Уроки історії із залу суду
У своєму інтерв’ю кореспондентам таких провідних західних мас-медіа, як Wall Street Journal, Times та інформаційному агентству Bloomberg, Президент України Віктор Янукович, на мою думку, дав цілком вичерпну відповідь на всі запитання стосовно вироку, винесеного у горезвісній «справі Тимошенко». Точніше сказати, стосовно того, чи може цей вирок перетворитися на виправдувальний лише на тій підставі, що підсудна –«опозиційний політик». Про можливі наслідки такого кроку сказано блискуче – коротко і чітко, буквально «в саму ціль»: «Який сигнал ми подамо суспільству? Для того, щоб мати можливість чинити злочини, треба бути опозиціонером?».
А й справді – якщо засудження людини винятково з політичних мотивів можна вважати репресіями, то як належить оцінювати виправдання – знову ж таки, суто за політичними мотивами, – того, кого піддано судовому переслідуванню за справи, найдетальнішим чином прописані в Кримінальному кодексі? І до чого таке може призвести? З цього приводу історія дає нам яскраві уроки...
24 січня 1878 року був скоєний перший в історії Російської імперії (до складу якої, якщо пам’ятаєте, входила тоді й Україна) терористичний акт. Вісімнадцятирічна гувернантка Віра Засулич стріляла з револьвера в петербурзького градоначальника генерал-ад’ютанта Трепова. За іронією долі початкову сторінку в історію вітчизняного тероризму вписала саме жінка. До речі, це до питання стосовно «слабкої статі»...
Причиною дій Засулич стало розпорядження чиновника про побиття різками одного з політичних ув’язнених – що, між іншим, за мірками того часу було незаконним покаранням. Справа, безперечно, мерзотна. Однак що у відповідь накоїла «юна діва»!.. З’явитися додому до градоначальника і холоднокровно випустити в нього кілька куль впритул! Нічого собі методи «політичної боротьби»! Трепова врятувало диво, а Засулич потрапила, як і варто було очікувати, під суд. Її діяння було кваліфіковано за статтями 9 і 1454 Уложення про покарання, що передбачало позбавлення усіх прав стану і заслання на каторжні роботи строком від 15 до 20 років.
Найдивніше те, що суд присяжних, який відбувся 31 березня 1878 р. у Петербурзі, виправдав Віру Засулич! На тій, бачите, підставі, що в її злочині «не було особистих інтересів, особистої помсти», а лише «боротьба за ідею». І як накажете це називати, якщо не класичним виправданням кримінального злочину за суто політичними мотивами?
Засулич була звільнена з-під варти в залі суду і швиденько емігрувала в благодатну Швейцарію. А от у Росії... Виправдувальний вирок терористці виявився тим самим «сигналом суспільству», наслідки якого відгукнулись так, що, як то кажуть, мало не видалось.
Сталось так, начебто хтось раптом висмикнув корок із пляшки, в яку був загнаний могутній і зловісний злий дух. Країну накрило потужним валом політичного терору. Гриміли постріли і вибухали бомби. Кров потекла рікою. Список жертв політичних терористів, який наводить один із тогочасних дослідників, жахає: міністри внутрішніх справ Сіпягін та Плєве, великий князь Сергій Олександрович, міністр освіти Боголєпов, 33 губернатори, генерал-губернатори й віце-губернатори, 16 градоначальників, начальників охоронних відділів, поліцмейстерів, прокурорів, помічників прокурорів, начальників розшукових відділів, 24 начальники в’язниць та в’язничних управлінь, околоточних і тюремних наглядачів, 26 приставів, виконавців та їхніх помічників, 7 генералів і адміралів, 15 полковників, 68 присяжних повірених, 26 агентів охоронного відділу. Що ж до «рядових» жертв – городових, солдатів і просто перехожих, які опинилися «не в тому місці і не в той час», – то їх були сотні. Та що там казати, якщо жертвою «бомбістів» став зрештою і всеросійський самодержець – імператор Олександр ІІ!
Стріляли і підривали скрізь. У Петербурзі, Москві, Києві, Пензі, Севастополі. До речі, з приводу останнього – коли 14 травня 1906 р. коменданта міста генерала Неплюєва спробували підірвати, він залишився живим. А от вісьмох абсолютно сторонніх, випадкових людей рознесло на шматки. «Прогресивна преса» тоді закликала родичів загиблих… «облишити емоції» і зрозуміти, що їхні близькі загинули «за святу справу»!
