Субота, 12 грудня
громадсько-правовий тижневик
Тижневик « Іменем закону » та додаток « Моменти »
представляють об'єднане інтернет-видання imzak.org.ua
Рубрики Усі рубрики
Досвід
16/02/2011 8:40

Наближення муніципальної міліції

В одному з останніх випусків «Іменем Закону» йшлося про посилення співпраці органів внутрішніх справ і регіональної влади, зокрема про відновлення муніципальної міліції як варіанту подолання практики традиційного недофінансування бюджетом діяльності правоохоронців. Тобто, МВС має підстави розраховувати, що із затвердженням нових програм регіонального розвитку міліцейське відомство зможе «інвестувати» на свої потреби значно більші ресурси. Це позитивно позначиться на рівні правопорядку, від чого виграє суспільство. І справді, як свідчить досвід європейських країн, муніципальна поліція здатна не лише впоратися зі специфічними містечковими кримінальними й соціальними явищами. Вона є важливим комунікатором між владою і громадою. Оскільки Україна не збирається звертати з європейської ціннісної колії, то такий досвід має бути реалізований у нашій державі.

 

Наближення перше: проксіміте – креативна поліція

Тим не менше, у цієї ідеї (через провальний результат щодо її втілення в середині 2000-х) уже сформувався чималий загал критиків, які упереджено ставляться до поновлення підрозділів міліції місцевого самоврядування і всі як один закидають погане опрацювання аспектів їхнього фінансування, компетенції й підпорядкованості.

Скептики кажуть про загрозу появи «кишенькової міліції» й нерівні стартові можливості різних громад у створенні комунальних міліцейських дружин. І дійсно, «заможні» міста та селища, напевно, зможуть утримувати якийсь штат шерифів чи патрульних, що ж до депресивних регіонів, то їм вочевидь не пощастило. Серед зауважень є певні раціональні зерна, повз які важко пройти, не побачивши їх. Поміркуймо: а чи не отримає місцева адміністрація (через важелі безпосереднього управління) спокусу використати «своїх» правоохоронців у просуванні інтересів окремих лідерів, а не всієї громади? Ідеться про такий, ще актуальний, різновид «бізнесу», як рейдерські нальоти, коли придворна «гвардія» і перший «бос» у місті мають спільний інтерес, оскільки їхній бюджет цілком залежить від інвесторів та орендарів, а не від того, наскільки захищені права громадян.

Якщо говорити про європейський шлях, варто врахувати потенційні загрози й вивчити закордонний досвід, зокрема поліції наближення – неозброєного органу правопорядку Франції (частина муніципальної поліції, що нараховує приблизно 20 тис. «багнетів» й поділяється на атестованих працівників, які мають право носити зброю, і службовців). Французька поліція наближення (проксіміте) – форма децентралізованої поліції, яка надає перевагу профілактиці та співпраці з громадою, а не застосуванню заходів примусу, і максимально спирається на розвиток системи патрулів. Її працівник згідно з чітко визначеними функціями здійснює планування своєї роботи, яка є більш творчою, ніж в українського дільничного. Наприклад, на дільниці поліцейського наближення простягається автотраса і в одному з її місць постійно стаються ДТП. Завдання офіцера – вжити всіх заходів, щоб зняти проблему, відреагувати на потреби громади. У процес планування досягнення цієї мети ніхто з керівництва не втручається, бо фахівець проксіміте самостійно вибирає інструментарій, який позитивним чином розв’яже питання. Тобто, це антипод вітчизняної паличної системи в ОВС, за якої ініціатива цінується далеко не завжди і працівник нерідко не виказує бажання рапортувати про виявлення якоїсь проблеми, а вважає за краще чекати на вказівки згори, замінюючи робочу активність і цікавість нудною відбувайлівкою. Керівництво контролює не кількість виконаної роботи, про яку звітують підлеглі, а якість: ніхто не покарає поліцейського, який не впорався із запланованими заходами через об’єктивні причини. Усі розуміють, що правопорядок – це сфера, в якій халтура й окозамилювання неприпустимі.

Про результативність технології наближення наочно свідчить такий приклад. В одній із французьких клінік почали ставатися незначні крадіжки. Викликали поліцейського з проксіміте. Той порекомендував облаштувати сестринський пост в іншому місці – так, щоб чергова мала більший сектор огляду. Згодом крадіжки припинилися. Саме це є і сенс, і критерій оцінки діяльності поліції наближення: коли головне не спіймати за руку злодія, а унеможливити подальші візити лиходіїв. Цікаво, що у відділі поліції наближення зазвичай довідок про виконану роботу не складають – про темп та якість праці офіцера можна довідатися з окремого графіку, де позначаються індикатори ситуації.

Свого часу французькі поліцейські в межах твінінгового проекту вивчали роботу української міліції. З-поміж усього вони рекомендували українським колегам ставити не такі глобальні завдання (на кшталт абстрактних гасел подолати організовану злочинність і корупцію), братися за конкретні проблеми й вирішувати їх – приміром, виявити у студентському гуртожитку розповсюдників марихуани тощо.

