П'ятниця, 11 грудня
громадсько-правовий тижневик
Тижневик « Іменем закону » та додаток « Моменти »
представляють об'єднане інтернет-видання imzak.org.ua
Рубрики Усі рубрики
Соціум
07/08/2014 15:24

Чи вийде Донбас на шлях десепаратизації?

 

Зважаючи на продовження бойових дій у Донецькій і Луганській областях, Верховна Рада вирішила посилити відповідальність щодо осіб, які підтримують ідею відокремлення Донбасу від нашої держави. Про це свідчить новий законопроект, ухвалений у першому читанні. Проте, як стверджують самі спів­автори, цей документ ще потребує суттєвого доопрацювання.

Проблеми люстрації
У профільному парламентському комітеті (з питань правової політики) готують до другого читання законопроект № 4300а «Про протидію і запобігання сепаратизму та подолання наслідків сепаратистської діяльності на території України (десепаратизацію)». Над цим документом працювала ціла депутатська група: його співавторами є п’ять народних обранців, що входять до різних фракцій і груп.
У першій статті проекту за­кріп­лено визначення сепаратизму – «діяльність, спрямована на відокремлення частини території України з етнічних, мовних, релігійних мотивів для створення нової держави, наділеної політичною самостійністю або широкою автономією». Такі дії передбачають не лише адміністративну та кримінальну, а й навіть політичну відповідальність (ст. 2 проекту). Що саме мається на увазі під політичною відповідальністю, нині незрозуміло. Можливо, під час чергового розгляду нардепи дадуть точніше визначення цього поняття. Не вистачає чіткості й у положеннях ст. 3 проекту про десепаратизацію: йдеться про комплекс заходів з метою звільнення… «організації усіх форм власності від будь-яких проявів сепаратизму та запобігання загрозам сепаратизму в майбутньому». Яким чином це реалізовуватиметься на практиці?
У другому розділі проекту (ст. 7) закріплено ще одне поняття: «люстраційні заходи десепаратизації» – «це тимчасове позбавлення права обіймати певні посади, бути обраними або призначеними на посади в об’єктах десепаратизаційної люстрації особам, що відповідають люстраційним критеріям, визначеним цим Законом». До таких критеріїв відносять вчинення кримінальних правопорушень у період із 22 лютого 2014 року, якщо ці дії були по­в’я­зані з участю в сепаратистській діяльності та подвійним громадянством (українським і російським). Об’єктами люстрації є: органи влади, військові формування, партії, виші та ЗМІ. Су­б’єк­та­ми – народні депутати та їхні помічники, держслужбовці, голови місцевих рад, судді, прокурори, голови (їхні заступники та секретарі) виборчих комісій, військово­службовці, керівники вишів і засобів масової інформації. Сама «люстраційна» процедура здійснюватиметься «згідно зі спеціальним Законом України, що визначає організаційні засади проведення люстрації…» (ст. 12 проекту). Проте з юридичного погляду цей підхід виглядає доволі дискусійним: чи варто в даному разі посилатися на законодавчі норми, яких насправді немає?
Третій розділ законопроекту відводиться ліквідаційним заходам, які застосовуються до політичних партій, громадських об’єд­нань, що беруть участь у сепаратистській діяльності, а також до банків, які перебувають під конт­ро­лем держави-агресора. Доволі суворі санкції є і в ст. 16 проекту: за підтримку сепаратистів юридичним і фізичним особам «світить» конфіскація майна в судовому порядку. Також передбачено заборону трансляції теле-, радіопрограм, які відверто чи приховано пропагують будь-які види сепаратизму або сприяють сепаратистським настроям (четвертий розділ проекту). Проте самі співавтори визнають, що цих заходів недостатньо: згідно зі ст. 18 проекту, «запобігання загрозам сепаратизму в майбутньому здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань десепаратизації». Створення цього органу покладається на Кабмін, який ще повинен ухвалити «тимчасове положення про процедуру десепаратизаційної люстрації та організацію діяльності відповідних органів люстрації» (цей документ діятиме до прий­няття спеціального закону, що визначатиме організаційні засади проведення люстрації).
Наслідки агресії
Як відомо, міжнародна спільнота вже висловила свою позицію, спрямовану на захист суверенітету й територіальної цілісності України. 27 березня 2014 року Генеральна Асамблея ООН ухвалила резолюцію: «Територіальна цілісність України». 9 квітня Парламентська асамблея Ради Європи також підтримала резолюцію: «Розвиток останніх подій в Україні. Загроза функціонуванню демократичних інститутів».
Крім того, військова агресія Росії була засуджена рішенням Парламентської Асамблеї ОБСЄ (від 1 липня 2014 р.). Нинішні дії РФ підпадають під ознаки агресії, визначені резолюцією № 3314 Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року (про визначення агресії). А це, своєю чергою, свідчить про порушення принципів міжнародного права, Договору про дружбу, співробітництво й партнерство (що був підписаний 1997 року між Україною й Росією), Меморандуму про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (від 5 грудня 1994 року).
