Субота, 12 грудня
Зробити стартовою
Попереднiй архiв
громадсько-правовий тижневик
Тижневик « Іменем закону » та додаток « Моменти »
представляють об'єднане інтернет-видання imzak.org.ua
Додаток
до тижневика
Рубрики Усі рубрики
Погода у Києві » Україна
Новини партнерів
Культура
02/12/2012 12:45

Пектораль за тарифами ломбарду

Днями прикордонники затримали на Харківщині 32-річного українця, який хотів нелегально вивезти в Росію старовинні монети. Контрабандиста викрили під час проходження митних процедур пасажирами потягу «Дніпро­петровськ – Мос­ква» – у контролера спрацював металошукач. Чоло­в’яга не вирізнявся особливою хитрістю: він просто прикріпив скотчем до тіла майже 90 срібляків і мідяків ХІІІ – ХVI ст. й понад два десятки наконечників для стріл IV – ІІІ ст. до н. е. Тоді ж на пункті пропуску «Шегині» завершилася провалом спроба львів’я­нина в багажнику авто доправити в Польщу антикварні книгу, підсвічники, десятки поштових марок, ікони та багато іншого мистецького краму. Вартівники кордону відзвітували: вилучене передано митникам. Буде проведена експертна оцінка історично-куль­турної «ваги» конфіскату, від якої залежить подальша доля останнього.

Наведені приклади – краплина в морі різних механізмів вивозу матеріально-культурних цінностей за кордон: від примітивних до хитромудрих. Сприяє існуванню згаданих «каналів» сумарна дія кількох чинників: передусім, глибока корупційність цієї царини, нормативно-правова неврегульованість обігу артефактів і практична тінізація ринку предметів колекціонування й мистецьких творів.

Рекомендовано орієнтуватися на нісенітниці 

Парадоксально, та всі добре знають, що потрібно зробити й кого притягти до відповідальності, щоб відбити бажання в «культурних злодіїв» розтягувати національне й світове надбання цивілізації. Залишається «за малим» – дослухатися до думки небайдужих фахівців, які десятки років волають про антикварний хаос і відсутність усіляких правил та честі у відповідальних за збереження історично-матері­альних цінностей чиновників, й ухвалити нормативне поле гри на «білих клітинках». Але законодавцю, вочевидь, наразі не до культури та її спадщини. Хоч наступ на корупцію оголошували не раз, проте через брак необхідного правового інструментарію правоохоронці безсилі спинити конвеєр вивезення старожитностей і витворів митців, замаскований під легальне переміщення. Згаданий процес безпосередньо залежить від того, наскільки закон може захистити культурну цінність і чи залишиться після цього в посадовця можливість махлювати й обманювати державу. Допоки ж, як свідчить практика, навіть зусиль Служби безпеки України інколи замало для того, щоб перекрити «шлюзи», якими виплило безмір раритетів національного значення.

Представник Головного управління боротьби з корупцією і організованою злочинністю СБУ Олександр Говорун каже, що у відповідних державних установах, зокрема Мінкульті, існують усталені роками корупційні схеми, які обслуговують різноманітні оборудки з істо­рично-матері­аль­ними цінностями. Нині спецслужба працює над виявленням таких схем, але досягти бажаного – кримінального провадження й праведного щодо порушників вироку – украй непросто через прогалини в законодавстві.

