Народжені створити казку
Ми продовжуємо серію публікацій, присвячених найстарішій на території України кіностудії – Ялтинській. Про її історію, секрети професійної кухні та просто цікаві випадки з життя розповідає голова Кримського відділення Національної спілки кінематографістів України Валерій Павлотос.
Свого часу в Криму знімали чи не всі фільми Олександра Роу. Казкова природа півострова якнайкраще сприяла створенню таких стрічок. Утім, і крім великого кіноказкаря, тут творило чимало режисерів.
Створення видовищних фільмів-казок вимагає небуденної фантазії. Та лише уяви замало, адже одна річ – вигадати щось, а інша – втілити задум. Ялтинським кінематографістам не раз сповна вдавалось і те, й інше.
Узяти хоча б житло Баби-Яги – хатку на курячих ніжках. Так, 1982 року для кіноказки «На невідомих там доріжках» (режисер Михайло Юзовський) таких будиночків зробили аж два. Першу хатку перевезли з Ялти до Чернігова (в околицях якого відбувалося фільмування), але за день до зйомок її спалили сільські хлопчаки. Довелося не гаючи часу виготовляти нову конструкцію. Її зібрали на Грушевій галявині (у Долосах біля Ялти) й підвісили до стріли автомобільного крана (поза межами кінокадру). Сталевий трос, який «губився» на строкатому тлі дерев, простягався крізь пічну трубу (яка диміла в кадрі). Під час зйомок хатка переміщалася за траєкторією руху стріли автокрана, переступаючи своїми «курячими» ногами, і при цьому розверталася (за допомогою тонких сталевих тросів) на 180 градусів («до лісу – задом, до камери – передом»).
Не менш цікава та творча була робота над основним засобом пересування персонажів кіноказки «Після дощику в четвер» – килимом-літаком. Такого обсягу зйомок «польотів», які нам довелося забезпечувати в Кримських горах улітку 1985 року, ніколи раніше не було. Режисер фільму Михаїл Юзовський замовляв їх у різних місцях – в Інкерманському кар’єрі, на Ангарському перевалі, на плато Ай-Петрі й у знімальному павільйоні кіностудії. До того ж це були не просто горизонтальні польоти протяжністю до 150 метрів. В одному з кадрів, наприклад, ми «організували» падіння героїв фільму у воду.
На Кутузовському озері, що вище Ангарського перевалу, з лісу вилітали на килимі-літаку два персонажі стрічки. Зрозуміло, насправді летіли наші каскадери Сергій Темников і Альберт Федоров. Над озером вони раптом падали з висоти трьох метрів у воду. Для такого падіння довелося килим-літак підвішувати до самоскидного пристрою: тонкі троси (струни), якими рама «килима» була з’єднана з кареткою, що рухалася тяговим тросом, внизу обв’язувалися капроновим шнуром. Перед падінням його перерізали каскадери ножем. Тяговий трос діаметром 10 мм із кареткою, що рухалася ним, залишався під час зйомки поза верхньою межею кадру, а тонкі, діаметром 1 мм, струни підвіски (усього 6 шт.) об’єктив знімальної камери на тлі зеленого лісу «не бачив». Власне, саме падіння каскадерів здавалося цілком природним.
Поблизу Кутузовського озера, серед величезних букових дерев, за ескізами талановитого художника-постановника фільму Б. М. Комякова була вибудували химерну хатку Баби-Яги (її роль виконувала незабутня Тетяна Пельтцер). До неї й летіли герої кіноказки. Між деревами в різних напрямках були натягнуті канатні дороги, якими каскадери С. Темников і А. Федоров здійснили безліч ефектних прольотів на килимі-літаку.
В основі конструкції цього засобу пересування була рамка з труб із майданчиком із фанери у центрі. На ньому під час польоту сиділи каскадери. Краї килима-літака були рухливі, виготовлені зі щільної тканини, і в польоті колихалися від супротивного вітру.
