На зорі детективу
Своїм невеличким циклом (усього три оповідання, перше з яких вийшло у квітні 1841 року) про Оґюста Дюпена американський письменник Едґар Аллан По мимохіть заклав підвалини зовсім нового жанру – детективу. Сам автор при цьому не вважав, що створює щось нове в письменстві. Для нього це були просто «логічні оповідання», або «оповідан-ня про умовиводи».
Головним героєм «Вбивства на вулиці Морг», «Таємниці Марі Роже» та «Викраденого листа» є Оґюст Дюпен – персонаж, що має неабиякі аналітичні здібності. Цікава подробиця: на відміну від більшості знаменитих сищиків – Шерлока Холмса, Еркюля Пуаро, комісара Мегре та інших, – він не є ні приватним детективом, ні працівником поліції. Дюпен – молода людина, нащадок знатного і навіть прославленого роду. Проте від колишнього багатства майже нічого не залишилося, і тільки завдяки щедрості кредиторів він зберіг невелику частину батьківського спадку. Живучи на ренту й додержуючись суворої економії, Дюпен, що ледь зводе кінці з кінцями, дозволяє собі лише одну слабкість – книжки.
На образ Оґюста Дюпена нашарувався фірмовий таємничо-містичний стиль письма Едґара По. Щонайменше, Дюпена можна назвати ексцентричним. Він просто-таки закоханий у темряву. Удень чоловік, зачинивши вікна, запалював ліхтарики з пахощами і «в їх бляклому світлі» писав, читав або поринав у думки, а ночами безцільно гуляв Парижем. Бо, по суті, тільки в темну частину доби він почувався у своїй стихії.
Дюпен як персонаж ще не схожий на звичного сучасному читачеві детектива. Він не розслідує справу у звичному розумінні цього слова, а просто читає різні газети, робить висновки й береться за роботу. Іноді радиться з поліцейськими. Його головна зброя – розум та інтелект, за допомогою яких Дюпен розкриває важкі загадки, які поліцейські вважають непосильними.
Вперше Оґюст Дюпен з’являється в оповіданні «Вбивство на вулиці Морг». Розплутувати кримінальні сюжети героя змушує особиста зацікавленість: поліція за підозрою в подвійному вбивстві затримує знайомого Дюпена, тож Оґюст береться за самостійний пошук справжнього вбивці двох жінок. Цей злочин був не схожий на всі інші: нічого не вкрадено, у кімнаті все шкереберть, а головне – тіла жінок понівечені з якоюсь нелюдською силою та завзяттям. Звісно, поліції з її одновимірним мисленням годі й намагатися відшукати вбивцю. Ведучи розслідування, Дюпен звертає увагу на те, що злочинець був винятково спритним та сильним, а також бере до уваги перекази випадкових свідків, згідно з якими вбивця розмовляв якоюсь незрозумілою мовою. Після логічного аналізу Дюпен доходить висновку: злочин на вулиці Морг скоїла не людина, а тварина. І справді, вбивцею виявився орангутанг.
В оповіданні «Викрадений лист» Дюпенові вдається дізнатися, де зниклий лист, знову-таки за допомогою логічного мислення. У «Таємниці Марі Роже» він виступив у ролі першого в жанрі «armchair»-детектива (сищика, що веде розслідування, сидячи в кріслі). В основу сюжету був покладений реальний злочин – убивстві Мері Сесілії Роджерс. І в оповіданні По, і в житті, злочин не розкрили. Дюпен вказав лише основну версію, яку поліція визнала найімовірнішою.
Предтечею всіх літературних детективів був француз Ежен Франсуа Відок, бандит, що перекваліфікувався на поліцейського і став на початку XIX століття одним із основоположників розшуку. Після відставки він започаткував одну з перших приватних детективних контор. 1828 року Відок опублікував свої «Мемуари», які були популярними в Європі. Англійський письменник Майкл Гаррісон дослідив, що Дюпен був названий (а його образ частково списаний) на честь французького аристократа, економіста Франсуа П’єра Шарля Дюпена (1784–1873), кавалера орденів Святого Луї та Почесного легіону.
Цікаво, що й самі «логічні оповідання» створені на реальних подіях. Так, в основі «Таємниці Марі Роже» лежить реальний злочин, скоєний у Нью-Йорку. «Під приводом опису того, як Дюпен розгадує таємницю вбивства Марі, я фактично надзвичайно скрупульозно досліджую реальну трагедію в Нью-Йорку, – писав По своєму приятелеві 4 червня 1842 року. – Не випускаючи жодної деталі, я послідовно аналізую думки й доводи наших газетярів у цій справі й показую (я сподіваюся, переконливо), що до розкриття цього злочину ніхто ще й близько не підходив. Газети пішли цілком хибним шляхом».
З бездоганною логікою Едґар По (звісно, через Дюпена) доводив, що вбивцею міг бути лише «смаглявий чоловік», морський офіцер, останній, з ким бачили Марі та з ким вона трьома роками раніше зникала кудись на кілька тижнів. Так і не назвавши ім’я злочинця, По завершив розповідь. Він вдавався до цього прийому і в інших детективних оповіданнях.
На думку письменника Ґ. К. Честертона, «головна заслуга По як родоначальника детективної літератури в тому, що він побачив можливість використовувати кримінальне розслідування як предмет белетристичної розповіді, у центрі якої стояв би герой-детектив». Це дає нам право зарахувати до детективної літератури ще два оповідання – «Золотий жук» і «Ти єси чоловік, що скоїв це».