– Нині основна проблема – брак відповідної викликам правової бази, – зауважує заступник директора НДІ стандартизації, атестації й ліцензування в галузі культури при Національній академії підготовки керівних кадрів культури та мистецтв Анатолій Капітанський. – Чотири закони й сотні нормативних актів регулюють діяльність щодо збереження й обігу культурних цінностей. А цей масив треба оптимізувати в єдиний, але дієвий регуляторний інструмент. Це проблема не лише України – з нею живе світ: глобальна антикварно-музейна сфера допоки перебуває в дрімучій тіні. Причин кілька. Зокрема, не ухвалено ані єдиних українських державних, ані міжнародних стандартів експертної оцінки предметів культурної спадщини, тоді як суб’єктів оціночної діяльності не злічити: судові експерти, мистецтвознавці-контролери мит­ниці тощо. Чинна методика з визначення страхової вартості пам’яток музейного фонду не є науково обґрунтованою й базується на абстрактних рекомендаціях. Приміром, там вказано, що в процесі визначення цієї вартості треба орієнтуватися на кон’юн­ктуру антикварного ринку. Суща нісенітниця, бо такого немає, а є стихійний базар. Украдені раритети важко відшукати й ідентифікувати, оскільки не запроваджено належної системи їх маркування й паспортизації. Наукова методологія музейної інвентаризації ж не має нічого спільного з механізмом встановлення власності. Колись держава незаконно відчужила багато предметів культурної спадщини та передала їх на відповідальне збереження в музеї. Якщо знайдеться господар і заявить свої претензії на річ, документально підтвердивши права, суд теоретично може повернути її, але ті «експонати», навіть у сучасній юридичній практиці, заведено вважати держвласністю.

 

Скандали на культурі: підміни і «тихі щезнення»

Через відсутність класифікації й держреєстру ніхто не знає, скільки цінностей зберігають ук­раїнські й закордонні музеї. І цим користуються. Ідеться про підміни – тихі крадіжки. Один із найвідоміших прикладів – історія пропажі в Кабміні за часів Юлії Ти­мо­шенко чотирьох полотен Миколи Глущенка, переданих із Національного художнього музею на експонування. Музейники мали звіряти наявність предметів, але їх шість років поспіль не впускали в урядовий офіс. Коли ж впустили, експерти одразу побачили підміну й передали матеріали в прокуратуру. Досі невідомо, де саме замінили картини страховою вартістю в кілька мільйонів гривень – може, на стінах Будинку уряду розвісили вже копії. Роботи ці не ідентифікуєш – а справа й без того була приречена. Якби діяв обов’яз­ко­вий механізм маркування, обліку й паспортизації предметів мистецтва, так просто фальшивку не підсунули б...

Та найгучніший артефактовий скандал останніх літ пов’я­зують із іншим «тихим щезненням» – колекції скіфського золота «Платар». Її експонували в Україні, Польщі, потім вона потрапила в США. Перед тим її страхову вартість визначили практично наздогад. Відтоді доля колекції громаді невідома. На вивіз колекції в Америку понад два роки тому дали дозвіл відповідні структури Мінкульту. Ділки за допомогою експертів запопадливо «намалювали» документ про власність. Проблему повернення 166 предметів «Платара» не раз обговорювала Гуманітарна рада при Президентові України, де навіть пропонували націоналізувати такі колекції. На одному із засідань Віктор Янукович зажадав законодавчо внести приватні археологічні колекції до складу національного музейного фонду. Глава держави вимагає покінчити з безслідним зникненням безцінних колекцій.

 

Хочеш везти – плати

– Якщо чесно, то американцям, як і деінде, зовсім байдуже, із якими паперами ви привезли те багатство. Головне, що антикваріат дозволили вивезти з України. А це означає, що «все чисто», – каже Олександр Говорун. – Необхідний пакет документів допомагають збирати посадовці – учасники схеми. Тому за кордоном у ділків зазвичай жодної проблеми стосовно законності володіння раритетами не виникає. Тобто право власності на них, умовно кажучи, опиняється в того, хто перший його «намалює». Коріння цієї практики тягнеться ще в радянську добу. Недаремно стара мистецька гвардія в штики сприймає нові методи, пропоновані колективом Михайла Тамойкіна (про технологію оцінки, маркування й паспортизації ТЕС не раз писав тижневик. – Авт.). Ніхто не хоче тим займатися, ініціювати законопроекти, надавати проблемі розголосу. Варто розповісти хоча би про те, що під музеї штучно створюють громадські організації. Приміром, до працівника музею звернулися, щоб він провів мистецтво­знавчу експертизу. Але заробити на тій послузі музею неможливо через брак необхідної нормативної бази. Проте зароблені гроші благодійно переказують «примузейній громаді».

