Український бренд №1

Петриківський розпис українського народного малярства внесено до Списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО

Наприкінці 2013-го в столиці Азербайджану Баку відбулася 8-а сесія Міжурядового комітету з охорони нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО. Під час її роботи Список нематеріальної культурної спадщини розширили, зокрема й за рахунок України, а саме: петриківського розпису.

Село Петриківка, де й виник славнозвісний розпис, було засноване в ХVII столітті козаком Петриком, уродженцем Полтави, як козацький зимовий стояк. З 1772-го воно бурхливо розбудовувалося внаслідок переселення жителів зі старовинного козацького поселення Курилівки, що тоді вже мало понад 500 років історії. Ініціатором цього переселення був Петро Калнишевський, останній кошовий війська Запорізького, який також сприяв у перетворенні Петриківки на центр Протовчанської військової паланки.

Після руйнації Запорізької Січі Петриківка, як і інші впливові козацькі поселення, не була закріпачена, що також сприяло її розбудові та розвиткові народного мистецтва. Варто зазначити, що сам петриківський розпис розвинувся із традиційного для всієї території України селянського хатнього стінопису. Його історичне коріння сягає древніх традицій настінних розписів, орнаменти яких несли глибоку космогонічну символіку та особливе магічне значення своєрідного оберегу. Прикрашали мальованим розписом побілені вапном стіни над вікнами й дверми та піч у багатьох регіонах України: на Київщині, Півдні України, Поділлі, Полтавщині і, звісно, на Дніпропетровщині, зокрема й в уже згадуваному селі Петриківці.

Кожна господиня в Петриківці прагнула зробити свій будинок наймальовничішим. Вважалося, що яскраві красиві картини є зовнішнім проявом духовних багатств внутрішнього світу людини. До жителів нерозписаних хат ставилися як до людей темних і морально вбогих, із якими навіть вітатися не варто. Найстаранніших господарок у Петриківці називали чепурушками. Саме вони передавали навички розпису з покоління в покоління. Примітно, малюнки не були розраховані на довге життя. Раз на рік перед Великоднем усі настінні розписи змивали, наносячи нові.

На початку XIX століття розпис поширився на предмети домашнього вжитку – посуд, скрині, брички. Потреба в такому декорі спонукала до заняття малюванням цілі родини, що продавали свої роботи на базарі. Тоді Петриківка була великим торговельним центром, тож роботи сільських художників здобули популярності в інших регіонах України. У Києві, Львові, Харкові – тепер скрізь можна знайти сувеніри або інші роботи, виконані в петриківському стилі.

Розпис цей використовують і нині в архітектурі, де він і зародився. Наприклад, у Києві зведено Свято-Юріївський храм, внутрішня частина якого оздоблена саме петриківкою. Кілька тижнів працювали над цим проектом художниці з села Петриківки Галина Назаренко та Ірина Кібець. Розпис у храмі відповідає православним християнським звичаям, кожна квітка й колір мають своє символічне значення. Храм присвячено святому великомученику Георгію Переможцю, колір мучеників – червоний, тож в оздобленні багато червоних «юріївських» хрестів.

Нині впевнено можна сказати: петриківка – невід’ємна частина нашої сучасності, найвпізнаваніший український бренд України. І це зовсім не голослівні слова. Згідно з дослідженням, що його провело 2009 року Міністерство закордонних справ, у європейців народна культура України насамперед асоціюється з двома речами: писанкою й петриківським розписом.

А ще варто зазначити: петриківка – перший, але, сподіваємося, не єдиний об’єкт у Списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО. Рік тому Міністерство культури склало Перелік об’єктів нематеріальної культурної спадщини України. До нього, окрім петриківки, внесли козацькі звичаї, традиції, ігри, танці, трюки та вправи; косівську кераміку; кролевецькі ткані рушники; опішнянську кераміку; писанкарство. А ще з виходом у світ у середині 2013-го 40-томника «Українські народні казки» почалася дискусія щодо привернення уваги світової громадськості до унікальної збірки українського фольклору та внесення і її до переліку об’єктів нематеріальної спадщини ЮНЕСКО.

Підготував

Анатолій Хлівний,

«Моменти»

друкувати

Коментарi

Robin Scheuer 06/09/2015 12:01
Це чудовий розмістити Велике спасибі за витрачати час, щоб описати це за всіх нас це дійсно велике керівництво. birkin hermes replica handbags 13/05/2014 5:49
inlaid with precious stones or fake chanel handbags conservatively stringent watch.

Додати коментар