До демократії не йдуть через безладдя

Читаю і слухаю одне за іншим сумні нарікання деяких вітчизняних політиків стосовно того, що «зла міліція» не дала їм влаштувати на День Незалежності України дебош у столиці, а тепер ще й «тягає на допити» деяких організаторів і найактивніших учасників цього неподобства… Вражає до глибини душі, як, утім, і завжди в таких випадках, здатність брехати доладно і без запинки, запевняти, що чорне – біле, і при цьому не зашарітися. Та доки дехто з українських політиків матиме наш народ за якусь бездумну «сіру масу», котрій, вибачте за вкрай грубі слова, «впарити» або «навісити на вуха» можна будь-що?!
Питання, навколо якого нині трощать списи, просте, наче таблиця множення – щодо проведення маніфестацій і демонстрацій 24 серпня 2011-го були ухвалені законні рішення судів, що не підлягають, навіть за чийогось надсильного бажання, найменшому подвійному тлумаченню. Міліція, як і годиться, забезпечувала виконання відповідних рішень. Провокатори-політики (які, безумовно, прекрасно знали, що вони порушують Закон і підштовхують на це співгромадян) намагалися довести справу до масштабних заворушень із абсолютно непередбачуваними наслідками. Правоохоронці цього не допустили… Що тут ще обговорювати? Про що, власне, дискутувати?!
Так ні ж – намотуючи одну брехню на іншу, вперто підтасовуючи факти, політики намагаються показати себе абсолютно безневинними жертвами «міліцейського свавілля». Один із них примудрився договоритися до того, що міліція, мовляв, хоче заборонити йому «розмовляти українською й ходити у вишиванці»! Дозвольте, та до чого тут те, в який національний костюм вбраний той чи інший чиновник або громадянин? Не в сорочці річ, а в брутальних спробах порушувати громадський порядок, скоюючи при цьому протизаконні дії щодо міліціонерів. Та убирайтеся, панове, хоч у папуасів – це аж ніяк не стосується справи. Хуліган і провокатор залишається таким навіть у найвишуканішому фраку, а законо-слухняний громадянин буде законо-слухняним і в спідниці з пальмового листя. Навіщо тут приплітати мову й елементи національного вбрання?!