Проте режисер фільму
М. Юзовський забажав (ще в підготовчий період), щоб краї килима колихалися й тоді, коли той влітав у павільйон декорацій покоїв султанського палацу. Там, зрозуміло, супротивного руху повітря не було. Довелося проектувати й виготовляти механічну конструкцію з електроприводом, яка забезпечувала б синусоїдоподібні рухи тканинного пругу килима-літака. На цьому ж пристрої відзняли й сцену втечі героїв кіноказки з полону (зйомки проводили в Інкерманському кар’єрі поблизу Севастополя). Там грали самі актори – виконавці головних ролей. Килим-літак встановили на турелі операторського автокрана КОС-8, завдяки чому забезпечувалося панорамування пристрою під час зйомки зльоту персонажів на тлі скельних стін кар’єру. Перед зйомкою електропривод вмикали, і краї килима-літака рухалися.
Під час зйомки комбінованих кадрів (оператор Г. Зеленін) на цю механічну конструкцію, встановлену в павільйоні на тлі синього екрана, що імітував небо, вилізли п’ятеро головних героїв кіноказки разом із Т. Пельтцер. Килим-літак заскрипів, «ожив», коли ввімкнули електропривод, – і поніс героїв казки в історію кіно...
Для нової казки Михайла Юзовського «Раз, два – горе не біда» (1988 р.) виготовили гігантського (заввишки 18 метрів) лицаря війни Карабараса, що нищив усе на своєму шляху. Художнє проектування та ескізні розробки здійснив молодий дизайнер Андрій Чеченєв, випускник Харківського художньо-промислового інституту. Творчий склад фільму настільки вподобав розроблений образ страшного монстра, що замість початкового задуму дебютанту замовили макет Карабараса (у масштабі 1 до 10).
Авторові цих рядків довелося згодом реалізовувати сміливі задуми молодого дизайнера й розробляти технічну документацію на велетенську (заввишки як п’ятиповерховий будинок) рухому споруду. В її основі була потужна трикутна рама, виготовлена зі сталевих балок, що спиралася двома задніми кутами на вісім колісних візків (автопричепи-розпуски для перевезення довгомірних вантажів), а третім, переднім, – на сідельний тягач (автомобіль КрАЗ). На трикутній опорній рамі була встановлена вертикальна тягова металоконструкція – верхня секція стандартної опори високовольтної лінії. Навколо – сталевий просторовий каркас, обшитий металевою сіткою. Її щільно вкрили спіненим поліуретаном і розписали під шкіру страшного чудовиська.
Зверху на вертикальну щоглу встановили голову Карабараса, виготовлену з алюмінієвих листів, яку так само обробили спіненим поліуретаном. Голову чудовиська (заввишки 5 м і завширшки 3,5 м) змонтували на шарнірних опорах, що дозволяло нахиляти її під час зйомок (рухами керували зсередини). До «плечей» страшного монстра прикріпили щось на кшталт рук. Вони, як і його голова, були на шарнірних вузлах. Це забезпечувало їх розгойдування, коли чудовисько пересувалося гірськими плато. Автотягач КрАЗ також накрили металоконструкцією (сталевим каркасом, обшитим сіткою) та обробили пінополіуретаном.
Після виготовлення в механічному цеху кіностудії всю металоконструкцію розібрали й перевезли на Долгоруковську яйлу (над кримським селом Перевальним), де протягом місяця зібрали докупи всі елементи та декорували лицаря війни Карабараса.
Під час зйомок конструкція, яку буксирував потужний тягач, їздила гірським плато зі швидкістю до 40 кілометрів за годину, демонструючи хорошу маневреність й остійність.
Запам’яталась і робота над стрічкою Тахіра Сабірова «І ще одна ніч Шахерезади». 1985-го в Ялту для її зйомок приїхала група з кіностудії «Таджикфільм». Перелік різних послуг, потрібних для фільмування кіноказки, був навдивовижу великий.
Ось лише один з епізодів: падіння головного героя, черевичника Маруфа, у глибоку порожнину. Для цього ми вибрали карстову печеру «Триочку» на гірському плато, неподалік вершини Ай-Петрі, тоді її ще не обладнали для масового відвідування. Вона утворена з трьох (звідси й назва) вертикальних колодязів різної глибини, два з яких з’єднуються між собою під землею, утворюючи великий зал на глибині 25 метрів. «Триочка» знаменита тим, що на дні її залу розташований льодовик, що виник унаслідок здування снігу взимку з навколишніх схилів ай-петринської яйли. Він не тане навіть у найспекотніші місяці.
