Пильні та безвідмовні

Найголовніша з вікторій – здолання власної слабкості

– Нині наш підрозділ здатен не тільки надійно охороняти об’єкти й особисте майно громадян, він значною мірою впливає на кримінальну обстановку в місті, – запевняє начальник ВДСО при УМВС у м. Севастополі полковник міліції Олександр Конюшок. – Тут доволі сильні традиції наставництва, бо серед досвідчених працівників є справді мужні люди, що пройшли горнило участі в бойових операціях у гарячих точках планети. Серед моїх колег, що вже вийшли на заслужений відпочинок, колишні воїни-інтер­націоналісти – Олексій Жучковський та Геннадій Полазник. І досі служать у наших лавах старші сержанти міліції Анатолій Унгаро й Олег Деменко, які брали участь у військовій місії в Афганістані.

Севастопольська держслужба охорони має регіональні особливості. Передусім, вони пов’язані зі статусом автономії, що в радянську добу називали «всесоюзною оздоровницею». Наприклад, доволі показовою видається укладена довготривала угода щодо супроводу «титанівцями» російського бізнесмена, колишнього спортсмена, який свого часу встановив рекорд у сухому марафоні, здолавши 50 кілометрів у шалену спеку. Примітно, що цей клієнт, який приїздить у Крим на відпочинок, має звичку пробігати щоранку по 5, 10 і більше кілометрів, словом, скільки зможе. Вочевидь, темп у того бігуна зовсім не прогулянковий. От у ДСО змушені були підбирати бодігардів, здатних витримувати пристойні кросові навантаження, щоб встигати за ним на дистанції й пильнувати безпеку. Одним із таких вартівників став призер змагань із легкої атлетики. А ще той замовник міг податись у гори й сказати охоронцям: «Хлопці, харчуємося винятково рослинною їжею». І міліціонери мусили переходити на вегетаріанство. Це напрочуд цікавий досвід, адже спецпризначенцям було б соромно від того, що клієнт може те робити, а вони – ні. У справжнього чоловіка повинні бути перемоги, а найголовніша з вікторій – здолання власної слабкості.

Історії зі щасливим кінцем

Держслужба охорони має чудовий персонал, сповнених бойового духу й вишколених працівників. Показовою в згаданім сенсі є історія викриття й затримання навесні 2013-го вельми непростого кримінальника, що спромігся поцупити в ювелірному салоні коштовностей на астрономічну суму.

Усе почалося з того, що з приміщення севастопольського представництва Київського ювелірного заводу, що перебувало під технічною охороною ДСО, о шостій ранку надійшов сигнал тривоги. Точніше, сповіщення свідчило, що перервався зв’язок зі сторожовим приладом. Щоб з’ясувати причину спрацювання, туди виїхала міліцейська група реагування. За дві хвилини за цією ж адресою вже прибув наряд. Однак зов­нішній огляд будівлі нічого суттєвого спершу не виявив. Усе було нормально – ролети на вікнах опущені, без слідів зламу. А от двері у внутрішній двір були зачинені. Група дочекалася, коли якийсь чоловік вийшов із песиком на прогулянку, і зайшла всередину, щоб оглянути тил магазину. І тут слідів проникнення не знайшли. Треба було викликати й очікувати представника госпоргану. Та от невдовзі примчала патрульна служба. Мовляв, якась пенсіонерка прокинулася, вийшла з квартири й побачила пролом у стіні на сходовому марші. Отвір площею майже один квад­ратний метр вів прямо в «діамантову» крамницю. Перелякана жінка зателефонувала на «102», а потім розблокувала вхід у під’їзд.

Виявилося: лиходій розібрав стіну, акуратно виймаючи блоки з черепашнику, а двері під’їзду заблокував арматурою. Об’єкт оточила міліція – шукали підозрюваного, відпрацьовуючи квартиру за квартирою. І в одній із них не відчинили.  Оперативно встановили господаря оселі й попросили, щоб той відчинив двері. Кілька хвилин пошуків – і в одній із кімнат виявили чолов’ягу зі схованими в мішечках ювелірними виробами на суму 1,2 млн гривень!

То був 26-літній одесит, що заробляв на ремонтах квартир. Тоді він саме наводив красу в замовника на останньому поверсі. Майстра примітили й у ювелірному салоні в цій же самій триповерхівці, бо їм були потрібні послуги муляра. Домовилися, що чоловік попрацює й у них. Якось «халтурник» побачив, куди в офісі дівчата кладуть ключі від сейфів із кош­товностями. Забути про це він уже не міг.

Про реалізацію злодійського плану в деталях правоохоронці довідалися, коли переглядали «кіно» з відеокамер спостереження закладу. От видно, як у приміщення проникає енергійний чоловік із замотаним ганчіркою обличчям та зі знанням справи нишпорить навкруги. Він без проблем відшукав ключі від сейфів, відкрив сховища й зібрав цінності. А ось у вікні бачить ознаки прибуття групи міліції. Проте «муляр» спокійно складає в мішки трофеї. Аж ось міліціонери дещо підняли ролети і присвітили всередину. Тільки тоді крадій починає тікати. А куди ж, постає запитання? Ніхто не бачив його надворі. Де той подівся? Висновок єдиний: містер «ікс» переховується в одній із тутешніх квартир. Господарі салону дякували правоохоронцям, щоправда, із «нещасливого» офісу невдовзі з’їхали.

Інший, дещо комічний, випадок оповіли севастопольські десеовці. Якось одна бабця о третій ночі зателефонувала на 102 й поскаржилася, що хтось пробрався на балкон будинку навпроти. На розбірки скерували наряд ДСО. Аж раптом перед сержантами відчиняються двері під’їзду, виходить чоловік. На запитання міліціонерів «Куди прямуєте?» той відказав, що йде до вокзалу, вказуючи зовсім інший напрямок. Нахабу одразу «поверхнево оглянули». І що далі? А те, що пазуху той добряче втрамбував відео­камерою, телефоном та іншими речами, з якими навряд чи ходять містом уночі. Група вартових порядку піднялася наверх і натиснула на дзвінок «тієї самої» квартири, про яку так переймалася спостережлива пенсіонерка. На порозі стояли заспані господарі, ніяково відказуючи, що в них усе гаразд і жодної речі не пропадало. У подружжя сон немов рукою зняло, коли їм показали фотоапарат, знайдений у «лунатика». Авжеж це була їхня камера! Виявилося: злодій-павук дуже тихо-акуратно грабував квартири, навіть якщо всередині мирно сопіли господарі.

Геннадій КАРПЮК, «ІЗ».

Фото Олега ПЕРЕВЕРЗЄВА