Субота, 12 грудня
Зробити стартовою
Попереднiй архiв
громадсько-правовий тижневик
Тижневик « Іменем закону » та додаток « Моменти »
представляють об'єднане інтернет-видання imzak.org.ua
Додаток
до тижневика
Рубрики Усі рубрики
Погода у Києві » Україна
Новини партнерів
Хай-тек
22/08/2011 9:17

Зброя для порядку

    Відтоді, як виникла потреба в державних службах, зайнятих контролем і підтриманням порядку на вулицях країни, стало зрозуміло, що зброя вартових закону повинна дещо відрізнятися від тієї, яку використовують військові. І навіть за часів, коли порядки були варварськими, злодіям відтинали руки, а вбивцям – голови, завданням попередників сучасних поліцейських були все-таки затримання і тимчасове знешкодження правопорушника, а не його знищення. Разом із тим, поліцейська зброя мала забезпечувати вартовому порядку достатній рівень самозахисту, адже злочинець не стримуватиме себе в своїх діях. Загальна картина не змінилась і по цей день, а переломним моментом стала поява вогнепальної зброї – потужної, зручної і нещадної.
   Найцікавішим періодом у розвитку вогнепальної поліцейської зброї можна визнати останні сто з лишком років. За тих часів, на рубежі XIX–XX століть, державний апарат уже дозволяв створювати органи правопорядку у вигляді складних структур з великим обсягом завдань, з високим ступенем їх професійності, а також – способів вирішення. З іншого боку, металургія, технологія і майстерність зброярів дали змогу створювати практично досконалі засоби вбивства – досить компактні, фактично безвідмовні, придатні до масового виробництва.
   Саме тоді вимоги до зброї поліції сформувалися найчіткіше. Поліцейські стояли на захисті громадян, а отже, ймовірність завдавання шкоди цьому самому громадянину в разі застосування вогнепальної зброї мала бути мінімальною. Знову ж таки, діяльність офіцера поліції, якщо бути точнішим – умови, за яких він вступає в бій, докорінно відрізнялись від умов, у яких воювали армійські офіцери. Поліцейський офіцер, на відміну від армійського, вступає в сутичку здебільшого несподівано, і практично завжди – на близькій чи дуже близькій дистанції. Тож його зброя повинна бути компактною, грізною, легкою, яка б дозволяла дати негайну й серйозну відсіч злочинцеві й у лічені секунди здобути контроль над полем бою.
   Крім того, тоді вже широко практикувалась оперативна робота, існувала таємна поліція, вартові закону нерідко виходили на вулиці в цивільному й не тримали зброю на виду. Це сформувало додаткову низку вимог: ще раз компактність, зручна, необтяжлива вага зброї, за можливості – відсутність у неї випнутих частин, які б чіплялися в разі її діставання за одяг, під яким приховано носять зброю. Разом із тим, повинна була зберігатися достатня для впевненого уражання супротивника міць і ергономічність – усе це в поєднанні з малими габаритами. Знову ж таки, мала дистанція бою й потреба відносної безпеки для мирного населення відводили на другий план далекобійність, потужність і пробивну силу зброї.
    Різні країни вирішували ці завдання по-різному, але єдине можна сказати достеменно: на початку ХХ ст. практично скрізь револьвери використовувались як поліцейська зброя. Простота конструкції забезпечувала дві переваги: револьвер був дуже надійним і швидко підготовлявся до стрільби, а ймовірність випадкового пострілу була практично нульовою. Його можна було випускати з рук, кидати на землю, бити ним злочинця по зубах, носити в кишені чи за поясом – зброя стріляла лише тоді, коли цього хотів її власник. Найсуттєвішим недоліком револьвера був тривалий час перезарядки. Тим не менше, практично всі «зброярні» використовували й розвивали «револьверний напрям» аж до середини ХХ століття. Безумовно, винятки й нюанси були. Які саме? Це ми й розглянемо нижче.