Далі – більше! Все того ж 1906-го революціонери з різних, висловлюючись сучасною термінологією, «опозиційних партій» лише за перше півріччя відправили на той світ ПІВТИСЯЧІ ОСІБ. Як на це відреагувала Державна дума – тодішній парламент країни? Проектом закону про амністію за БУДЬ-ЯКІ злочини, якщо вони «політичного характеру»! Вам це нічого не нагадує? Недарма прем’єр-міністр Вітте тоді писав, що в країні спостерігається «якийсь особливий вид розумового психозу мас». А починалось усе з одного-єдиного виправдувального вироку…
Чим закінчилось, нині відомо всім і кожному – 1917 рік, революція і громадянська війна, які забрали мільйони життів, і так далі… До речі, сама Віра Засулич, яка благополучно дожила до 1919 року, сповна «насолодилась» владою власних ідейних послідовників і називала диктатуру пролетаріату… дзеркальним відображенням царського режиму! Але ж як знати – чи стала б ця диктатура реальністю, якби сама вона одержала за вироком суду сповна і по заслугах, а суспільству б раз і назавжди дали зрозуміти, що револьвер і бомба ні в якому разі не можуть бути засобами вираження власних політичних поглядів?
Інший судовий процес, який, без будь-якого перебільшення, мав шанс змінити історію людства на краще, розпочався майже через піввіку після того, про який я згадував вище, – 26 лютого 1924 р., – і тривав двадцять чотири дні. Вирок десятьом підсудним, серед яких був і «опозиційний політик» – початківець Адольф Гітлер, – не був виправдувальним, але мало відрізнявся від такого. Ті, хто влаштував 9 листопада 1923 р. у Мюнхені пародію на військовий переворот, що відома в історії під назвою «пивний путч», цілком підпадали під ст. 81 Кримінального кодексу Німеччини, яка проголошувала: будь-яка особа, що намагається силою змінити конституцію Німецького Рейху, підлягає покаранню і засуджується до ДОВІЧНОГО ув’язнення! Однак… Майбутній «великий фюрер» відбувся сміховинним строком: п’ять років позбавлення волі у фортеці Ландсберг. На ділі ж він відбув там – в умовах, наближених до санаторно-курортних! – лише… дев’ять місяців! Після чого з новими силами взявся за політику.
У підсумку, в 1933 році внаслідок неодноразових найдемократичніших та найлегітимніших виборів до влади в Німеччині прийшла націонал-соціалістична партія на чолі з «політиком», якому взагалі-то належало до кінця своїх днів бачити небо лише крізь тюремні ґрати. Бухенвальд з Освенцімом, Друга світова війна і десятки мільйонів спалених в її полум’ї життів – ось підсумки його «політичної кар’єри». А всього то й треба було, що суддям винести вирок ЗГІДНО ІЗ ЗАКОНОМ, а не тремтячи від страху бути обвинуваченими в надмірній суворості до представників «націонал-патріотичних» сил.
Повірте, я зовсім не проводжу будь-яких паралелей між особистостями тих, про кого згадав, і Юлією Володимирівною Тимошенко. Порівнювати будь-кого із будь-ким у цьому випадку було б, напевно, некоректно, бо надто різні й самі особистості, і часи, за яких їм довелося сісти на лаву підсудних. Та й, якщо вже на те пішло, статті звинувачення. Спільне тут, мабуть, одне. Якщо вже йдеться про діяння суто зі сфери дії Кримінального кодексу, то й керуватися в разі винесення вироку варто, напевно, лише ним, а не якимись «міркуваннями» чи «мотивами», які до Закону не мають жодного стосунку. А коли вже вирок винесено, то тут залишається лише одне – виконувати його.
У всякому разі, історія вчить нас, що так буде краще…
Олександр ІВАЩЕНКО,
головний редактор «ІЗ»
Коментарi
-
Starleigh
15/07/2012 18:14
608777 8-DDD gdx
-
Kaden
14/07/2012 21:11
236223 266 gjqsp
-
Karik
12/07/2012 12:01
> :[[[ 786638 > :]]
-
Derex
11/07/2012 5:17
wbn syug jlnojy 10/07/2012 21:00wexnv %-OOO %-))
- Latisha 09/07/2012 13:31
colleges online =-)) %-DDD uci - Latisha 09/07/2012 13:31