У цих п’яти розповідях Едґар По заклав основи класичних детективних сюжетів, якими користуються в детективній літературі й донині. Це побутові сварки – «Таємниця Марі Роже», «Ти єси чоловік, що скоїв це», маніяк-вбивця – «Вбивство на вулиці Морг», шантаж – «Викрадений лист», пошук скарбу – «Золотий жук».
Також письменник винайшов класичні прийоми детективів. Вони є такими: «підсадна качка» – «Вбивство на вулиці Морг», підкидання справжніх (або фальшивих) доказів – «Ти єси чоловік, що скоїв це», перехоплення і злом криптограм – «Золотий жук», подвійна гра – «Ти єси чоловік, що скоїв це», підміна оригіналу – «Викрадений лист», помилковий слід – усі п’ять оповідань.
Варто зазначити, що не тільки сищики, а й злочинці По аматори, тож вони можуть дозволити собі деякі промахи, оскільки криміналістика тільки зароджувалася, а такий метод, як дактилоскопія, з’явився тільки за кілька десятиліть. Цим пояснюється і переважне використання аналітичного методу в розкритті злочинів, адже систематичної роботи поліції в тому вигляді, в якому вона відома тепер, ще не було.
Сам Едґар По був наділений добре розвиненим інтелектом і дещо перебільшував здатності людського розуму як інструменту для розгадки злочинів. У «Таємниці Марі Роже», як уже згадувалося, детектив не веде жодної оперативно-розшукової роботи: замість вивчення доказів на місці злочину й допиту свідків Дюпен аналізує суперечливі газетні статті. Наслідуючи детективний спосіб зображення подій, По навантажує читача великою кількістю важливих і другорядних деталей, супутніх злочину. Як результат, Дюпен розслідує злочини так само, як комп’ютер грає в шахи – перебирає всі можливі варіанти ситуації, займаючись, по суті, не розгадкою злочину, а логічним моделюванням.
Саме Едґар По зробив у детективній літературі головним розгадку таємниці як атрибуту злочину, а не розгадку самого злочину, причин його скоєння. Ця установка стала характерною для всього класичного детектива, і лише сучасний детектив став більш соціальним, почавши орієнтуватися на сам злочин. Тепер не так важливо, хто скоїв злочин (тому що це часто заздалегідь відомо), а як його скоєно: важливо знайти докази, щоб використовувати їх у суді та покарати злочинця.
Специфіка детективного моделювання подій Едґара По добре вибудувана в новелі «Ти єси чоловік, що скоїв це». Від інших оповідань письменника ця новела відрізняється відсутністю традиційної пари «герой-оповідач», розповідь ведеться від імені автора. Сюжет – соціально-детективний: побутова сварка між двома чоловіками. Чарльз Честен, злочинець, що жадає помсти, використовує класичний для детектива і для реального життя прийом: вбиває свого найближчого друга, фабрикує докази проти свого кривдника Ніппені й підкидає їх йому, кажучи іншими словами – звинувачує невинну людину. Головним козирем убивці стала та обставина, що особа, на яку впала підозра, постала перед загрозою позбутися спадщини вбитого дядька – це й послужило уявним мотивом убивства. Ведучи подвійну гру, Честен публічно захищає підозрюваного і в той же час «постачає докази проти нього», спрямувавши недосвідчених у криміналістиці городян на хибний слід.
Цим злочинець убиває двох зайців: його рейтинг високий як ніколи, а Ніппені запроторили за ґрати. Здавалося, що Честену зійде з рук його брудна справа, але знайшлася людина, котра «викрила всі хитрощі Старого Чарлі, подивившись на ситуацію в іншому світлі, ніж це робили добрі громадяни Сирборо». Взявши на себе функції сищика, він провів незалежне розслідування. Розуміючи, що сухі докази стануть слабким аргументом проти загального улюбленця, сищик організовує ефектне «шоу живого мерця». Злочинець зізнається в скоєному і вмирає. Добро перемагає зло. Цим Едґар По затвердив принцип, що в детективі торжествують у кінцевому підсумку сили добра.
Таким чином, Едґар По в рамках новели заклав основи нового типу літератури – детектива, намітив класичні детективні сюжети, прийоми й персонажі. Розвиваючи детективну спадщину По, наступні покоління письменників вивели детектив за рамки новели, створивши зрештою жанр детективного роману.
Підготував Анатолій ХЛІВНИЙ, «Моменти»
Інші статті
-
28/08/2015 10:46
Кров для бойових побратимів
-
28/08/2015 10:45
У контексті домовленостей
-
28/08/2015 10:45
На Київщині – експеримент
-
28/08/2015 10:44
Технології дарують час
-
28/08/2015 10:44
Нагороди – достойним
-
17/08/2015 12:28
Мисливці за представницьким класом
-
17/08/2015 12:27
Підробки продавали в Інтернеті
-
17/08/2015 12:27
«Адідас» одеського пошиття
-
17/08/2015 12:26
«Сувеніри» з АТО
-
17/08/2015 12:12
Румунські колеги допоможуть створити гірські підрозділи Нацгвардії
Усі новиниПередрук матеріалів тільки за наявністю гіперпосилання на imzak.org.ua