Завдання: знайти і знешкодити!
Вони не мають права на помилку, адже часто їм доводиться відповідати не лише за власну безпеку, але й за здоров’я та життя оточуючих. Сама назва їхньої професії – синонім точності, розважливості, спокійної впевненості у своїх знаннях та досвіді. Без них не може обійтися жодне військове формування. Не є винятком і внутрішні війська МВС України.
-Розвиток військової інженерії бере свій початок саме з підривної справи, – розповідає начальник інженерної служби ГУВВ підполковник Вадим Яцуляк. – Воєнна історія знає чимало прикладів, коли інженерний задум ставав вирішальним фактором успіху на полі бою. Зокрема, під час Полтавської битви 1709 року саме система редутів – польових укріплень у формі квадрата – відіграла вагому роль у перемозі армії Петра І. А три роки потому в Російській імперії створили першу військову інженерну школу.
Перелік завдань, які нині стоять перед інженерною службою, набагато ширший, аніж кілька століть тому. Фортифікаційне обладнання та маскування рубежів, позицій і пунктів управління; створення спеціальних загороджень (зокрема мінно-вибухових); інженерна розвідка місцевості та об’єктів; підготовка та утримання шляхів пересування військ; облаштування переправ через водні перешкоди та проходів у завалах; добування та очищення води – ось далеко неповний перелік того, що повинні знати й уміти військові інженери.
«Арсенал» у них чималий: вибухові речовини та засоби, які їх містять (зокрема різні види мін – протипіхотні, протитанкові, сигнальні, спеціальні й навіть підлідні); інженерна техніка – екскаватори, крани, бульдозери, землерийні машини та установки для добування води, надувні човни, рухомі декомпресійні станції; інженерні електротехнічні засоби – електростанції дизельні, бензинові та освітлювальні. А ще – бензопили, фільтри для очищення води, гумові резервуари для її зберігання та багато іншого. Звісно, парк техніки, яку використовують фахівці інженерної служби внутрішніх військ, не такий великий, як, скажімо, у їхніх колег зі Збройних сил України, проте для забезпечення життєдіяльності підрозділів ВВ у польових умовах – цілком достатній.
До речі, у спеціалістів інженерної служби ВВ є особливі, суто правоохоронні завдання. Наприклад, у разі виникнення масових безладь вони мають знешкоджувати вибухонебезпечні предмети в місцях несення служби військовими оперативними резервами або прибирати вуличні барикади.
А «мирний» час саперів ВВ – це безперервний процес удосконалення професійних навичок, причому не лише власних. Наприклад, торік у навчальному центрі «Старе» Північного територіального Київського командування ВВ МВС України третьокурсники факультету внутрішніх військ Навчально-наукового інституту підготовки кадрів громадської безпеки та психологічної служби Національної академії внутрішніх справ під керівництвом фахівців інженерної служби столичного конвойного з’єднання ВВ тренувались у форсуванні водної перешкоди на надувних човнах та підручних засобах – плотах. Після цього для майбутніх офіцерів провели показові заняття з підривних робіт. Демонстраційна група виготовляла та закладала заряди, а курсанти вправлялись у розрахунках, визначаючи, скільки потрібно вибухівки, щоб зруйнувати різні перешкоди – залізобетонну палю, цегляну кладку, дерев’яний брус.
Чи хвилюються сапери під час роботи? Підполковник Яцуляк не приховує – ще й як!
– Навіть досвідчені спеціалісти, на чиєму рахунку не один десяток бойових розмінувань, під час підготовки до підриву рідко бувають абсолютно спокійними. Що вже й казати про новачків! Спогади про перше бойове підривання та з’їдений після нього, за старою саперною традицією, шматочок тротилу залишаються на все життя. Загалом, будь-яка, навіть найпростіша підривна робота пов’язана з ризиком і потребує від сапера максимум зосередженості. Потенційно небезпечною є навіть найпростіша операція – виготовлення запалювальної трубки, – під час якої слід правильно обрізати та вставити в капсуль-детонатор вогнепровідний шнур. Тому під час польових виходів інженерно-саперних підрозділів та щорічних зборів інструкторів з підривної справи кожна дія відпрацьовується до автоматизму.
Розповідь про інженерну службу була б неповною, якби ми не згадали про ще одне завдання, яке нині вважається одним із пріоритетних і вкрай важливих, а саме про очищення полігонів ВВ від вибухонебезпечних предметів. За словами підполковника Вадима Яцуляка, цій проблемі, через різні причини, не приділялося належної уваги понад двадцять років і нині ситуація набула загрозливих масштабів.
– Починаючи з 2010 року, програма бойової підготовки внутрішніх військ стала інтенсивнішою й насиченішою, – каже офіцер. – Окрім стрільб зі штатної стрілецької зброї, регулярно виконуються вправи з метання ручних гранат та навчальні стрільби з ручного протитанкового гранатомета РПГ-7 та станкового автоматичного гранатомета АГС-17. На жаль, при цьому вибухають не всі боєприпаси. Тож після завершення кожного заняття фахівці інженерної служби проводять огляд території і на місці знищують вцілілі снаряди. Проте знайти всі вибухонебезпечні предмети на величезній площі полігону так само складно, як і голку в копиці сіна. Минулого року після одних лише стрільб у «Старому» сапери виявили 12 гранат до РПГ-7, що не вибухнули, і лише три з них вистрілили воїни ВВ. Решта залишилися відтоді, коли навчальний центр належав Київському вищому загальновійськовому командному училищу, розформованому ще 1992 року.
Скільки ще небезпечних «сюрпризів» таїться на полігоні, де за радянських часів проводилися масштабні навчання, не скаже ніхто. А така проблема характерна для всіх полігонів ВВ. Не варто забувати й про снаряди часів Великої Вітчизняної війни, що й досі знаходять в українській землі.