При цьому варто відзначити, що з метою збереження територіальної цілісності та стабілізації сус­пільно-політичної ситуації керівництво України публічно заявило про свої наміри – звільнити від покарання учасників сепаратистської діяльності (в порядку та на умовах, що будуть визначені окремими законами). Проте, на жаль, до такої конструктивної пропозиції на Донбасі так і не прислухалися. Саме тому в парламентських стінах і розробили законопроект № 4300а.
Необхідність ухвалення цього документа обґрунтована в тексті пояснювальної записки: «Починаючи з кінця лютого 2014 року, Російська Федерація неправомірно здійснює неспровоковану військову агресію проти України, незаконну окупацію та анексію Автономної Республіки Крим і м. Севастополь, організацію озброєного сепаратизму на території України… Водночас, Російська Федерація здійснює підривну діяльність у формі широкомасштабної „гібридної” війни у двох східних регіонах України – Донецькій та Луганській областях… Злочинні дії сепаратистів в поєднанні з активною підривною діяльністю та неприхованим втручанням у внут­рішні справи України з боку Росії створюють ситуацію надзвичайної загрози суверенітету й територіальній цілісності держави, життю та здоров’ю українських громадян. У процесі сепаратистської діяльності її активні учасники вчинили надзвичайно велику кількість суспільно небезпечних діянь, які містять склад злочинів, передбачених Кримінальним кодексом України у розділах: злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, злочини проти основ національної безпеки України, злочини проти громадської безпеки, злочини проти особистих прав і свобод людини і громадянина, а також низку суспільно небезпечних діянь, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення…».
У пояснювальній записці також наголошується на тому, що новий закон має «враховувати успішний зарубіжний досвід, зокрема комплекс заходів із денацифікації Німеччини після Другої світової війни та комплекс заходів із декомунізації, реалізований у країнах Центральної та Східної Європи після краху комуністичної тоталітарної системи». За словами народного депутата Сергія Соболєва (одного зі співавторів проекту), чіткіше визначення поняття «сепаратист» підготують до другого читання. Та вже сьогодні зрозуміло, що йдеться про осіб, які сприяють відокремленню частини нашої країни або її приєднанню до іншої держави. Де-факто новий законопроект розроб­лений через події в Донецьку та Луганську. Проте якщо, скажімо, хтось вийде з плакатом «за він­ницьке царство» чи «запорізьке королівство», то навряд чи такого жартівника залишать без покарання.
Від штрафу – до ув’язнення
Нові законодавчі ініціативи торкнулись і Кримінального кодексу: за відгуками депутатів, донедавна норми КК недостатньо регулювали питання, пов’я­зані з насильницькою зміною меж території або державного кордону України.
Річ у тім, що в нашій країні (та за її межами) діє розгалужена мережа юридичних і фізичних осіб, які забезпечують фінансування сепаратистів. Зважаючи на цей момент, українські парламентарі доповнили Кримінальний кодекс ст. 110-1: «Фінансування дій, вчинених з метою зміни меж території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, – караються позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до двох років та з конфіскацією майна…».
За фінансування злочинних угруповань, які намагаються захопити державну владу, загрожує ув’язнення від п’яти до семи років. А якщо на такі дії були потрачені кошти у великому розмірі, то винуватців відправлять за ґрати на строк від шести до восьми років. За фінансування «бойовиків» в особливо великому розмірі «світить» від восьми до десяти років із позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (та з конфіскацією майна). Згідно з приміткою до КК, фінансування у великому розмірі – кош­ти, які «перевищують шість тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян» (понад 102 тис. грн), фінансування в особливо великому розмірі – кошти, які перевищують «вісімнадцять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян» (306 тис. грн).
Зазначені зміни до КК уже закріплено в ухваленому Законі № 1523-VII, який був підписаний Президентом України ще восьмого липня 2014 року. Нині у Верховній Раді чекає своєї черги ще один проект – № 4236, розроблений депутатом Ігорем Васюником (фракція «Батьківщина»). У ньому також ідеться про внесення змін до ст. 110 КК щодо посилення відповідальності за сепаратизм: за спроби змінити територіальні межі України «світить» обмеженням волі на строк від трьох до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк. Ті самі дії, вчинені або представником влади, або пов­торно, або за змовою групи осіб караються ув’язненням від п’яти до десяти років. Якщо ці діяння призвели до загибелі людей чи інших тяжких наслідків, то винуватцям загрожує ще триваліша подорож за ґрати – на строк від десяти до п’ятнадцяти років.
Щоправда, такі часті новели не викликають захоплення в головному науково-експертному управлінні Верховної Ради. На думку експертів, чинний КК передбачає достатню кількість юридичних засобів для боротьби із сепаратистами. І можливо, головна проблема полягає не так в ухваленні нових законів, як у необхідності виконання чинних нормативно-правових актів…
Валентин Ковальський,
м. Київ

 

друкувати

Коментарi

Додати коментар

Інші статті