Ще більше розчулюють прямі чи завуальовані докори деяких ораторів на адресу як міліції, так і української влади стосовно «тоталітарних методів», «нехтування демократії» та «порушення конституційних прав громадян». При цьому начебто дають зрозуміти, що такі «жахи» можливі тільки в нашій «нещасній» Вітчизні, а ось «десь там» («на освіченому Заході», «у вільній Європі», «у демократичних країнах» – потрібне вписати на смак оратора) таке було б зовсім неможливим.
Аякже! Якщо повірити панам провокаторам від політики, то в усьому світі тих, хто порушує судові рішення, намагається прорвати силою поліцейські оточення і кордони й завдати правоохоронцям тілесні ушкодження, обсипають квітами і пригощають медяниками. А потім, мабуть, представляють до вищих державних нагород – за особливий внесок у зміцнення демократії, зрозуміло ж…
Найкраще про це сказав міністр внутрішніх справ України Анатолій Могильов у нещодавньому інтерв’ю «Радіо Свобода»: «Ви бачили Європу? Ми всі говоримо, що ми йдемо в Європу. Ви бачили дії поліції в Англії, у Франції, Німеччині, Іспанії? Міліція України поводилася досить толерантно в такій ситуації. Вона витримувала хуліганські прояви окремих людей. Хуліганські прояви! Коли з міліціонерів зривали шоломи, металевими прутами били по них».
Влучніше порівняння годі й зробити. Бо в тій ситуації, що була 24 серпня цього року, працівники української міліції виявили воістину ангельське терпіння й голубину лагідність порівняно з діями своїх колег із БУДЬ-ЯКОЇ європейської країни в таких обставинах. Ті, хто нині має нахабство звинувачувати в чомусь українську міліцію, якось сором’язливо «забувають», ЯК саме обійшлися б із ними поліцейські.
Можна не сумніватися, що заходи реагування були б найжорсткішими. У Європі (або ж США) поліція діє за чітко відпрацьованим сценарієм. Проявом максимальної м’якості й терпіння є кількаразове повторення попереджень про незаконність дій демонстрантів і вимоги негайно розійтися. Після цього тих, хто не підкорився, відловлюють по одному (зрозуміло, не надто дбаючи про те, щоб ненароком не тернути кілька разів об асфальт) і доставляють на дільниці для відповідного розгляду. Насамкінець – щонайменше штраф, який накладає суддя, і котрий за нашими мірками обчислюється чи не астрономічними сумами. Але це, повторюся, ще НАЙКРАЩИЙ варіант…
У випадках злісної непокори маніфестантів, а тим паче під час спроб напасти на поліцейських, останні переходять у контрнаступ. І вже тоді – «хто не заховався, коп не винен»… Гумові кийки гуляють по спинах та інших частинах тіла, попри демократію та права людини. А якщо й це не допомагає, тоді застосовують дійсно жорсткі засоби розгону натовпу. Їх в арсеналі поліції найдемократичніших-предемократичних країн задосить: гранати зі сльозогінним газом, водомети, гумові кулі. Є й спеціальні світлозвукові пристрої і навіть випромінювачі електромагнітних хвиль, робота яких спричиняє масову паніку. І це далеко не повний перелік… І, зрештою, не такими вже й поодинокими в тій-таки Європі є випадки застосування поліцією проти натовпу вогнепальної зброї з бойовими патронами й на ураження… А в Україні ви щось таке бачили? Отож-бо…
А що ж, дозвольте поцікавитися, «прогресивна громадськість», «правозахисні інституції» і «демократична преса»? Мабуть, таврують ганьбою «поліцейських сатрапів», домагаються тотальних чисток лав правоохоронців і притягнення до суду «нелюдів у мундирах»? Нічого подібного! У тих випадках, коли хаос коїться в їхньому домі, коли підпалюють машини і б’ють вітрини на європейських вулицях, стовпи «свободи слова» й поборники демократії, які не пропускають нагоди нарікати на «порушення прав людини», чомусь вмить беруть інший тон. Чи не хочете дізнатися, що писала стосовно дій поліції під час недавніх заворушень у «країні найстарішої демократії» – Великобританії – одна із найавторитетніших газет світу – «Таймс»?
У своїй редакційній статті видання дорікнуло правоохоронцям… у благодушності й потуранні хуліганам, фактично звинувативши британську поліцію в нерозторопності й недостатній жорсткості: «У британському суспільстві охорона порядку традиційно є монополією поліції. Проте за останні три дні ця монополія була втрачена. Здається… поліція злякалася власної влади. І хоча заарештовано понад п’ятсот осіб, поліцейська тактика «стояти і спостерігати» лише заохочувала знахабнілих злодіїв…» Ось так…
І коли британська поліція одержала дозвіл застосовувати в боротьбі з розбишаками будь-яку тактику, зокрема бити їх палицями і втихомирювати за допомогою водометів, а суди, перейшовши на цілодобовий режим, почали один за одним виносити обвинувальні вироки, відсунувши подалі толерантність і політкоректність, нічого, окрім загального схвалення, це в суспільстві не викликало. Нікому й на думку на спало звинувачувати в «тоталітаризмі» або «порушенні прав людини» керівників поліції чи прем’єр-міністра країни Девіда Кемерона, який різко розширив каральні повноваження правоохоронців, а суддів закликав до того, щоб «запобіжні заходи та покарання для тих, кого визнають винним у насильстві й вандалізмі, були максимально суворими з передбачених законом, аж до ув’язнення…»
Хтось, звісно, може звинуватити мене в некоректності порівнянь – мовляв, масові заворушення в Британії та демонстрації в Києві – не те саме. Згоден! Однак у тому й полягає показник професіоналізму міліції української і, передусім, її керівників, що в нас до погромів, підпалів і повного хаосу в столиці справа не доходить ніколи. Хоч би як цього не хотілося комусь, особливо тепер. Полум’я, як відомо, займається з іскри. І фактично за останні кілька років маємо достатньо відповідних прикладів – у Греції, Прибалтиці, Вірменії та інших країнах все починалося саме з демонстрацій. Начебто мирних… А закінчувалося спробами штурму урядових будівель і установ, масовими побоїщами і людськими жертвами. Тому, що б не казали, а ситуації, які здатні спричинити масові заворушення, треба гасити в зародку, до того, як вони запалахкотять кривавою пожежею.
Що ж до «рівня демократії» та «додержання прав і свобод громадян» у нашій країні… Щоб зняти це питання й позбавити деяких нечистоплотних політиків можливості займатися спекуляціями через недостатню поінформованість суспільства про певні юридичні тонкощі, колектив нашої газети готує порівняльний аналіз законодавства і правозастосовної практики кількох країн Європи, Сполучених Штатів Америки та України – щодо всіх аспектів, які стосуються проведення публічних зборів, демонстрацій та інших заходів громадянами зазначених держав. З цими публікаціями ви, шановні читачі, зможете ознайомитися найближчим часом і, повірте, на вас чекає безліч несподіванок! Бо реальність, виявляється, вельми і вельми далека від тих стереотипів, якими понині намагаються маніпулювати деякі політики.
Читайте в наступних номерах «ІЗ»!

Олександр ІВАЩЕНКО,
головний редактор «ІЗ»

друкувати