здивування майор Олексійченко пояснює: «оптика» в зоні відчуження є таким же необхідним елементом спорядження дільничних, як, наприклад, сокира та пилка, що лежать у багажнику (на випадок, якщо доведеться розчищати шлях від стовбурів сухих дерев, які час від часу падають на чорнобильські дороги). Така вже специфіка роботи «шерифів», що відповідають за найобширнішу в державі «ділянку обслуговування» – майже 2 600 квадратних кілометрів, – на якій «вахтовим методом» несуть службу лише п’ять працівників сектору ДІМ.
«Звісно ж, доводиться багато їздити, постійно спілкуватися з „самоселами” – як особисто, так і за допомогою мобільного зв’язку. Добре, що „мобілки” нині є ледь не в усіх наших стареньких, – розповідає майор Олексійченко. – Стосунки в нас майже родинні, більше того – „самосели”, зі свого боку, всіляко допомагають міліції. Наприклад, баба Ганя, до якої ми їдемо, у своєму селі є, так би мовити, начальником місцевого штабу народної дружини…».
Слова Олександра Івановича невдовзі підтвердила гостинна зустріч в одній із хат Купуватого, до якої ми завітали з традиційним чорнобильським гостинцем – пакунком свіжого хліба. Господиня цієї хати – Ганна Іванівна Заворотня, яку міліціонери звуть просто баба Ганя, – запросивши нас до оселі, продемонструвала прикріплену до стіни роздруківку з портретами й телефонами керівництва Відділу зони ЧАЕС та дільничних інспекторів і поділилася доброю новиною: вранці представники адміністрації привезли пенсію їй та її немічній сестрі, за якою вона доглядає. А потім міліціонери й баба Ганя повели розмову, як давно знайомі та явно небайдужі одне до одного люди: про здоров’я, про побутові клопоти, про стосунки із сусідами (у Купуватому мешкають 17 осіб) і про те, чи не з’являлись у селі сторонні люди…
На 82-му році життя Ганна Іванівна залишається досить енергійною, чим вражає гостей, які вперше заходять до її чистенького двору. Вона тримає невеличке господарство, порається на городі, вирощує курей і свиней. Ця проста сільська жінка щира й привітна, попри те, що за її плечима – нелегке життя, в якому було чимало тяжких випробувань, зокрема смерть сина й чоловіка і, звісно ж, – той квітневий день 1986-го, після якого їй довелося нашвидкуруч збирати речі та їхати «в евакуацію»… За рік, збагнувши, що не зможе далі жити на чужині, баба Ганя залишила далеким родичам надану їй державою квартиру й повернулася до рідного села. Пригадує, як гаряче тоді молилася Богу, щоб допоміг дістатися малої батьківщини, – й зуміла «проскочити» крізь усі пости, приєднавшись до земляків, яких туга за рідною землею змусила перемогти страх перед радіацією і хто вже понад чверть століття підтримує вогники людського життя посеред лісів Чорнобильщини…
Труднощів у цьому житті чимало, і долати їх допомагає особлива згуртованість усіх тих, хто живе та працює в зоні відчуження. Як приклад, Ганна Іванівна навела торішні сильні снігопади, які стали для «самоселів» справжнім стихійним лихом: «Хату снігом завалило так, що й на двір вийти було неможливо, але приїхали хлопці з міліції – і відкопали нас, дай їм Бог здоров’я…».
Баба Ганя із задоволенням переповідала свої враження від нещодавнього відвідання «великої землі» (адміністрація зони відчуження організовує для «самоселів» поїздки на ринок райцентру Іванків). А в поминальні дні вона з нетерпінням чекає візиту родичів (тих, яким залишила квартиру) – ці люди, відплативши добром за добро, турбуються про стареньку та її сестру, регулярно відвідують їх, фактично замінивши Ганні Іванівні рідних дітей і онуків. А ще виявилося, що завдяки телебаченню пенсіонерка з поліського села не відірвана від перебігу політичного життя: вона щиро переживає з приводу кровопролиття на Євромайдані та окупації Криму військами Російської Федерації і зізнається: щодня молитовно просить у Господа мирного майбуття для України.
До речі, на момент нашого візиту Ганна Іванівна вже отримала запрошення взяти участь у поїздці із суто духовною метою – до єдиного діючого в зоні відчуження православного Свято-Іллінського храму, що в Чорнобилі, на Великоднє богослужіння. А в ніч на 26 квітня в цій старовинній церкві, на чолі з її настоятелем отцем Миколаєм Якушиним відбудеться традиційний молебень, який відправляється щороку для сотень парафіян – людей, що працюють або мешкають на землі, обпаленій радіаційною катастрофою. Вони разом піднесуть свої молитви й пом’януть імена, занесені в одну з реліквій храму – «Велику Чорнобильську поминальну книгу». А рівно об 1.23 пролунають 28 ударів дзвону, кожен із яких означатиме рік, що минув після катастрофи…
Сергій КОВАЛЕНКО, «Моменти».
Фото Олега ТАБОРОВСЬКОГО
та Володимира ІВАНОВА
Додати коментар