     США
    Починаємо з Америки, насамперед тому, що саме тут уперше 1895 р. розпочали стандартизувати поліцейську зброю як таку. До того часу американська поліція була, по суті, досить строкатою бандою. Влаштовуючись на роботу до неї, людина сама купувала собі зброю, про стрілецьку чи бойову підготовку в самій поліції й не йшлося, а характерними рисами тодішніх американських вартових закону були нехлюйство й корупція. Начальство не звертало уваги на те, чи вміє їхній підлеглий стріляти, та чим він озброєний. Так тривало доти, доки президентом департаменту поліції не став Теодор Рузвельт. Суворий, розумний, послідовний керівник аналітичного складу розуму відразу взявся наводити лад у власному «стійлі». Була запроваджена обов’яз­кова стрілецька підготовка для полісменів. Також Рузвельт поставив завдання знайти найбільш підходящу зброю для поліції.
    Під час випробувань розглянули 13 моделей револьверів, їх основними критеріями були простота й легкість у поводженні, надійність і достатня спиняльна дія кулі. Переміг револьвер Кольта 32-го калібру. Він був зручніший за великокаліберні револьвери, легкий, його можна було носити і в кобурі, і під одягом. Уже 1896 р. він надійшов на озброєння поліції під позначкою Кольт «New Police» 32-го калібру. «Новий поліцейський» револьвер започаткував цілу традицію, ініційовану Рузвельтом. На озброєнні органів охорони правопорядку США з’являлась і зникала нова зброя, але одне залишалось незмінним. Сімдесят літ американські копи були озброєні винятково револьверами й натреновані так, що коли бачили людину зі зброєю – миттю тягнулись до своєї. Адже озброєна людина – ворог і порушник порядку.
   Наступним чудовим зразком американської поліцейської зброї був, напевне, найпопулярніший серед копів першої половини ХХ ст. «Military and police», розробки «Сміт-і-Вессон», калібру .38, який після Другої світової війни набув позначення Модель 10. Він надійшов на озброєння 1905 р. і перевершив Кольт «New Police» відразу за кількома надзвичайно важливими параметрами. Рама револьвера, розрахована під патрон калібру .41, була дуже надійною, а вогнева потужність такою, що за спиняльною дією патрон «десятки» наближався до результатів зброї 45-го калібру.
   Та найважливішим було те, що у М10 барабан викидався вбік, і відстріляні гільзи можна було вибити одним ударом долоні – замість тривалого і виснажливого перезаряджання кожної камери окремо. Саме тому «Military and police» М10 дуже швидко став найпопулярнішою зброєю в усьому світі – причому не лише поліцейською, а й цивільною зброєю самооборони. До 1965 р. лише в США випустили близько 2,5 млн таких револьверів, ще приблизно 900 тис. виготовили за ліцензією англійці, під маркою «Вікторі». Ці револьвери продовжують використовувати й досі – є цілий ряд моделей з різними руків’ями й довжиною ствола, але суть залишається тією ж: це стара добра «десятка».
   У цій компанії класичних американських револьверів просто не можна не згадати кольтівський «Detective special». Його куций силует усі ми бачили не раз – рідко який фільм про копів обходиться без такої зброї. Короткого і зручного «Детектива» відразу ж належно оцінили оперативники й агенти приватного розшуку. З 1927 р. він став дуже популярним. Є досить багато модифікацій цієї зброї під весь спектр стандартних (зрозуміло ж, для промисловості США) патронів, та примітно не це. З 1927-го по 1980-ті роки в конструкцію «Детектива» внесли лише одну несуттєву зміну: було злегка вкорочено рамки. За цей період випущено майже півмільйона таких револьверів, причому існують також модифікації з прихованим курком, що ще раз підтверджує назву і призначення «Детектива» – зброя таємного агента й оперативника.
 