Власне, небезпечна знахідка в «Старому» і стала поштовхом для створення програми очищення полігонів ВВ, яку розробив підполковник Яцуляк:
– У кожному територіальному командуванні планується створити позаштатні групи з розмінування. Однак вони мають бути укомплектовані відповідними фахівцями, що ми нині й робимо. Зокрема, починаючи з вересня минулого року, курс підготовки в Центрі розмінування ЗСУ, дислокованому в Кам’янці-Подільському, пройшли 34 офіцери внутрішніх військ. До речі, йдеться про провідний заклад, сформований на базі колишнього Військово-інженерного інституту при Подільському державному аграрнотехнічному університеті. Під керівництвом викладачів, що мають досвід участі в миротворчих місіях (зокрема в Афганістані, Іраку), тут навчаються представники різних вітчизняних та іноземних силових структур.
Термін підготовки залежить від фахового рівня слухачів. Для наших офіцерів, які свого часу закінчили зазначений військовий інститут і вже мають третій рівень допуску до підривних робіт, він становить близько місяця. Навчання не з дешевих – підготовка кожного фахівця коштує 3,5 тис. гривень, – проте воно того варте. Адже разом із ґрунтовними знаннями представники ВВ отримують офіційний дозвіл очолювати групи розмінування. До речі, у зв’язку з тим, що війська направляють до закладу значну кількість людей, нам вдалося домовитися з його керівництвом про зниження вартості навчання до 2,9 тис. гривень.
Тренують у Центрі розмінування і кінологів зі службовими собаками, які, до речі, здатні виявити вибухонебезпечні предмети навіть на 40-сантиметровій глибині. Нещодавно вперше в історії українських ВВ чотири фахівці кінологічної служби пройшли двомісячну мінно-розшукову підготовку.
Військовослужбовці за контрактом, які ввійдуть до складу груп розмінування, опановуватимуть спеціальність «сапер-розмінувальник» у Навчальному центрі оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби надзвичайних ситуацій. Поточного року пройшли підготовку 38 контрактників. Тримісячний курс навчання коштує близько 3 тис. гривень, проте варто зазначити, що для випускників інженерно-саперного підрозділу золочівського Навчального центру ВВ термін навчання скорочено вдвічі і обійшлося воно лише в тисячу гривень.
До речі, нині командування ВВ, за ініціативою підполковника Яцуляка, розглядає можливість організації підготовки молодших спеціалістів інженерної служби власними силами – на базі Навчального центру ВВ МВС України.
– Для цього нам необхідно отримати відповідну ліцензію Міністерства освіти і науки України, розробити нову навчальну програму, зі збільшеною кількістю навчальних годин для вивчення порядку організації та проведення робіт з розмінування, і відповідно – розширити штат викладачів. А поки що готуватимемо фахівців в інших силових структурах, – веде далі Вадим Володимирович.
Хоч би якими підготовленими були сапери, та без сучасних засобів пошуку вибухонебезпечних предметів їм не обійтися. Ще й досі на озброєнні спеціалістів інженерної служби ВВ перебувають радянські міношукачі – ІМП (індукційний міношукач напівпровідниковий, на саперному жаргоні – «ключка»), ІМП-2 («Диригент») та РВМП-2 (радіохвильовий міношукач). Ці пристрої працюють достатньо надійно, проте за чутливістю значно поступаються новітнім зразкам. Тож поточного року для кожного ТрК закуплено по 6 американських металошукачів «Garrett», які нині вважаються одними з найкращих у світі.
Останній і, напевно, найважливіший крок, без якого втілення програми з очищення полігонів ВВ залишиться лише в перспективі, полягає в удосконаленні нормативно-правової бази, яка регламентує роботи з розмінування в Україні. Адже відповідно до чинних керівних документів особовий склад ВВ не має права брати участь у подібній діяльності – свого часу до переліку силових структур чомусь «забули» внести внутрішні війська.
– Нині відповідні документи, в яких докладно розписаний порядок дій військовослужбовців ВВ під час робіт з розмінування, перебувають на розгляді МВС України, – говорить Яцуляк. – І ще один важливий момент. Згідно із вітчизняним законодавством, люди, що беруть участь у розчищенні місцевості від вибухонебезпечних предметів, мають право на одержання статусу учасника бойових дій. При цьому не має значення, де вони працюють – за кордоном у миротворчих місіях, чи на території України. Коли нарешті вирішаться всі організаційні моменти, ця норма поширюватиметься і на саперів ВВ. А першим «бойовим хрещенням» для них стануть роботи з очищення полігону в навчальному центрі «Старе», які заплановано на вересень. Не забігатиму наперед, але гадаю, що нам таки вдасться втілити всі наші задуми в життя...
Олександр КОНОВАЛОВ, м. Київ.
Фото автора, Дмитра ЖМОВКИ,
Юрія САВОСТЕЙКА
-
28/08/2015 10:46
Кров для бойових побратимів
-
28/08/2015 10:45
У контексті домовленостей
-
28/08/2015 10:45
На Київщині – експеримент
-
28/08/2015 10:44
Технології дарують час
-
28/08/2015 10:44
Нагороди – достойним
-
17/08/2015 12:28
Мисливці за представницьким класом
-
17/08/2015 12:27
Підробки продавали в Інтернеті
-
17/08/2015 12:27
«Адідас» одеського пошиття
-
17/08/2015 12:26
«Сувеніри» з АТО
-
17/08/2015 12:12
Румунські колеги допоможуть створити гірські підрозділи Нацгвардії
Усі новиниПередрук матеріалів тільки за наявністю гіперпосилання на imzak.org.ua