– А як оцінити збитки від крадіжки в музеї, контрабандного переміщення чи знищення предмету старовини, коли не можна визначити реальну вартість останнього? – продовжує тему Капітанський. – Комісії у складі мистецтвознавців та юристів вигадують висновок, від якого «танцює» вартість. Так можна і пектораль оцінити за тарифами ломбарду. Є способи оформлення дозволів на вивіз унікальних речей, коли експерти їхню цінність занижують до рівня маскульту. За те платять чималі гроші, потім домовляються так само в структурі з охорони культурної спадщини, де видають добро на вивіз. Фахівці розуміють, що своїми руками й «не за так» вони перетворюють раритет на рядовий доробок. Та в посадовців непросто відбити бажання заробити надурняк. Тим паче, це їм дозволяє відсутність стандартизованої методики. Заробляє і той, хто означеною «дорогою» роздає хабарі. Діставшись багатого американського берега, ділки з лишком «стрижуть купони», не ховаючись беруть участь в аукціонах. Маємо парадокс: Конституція захищає приватну власність, а от закони, що регулюють обіг культурних цінностей, – ні. Щоб вивести золотий годинник прадіда за кордон, його господар має привести на торги підставну особу, домовитися, щоб річ недорого оцінили, отримати чек аукціону, а потім легалізувати реліквію через орган охорони культурної спадщини.

Наші експерти скаржаться, що в правоохоронних органах немає спеціалізації «розкриття злочинів, пов’язаних із незаконними діями з культурними цінностями». Ці оборудки розглядають як звичайні злочини, тому офіційно ніхто не знає, скільки артефактів вкрадено з українських музеїв за 20 років і що з того вдалося знайти. Сищику за такого підходу однаково що шукати – поцуплену мобілку чи колекцію монет із чорноморського дна. Адже все кваліфікують як навмисне заволодіння майном, а не культурною цінністю. Немає і статті КК, яка адекватно оцінює те, що коять «культурні лиходії» – злодій відповідає за просту крадіжку. Законодавці ще не дали правової оцінки виготовленню фальшивих раритетів, що заполонили не лише блошині ринки, а й арт-галереї, колекції й музеї. Функціонують цілі підпільні підприємства, окремі з них – десятиліттями. Є фальшаки настільки майстерні, що навіть фахівцеві їх важко вирізнити з-по­між старовини. Щоправда, деякі художники, копіюючи відомі картини, легально заробляють цим. Карати за це не слід. Варто таку діяльність легалізувати – клони потрібно реєструвати й маркувати їх як копії. Правоохоронці розуміють усі ці проблеми й дедалі частіше звертаються в НДІ стандартизації, атестації та ліцензування в галузі культури по допомогу в процесі розслідування кримінальних справ. Приміром, із використанням технології ТЕС триває робота з оцінки, паспортизації й маркування великого обсягу цінностей по кількох справах.

(Далі буде)

 

Геннадій КАРПЮК, «Моменти». 

Фото автора 

та Олега ПЕРЕВЕРЗЄВА

друкувати

Коментарi

Усі коментарі
Додати коментар
інший код

Інші статті

Інтерв’ю
Вікторія АРНАУТОВА: Ми вчимо солдатів повертатися додому здоровими…
Новини Усі новини
Фоторепортаж
Вся галерея
Листати
© 2005–2009 Тижневик МВС України « Іменем Закону »
Передрук матеріалів тільки за наявністю гіперпосилання на imzak.org.ua
Дизайн та розробка сайту  — Студія Айкен (11.2009)