Перед тим, як розпочати зйомки під землею, треба було обладнати спуск в одному з колодязів (завглибшки 13 метрів), а через другий – на глибину 25 метрів опустити в головний зал чимало кінематографічного обладнання: освітлювальну техніку, знімальну апаратуру, протягнути магістральні кабелі від пересувної електростанції, розташованої на поверхні. Окрім цього, наша група забезпечення ще й снувала «павутину» в першому колодязі, у який, за сценарієм, мав падати герой кіноказки. До нього повинен був підповзати величезний павук (його муляж привезли з Душанбе), й «оживляти» його належало теж нам. На дні карстового колодязя, по його периметру, ми забили безліч скельних гаків, до них прив’язали капронові шнури та сплели «візерунок». Потім опустили з поверхні муляж павука, закріпивши його на «павутині».
Знімальну камеру планували розмістити під «тенета» з таким розрахунком, щоб спрямований угору об’єктив фіксував через її нитки похмурі кам’яні стінки колодязя. Зверху прямо на «сплетіння» мав впасти черевичник Маруф. Потому до жертви підбирався жахливий павук, переставляючи чотири пари членистих ніг.
Спочатку, за домовленістю з режисером, оператором і художником, падіння героя фільму (каскадера) повинне було бути натуральним, тобто трюковим номером найвищої категорії складності. Наш кінооператор спецзйомок Георгій Зеленін запитав головного оператора стрічки, з якою швидкістю (ішлося про кількість кадрів у секунду) зніматимуть падіння.
– У рапіді, звичайно, – відповів оператор-постановник, – щоб рухи героя були вповільнені.
– У такому разі я пропоную змінити умови зйомки й зробити падіння безпечнішим. А саме: здійснити, якщо можна так сказати, «псевдорапід», тобто зробити все навпаки: знімати з нормальною швидкістю (24 кадри в секунду), каскадера підвісити за пояс до сталевого троса й опускати в колодязь із потрібною для нас швидкістю, яку можна регулювати. Камеру під павутиною слід встановити так, щоб каскадер під час падіння перекривав страхувальний трос своїм тілом. Я певен, що ефект буде той, що вам треба!
Важко було не погодитися з такою доречною пропозицією. Справді, навіщо було падати з висоти 11-12 метрів з непередбачуваними наслідками й знімати це з високою швидкістю (щоб рухи каскадера були вповільнені в кадрі), коли можна зробити все навпаки: фільмувати з частотою 24 кадри в секунду, а каскадера опускати на тросі так швидко, як це потрібно. У польоті він мав уповільнено рухати руками й ногами, обертаючись тілом у горизонтальній площині. Таким чином падіння героя фільму було безпечне й кероване.
Відзнятий у «Триочці» матеріал повністю підтвердив слушність Г. Зеленіна: кадри падіння східного черевичника в печеру вийшли дуже переконливі: Маруф (насправді, каскадер) падає в глибокий колодязь, розмахуючи в польоті руками й ногами, потрапляє в павутину, борсається в ній, і до нього починає підбиратися страшний павук.
Рухами муляжу ми керували з-за кадру. До речі, якби зйомку здійснювали «в рапіді», присутність павука була б неможливою, тому що його рухи були б занадто повільні.
(Далі буде)
Валерій Павлотос,
Анатолій Хлівний, «Моменти»
(За матеріалами книги «Рождены, чтоб сказку сделать...»)
Коментарi
-
GeorgeGor
14/05/2015 13:44
-
GeorgeGor
14/05/2015 1:53
-
Georgezib
11/05/2015 17:45
-
GeorgeGor
10/05/2015 16:24
-
GeorgeGor
08/05/2015 18:00
-
Georgezib
07/05/2015 15:05
http://loansfor--badcredit.com/secured-personal-loans-for-bad-credit.html
-
GeorgeGor
06/05/2015 1:03
http://money--lenders.com/quick-money-lenders.html
-
Hectorpato
02/05/2015 13:15
advance cash america [url=http://cash--advance.net]cash advance payday loan[/url] [url=http://borrow--money.net]borrow money with bad credit[/url]