    Великобританія
   Туманний Альбіон завжди був украй консервативним. Стара англійська бюрократія і схильність до традиційності іноді породжувала справді чудові речі, а іноді була настільки важкою на підйом, що запровадити щось нове практично ставало неможливим. Рішення ж, які приймалися, були подекуди абсурдними. Чого вартий лише такий факт: усім, що стосувалося розробки, виробництва і впровадження танків перед Другою світовою війною завідувало… Адміралтейство. Приблизно так само було й із поліцейською зброєю – Англія мала в своєму арсеналі кілька справді путніх розробок і вдалих ідей, але надто прогресивними їх не можна було назвати. Яскравий цьому приклад – перший револьвер, який ми розглянемо.
   Напевно, найпоширенішою зброєю поліції був револьвер Webley Mk ІІІ, який з’явився 1897 року. Британські конструктори не надто напружувалися у спробах вигадати щось нове. Вони просто розробили копію армійського Webley Mk ІІІ, але під 38-й калібр замість 45-го. У цій зброї використовувалася одна зі схем перезарядки, яка вже стала звичною: револьвер ламався навпіл і всі відстріляні гільзи можна було відразу викинути. Попри не надто велику оригінальність під час розробки цієї зброї, не можна не враховувати того факту, що військовий «Веблі» чудово зарекомендував себе в боях, і його поліцейський «побратим» вийшов не гіршим. Револьвер був надійним та невибагливим і заслужив популярність не лише в поліції, а й у цивільного населення. Його випускали до 1945 р., але на службі «Веблі» залишався ще багато десятків років після цього.
   Британські таємні спеціальні агенти користувались ще однією збройовою легендою – револьвером «Бульдог». Він також створений під враженням воєнного револьвера «Веблі 2» і по суті був зброєю самооборони. Короткий ствол, потужний патрон (калібри «Бульдогів» були різними, полісмени використали нехарактерні для цивільного обігу калібри .44 і .450), руків’я на кшталт «дзьоб папуги» легко дозволяли носити його приховано. Щоправда, в перезарядці він не був таким зручним, як «Веблі Мк ІІІ», оскільки гільзи потрібно було виштовхувати по одній з допомогою шомпола на поворотній вісі.
   Третім серед популярних британських поліцейських револьверів був «Вікторі» – зброя, розроблена 1941 р. американцями для британських потреб. Загалом це «Military and Police», адаптований під британський патрон калібру .380. Ще однією відмінністю від американської зброї був ствол завдовжки 5 дюймів – «Вікторі» спочатку все-таки був армійським револьвером. Та й у поліцію він потрапив, знову ж таки, завдяки війні. «Вікторі» почав з’являтися в поліцейських арсеналах, коли армія була вже насичена цими стволами, а як війна закінчилась і збройні сили різко скоротились, то револьвери ринули в країну потужним потоком і надійно зайняли своє місце як у поліції, так і в цивільного населення. Навіть більше, британський колоніалізм посприяв надзвичайному поширенню «Вікторі» в усьому світі. І досі ним озброєні поліцейські Індії, Канади та інших країн, а кількість виготовлених стволів перевершує 800 тисяч.

    Бельгія
    На відміну від США і Великобританії, в іще одній «зброярській» країні, Бельгії, повністю відмовились від використання револьверів. Там, як і в Німеччині, переживали на початку ХХ ст. «пістолетний бум», і всі сили були спрямовані на розробку саме пістолетів. Тим паче, на зламі століть загальновідома бельгійська «Фабрік Насьональ» тісно співробітничала з, напевне, найпліднішим і найуспішнішим конструктором зброї у світі Джоном Браунінгом. Річ у тім, що Браунінгу 1896 р. потрібно було підписати контракт на випуск його поліцейської самозарядної рушниці. Але в Америці справа не пішла. Компанія «Вінчестер», куди Браунінг звернувся з пропозицією свого проекту, поскупилася. Адже конструктор зажадав не фіксовану суму за свій патент, а відсоток від прибутків. На «Вінчестері» Браунінгу відмовили – можливо, це була найбільша стратегічна помилка підприємства.
    Однак Браунінг не втрачав оптимізму, і поїхав на заводи Ремінгтона. Але й тут його очікувала невдача. Президент компанії, похилого віку Ремінгтон, раптом помер на своєму робочому місці за кілька хвилин до зустрічі з Браунінгом. У результаті, потинявшись рідною Америкою, Джон вирішив звернутися до європейців. У березні його розробку – як і наступні – прийняли з ентузіазмом, і Браунінг заходився робити те, що міг і любив: творити і заробляти на цьому.
    Повернімося до бельгійських поліцейських пістолетів. Як ви вже напевно зрозуміли, вони були системи Браунінга. Він розробив зброю як для армії, так і для поліції: перша, трохи потужніша, друга – слабша. Це були «Браунінги» зразків 1903 і 1910 років відповідно. Спектр їх застосування був дуже широким – крім використання в поліції, це була ще дуже популярна зброя самооборони. Конструктор постійно працював над вдосконаленням моделі 1910 року, в результаті чого з’явився цілий ряд пістолетів. Та найкардинальніша зміна, яка дозволила значно скоротити як розмір, так і вагу пістолета, відбулася 1922 року. До цього його поворотна пружина натягувалась на шток, розміщений над (чи під, залежно від моделі) стволом.
    Браунінг вирішив позбутися штока, що збільшував габарити зброї, і «натягнув» пружину на сам ствол. Ця схема, до речі, використовується й досі в багатьох пістолетах інших марок. «Браунінг» став легшим, меншим і значно зріс у популярності. До того ж це була можливість подовжити ствол, що також сталося 1922 року. А враховуючи те, що 1912 р. «браунінги» випускались під посилений короткий 9-мм патрон, потужність подовженого пістолета зрівнялася з армійською зброєю. Разом із тим, «Браунінг» залишився легким і витонченим, що привертало до нього величезну увагу в усьому світі. Його випускали до 1961 р. і сумарний тираж пістолетів становив понад півмільйона штук.


друкувати

Коментарi