Наближення друге: згадайте ризький бальзам…

Та ще цікавішим є досвід наших сусідів із близького зарубіжжя, наприклад, Латвії – країни, що успішно увіллялася до великої сім’ї європейських народів. Примітно, що ще у вересні 1990-го в передмістях Риги з’явилися перші підрозділи муніципальної поліції, а за п’ять років Дума латвійської столиці об’єднала всі районні відділки муніципальної варти, створивши єдину поліцію Ризького самоуправління. Тоді ж цій структурі підпорядкували і службу контролю за дорожнім рухом у Старій Ризі (культурно-ту­рис­тич­на зона із особливим статусом). Але на цьому спектр аспектів міського життя, яким почали опікуватися комунальні поліцейські, не зупинив свого розширення. 1996-го частиною поліції самоуправління стала во­до­лазно-рятувальна служба, а за два роки – і міський відділ цивільного захисту населення. Не наполягатимемо на тому, що потрібно бездумно копіювати латвійську схему організації діяльності муніципальної поліції, та варто зауважити: порядок і громадський спокій на вулицях у цій країні значною мірою підтримує саме вона.

Наші читачі добре знають, що одним із різновидів адміністративного покарання є примусові громадські роботи. Але на практиці суди дуже рідко застосовують такий вердикт щодо правопорушників – до того ж, не стільки з небажання, скільки через нечітку нормативну процедуру реалізації такого рішення суду і слабкий контроль за його виконанням. Поняття про те, як здійснювати такі роботи, до кого застосовувати, як обліковувати, доволі туманне. На практиці це покарання є формальним – побачити в місті чи селі когось, хто за судовим вердиктом фарбує паркани, перекопує газони чи збирає сміття, є випадком воістину унікальним. Хоч би як це було смішно, та якщо в Україні про таку трудову вилазку довідується преса, вона стрімголов біжить, аби закарбувати її в телевізійних і газетних новинах.

У Ризі все інакше. Уже минуло десять років, як мерія міста створила Службу нагляду за примусовими громадськими роботами у структурі муніципальної поліції. Проблем із працевлаштуванням тих, кому присудили спокутувати провину із мітлою чи кайлом в руках, вочевидь, не виникає. Не надто нарікають тамтешні жителі й на порядок на кладовищах – за тим, аби мисливці за металами, вандали та представники маргінальних субкультур не тусувалися на могилках стежить спеціальний відділ із охорони правопорядку на цвинтарях. Муніципальна варта Риги працює цілодобово, приймаючи заяви громадян, здійснюючи патрулювання й реагуючи на виклики та скарги. Виклики на лінії екстреної допомоги приймає оператор, який розподіляє їх поміж Державною і муніципальною поліціями.

До того ж, муніципальна поліція Латвії обов’язково бере участь у забезпеченні правопорядку під час масових і спортивних заходів, виконанні судових рішень. Вона доставляє в медичні заклади або до місця проживання осіб, які втратили здатність самостійно пересуватися, зокрема під дією наркотиків або алкоголю, і загалом бере участь у рятувальних операціях. Може позаздрити українець латвійцеві й у тому, що їхня «недержавна» поліція є ще й захисником прав споживачів, вилучає дітей із неблагополучного середовища, бореться із «зайцями» у громадському транспорті й навіть дуже тісно співпрацює зі службою відлову бродячих тварин!
Уся Європа дізналася про кумедний випадок, що стався в Ризі під час новорічних свят, коли муніципальна поліція затримала чотирьох не зовсім адекватних туристів із Великої Британії. Цей інцидент, як то кажуть, у всій красі продемонстрував, хто насправді забезпечує порядок на вулицях цього міста. Гості з туманного Альбіону відзначилися тим, що, перебуваючи у веселому настрої, у самісінькому центрі столиці за п’ятнад­цяти­гра­дус­ного морозу роздяглися догола й влаштували фотосесію на дере­в’яному конику. Свідками перетворення окрилених оковитою туристів на таких собі наїзників-ексгі­біціоністів стало чимало люду та представники комунальної поліції, які спостерігали за дійством на моніторах системи відеоспостереження. Муніципальна варта відреагувала доволі швидко, та комусь із перехожих  вдалося відзняти це незабутнє шоу й розмістити відео на You­Tube. Тоді кожен герой цього ін­тер­нет­шоу запла­тив штраф у розмірі 75 латів (100 євро).

Але є й інший приклад – ізраїльський. Оскільки в Ізраїлі національна поліція стовідсотково фінансована й оснащена за державний кошт, то до існування муніципальних загонів правопорядку в керманичів тамтешнього поліцейського відомства ставлення неоднозначне. Так, міністр внутрішньої безпеки Іцхак Аронович різко критикує клонування американської поліцейської моделі в його країні й усіляко опирається створенню муніципальної поліції – саме з позиції критики її потенційного перетворення на «кишенькову». Яку модель муніципальної міліції обере Україна, стане відомо найближчим часом.

 Геннадій КАРПЮК,
«Моменти»

друкувати

Коментарi

Усі коментарі
Додати коментар

Інші статті