Щаслива доля сищика
Майор міліції Олена Макєєва працює в Лисичанському міськвідділі ГУМВС Луганщини близько двох десятків років. Майже половину з них ця чарівна жінка присвятила службі в карному розшуку, розкривши сотні серйозних злочинів. Офіцер відмінно стріляє й володіє прийомами рукопашного бою, але перемагати на невидимому фронті їй допомагають кмітливість, інтуїція та вміння прораховувати дії зловмисників на кілька кроків уперед.
«Після школи навчалася в Лисичанському гірничому технікумі, який закінчила 1995-го, отримавши диплом техніка-геолога, – розповідає Олена Миколаївна. – Проте, відверто кажучи, цю освіту здобула лише тому, що наполягли батьки: вони хотіли, щоб я пішла їхніми стопами. Однак мене робота на шахті зовсім не приваблювала. Тож, прочитавши в місцевій газеті оголошення про прийом на службу в міліцію, вирішила спробувати себе в цій ролі».
У липні 1995 року Макєєву призначили помічником слідчого в Лисичанському МВ. Нова робота припала до душі. 2001-го Олена вступила на заочне відділення Луганської академії внутрішніх справ, а за кілька років стала оперуповноваженим карного розшуку. Чоловічий колектив сищиків зустрів її трохи насторожено. Дехто навіть відверто заявив: розшук – не жіноча робота, тому їй краще подумати про кар’єру в кадровому або іншому «спокійному» підрозділі. Але офіцер не здалася, не злякалася, що буде «білою вороною». Уже за кілька місяців ставлення до неї і колег, і керівництва кардинально змінилося. Висока працездатність, наполегливість, уміння вирішувати складні «рівняння» з багатьма невідомими зрештою допомогли завоювати авторитет у колективі. Новачок не тільки виконувала контрольно-аналітичну роботу, а й нарівні з чоловіками працювала «на землі», брала участь в оперативно-розшукових заходах…
«Опановувати нову справу мені допомагала чудова людина, справжній професіонал Сергій Анатолійович Кравцов. Він став для мене не тільки наставником, а й вірним другом, – відзначає Макєєва. – Саме йому я зобов’язана тим, що виросла в справжнього „детектива”. Сергій Анатолійович і нині працює в нашому відділі старшим оперуповноваженим».
2007-го в службі молодого офіцера розпочався новий етап – на неї поклали обов’язки старшого розшукової групи. Нині підрозділ, де в підпорядкуванні Олени Миколаївни перебувають лише чоловіки, вважають одним із найсильніших в області. Тому почасти саме в цю групу направляють здобувати досвід молодих сищиків із інших міськрайорганів Луганщини.
Розповідаючи про свої міліцейські будні, Макєєва повідала про такий випадок: «Під час проведення оперативно-розшукових заходів із пошуку чоловіка, якого підозрювали в умисному завданні тяжких тілесних ушкоджень, ми встановили, що він може перебувати в Чернігівській області. Усією групою виїхали в Ніжин. Три дні копіткої роботи – і в нас була адреса фігуранта. Проте вдома його не виявилося. Довелося всю ніч провести в засідці. Коли ж вранці розшукуваний повернувся, й ми потрапили до нього у квартиру, він чинив відчайдушний опір. Ледве вгамували його. Але чоловік і тоді не здався: вирішив удати із себе хворого. Нам допомогли чернігівські медики, які підтвердили, що з „артистом” усе гаразд. Доки були у відрядженні, дізналися: у цьому ж регіоні переховується ще один наш „клієнт” – колишній правоохоронець, який вчинив грабіж. Його ми затримали на автомийці. На все життя запам’ятала вираз його обличчя – на ньому були водночас і здивування, і відчай».
А позаминулого року очільниці групи вдалося розшукати вбивцю, який ще 1992-го зарізав свою дружину та втік в іншу область. Там він переховувався у віддаленому районі в гірській місцевості, вважаючи, що його ніхто ніколи не знайде, знову одружився. Тож поява Олени Миколаївни та її колег-сищиків стала неабиякою несподіванкою для душогуба. Він теж спробував накивати п’ятами, але оперативники замкнули кайданки на його зап’ястках і доправили в найближчий відділок міліції.
Правоохоронець зізнається, що думки про службу не полишають її навіть удома. Вона продовжує обмірковувати чергові версії, десятки комбінацій, планує наступні кроки. І нерідко «ловить» себе на тому, що до цієї роботи не просто звикла – без неї не може уявити власного життя.
«Особливо приємно, коли вдається допомогти людям, знайшовши їхніх зниклих безвісти родичів, – продовжує майор міліції. – Приміром, торік до нас звернувся житель столиці з проханням розшукати його брата, якого він не міг знайти близько 50 літ. Той ще 1962-го поїхав працювати на Донбас і більше на зв’язок не виходив. Численні звернення в різні інстанції не дали ніякого результату. Але ми змогли встановити: ще 2000 року чоловік помер у місті Добропіллі на Донеччині. Та попри те, що брата немає серед живих, заявник усе одно був щиро вдячний працівникам міліції, адже тепер хоча б знає місце поховання рідної людини».
Поза службою сищик Макєєва – турботлива дружина й мати. Нещодавно їхній родині довелося пройти через страшне випробування: чоловік Олени Миколаївни – пенсіонер ОВС, колишній інспектор ДПС ДАІ – потрапив в аварію й дістав численні травми та переломи. Упродовж року він був прикутий до ліжка, і лише любов та підтримка близьких допомогли побороти недугу та знову стати на ноги. Саме дружина, як колись давно мама, знову навчала його ходити…
Син Макєєвих – одинадцятикласник – активно займається спортом, навчається грі на гітарі, а своє майбутнє хоче пов’язати зі службою в правоохоронних органах.
«Моя сім’я – це моє найбільше щастя, – каже майор міліції. – Щоранку я йду на улюблену роботу, а вечорами мчу додому, адже там чекають мої хлопці. Завжди стараюся порадувати їх чимось смачненьким. Найбільше полюбляють пироги з ягодами – щоправда, я роблю їх на свято…».
Хоч і не надто часто, проте офіцеру вдається викроїти час для свого захоплення – ручної вишивки стрічкою. Це хобі з’явилось у жінки нещодавно, але її роботи вражають майстерністю виконання. Як зазначає Олена Миколаївна, за улюбленою справою вона відпочиває душею, заспокоюється… А на полотні тим часом стібок за стібком народжуються чудові композиції.
Правоохоронець впевнена: долати труднощі їй допомагає Господь. Тому найзаповітніша мрія жінки – колись відвідати славне місто Єрусалим, щоб подякувати Всевишньому за свою щасливу долю.
Анастасія ПИВОВАРОВА,
Луганська обл.
