Тріумф у камені

Особисто в мене, коли чую словосполуку «тріумфальна арка», виникає стійка асоціація з такими досить відомими спорудами в Римі, Парижі, Берліні, Москві. Можливо, хтось без заглядання в енциклопедії зможе до цього переліку ще додати помпезну арку в Мумбаї, патріотично-духовну Патусай у лаоському В’єнтьяні, безліч постарілих брам на теренах велетенської Римської імперії. Та, певно, мало хто знає, що тріумфальні арки є чи колись були на території нашої країни.

Диканька

Ні більше ні менше, історичний символ оспіваного Гоголем села Диканьки – місцева тріумфальна арка, побудована 1820 року за проектом Луїджі Руска як парадний в’їзд до садиби Кочубеїв. Зведено браму в пам’ять про приїзд до Диканьки імператора Олександра I.

Арка – частина садиби Кочубеїв, що збереглася донині. Раніше її композиційним центром був красивий парадний палац, побудований наприкінці XVІІІ століття за проектом уже згадуваного архітектора Джакомо Кваренгі. Та в роки громадянської війни палац Кочубеїв був зруйнований і розібраний. Окрім усього, цю арку вважають єдиною пам’яткою на землях сучасної України, пов’язаною з увічненням спогадів про війну й перемогу над вояками Наполеона у війні 1812 року.

Новгород-Сіверський

Якби похід князя Ігоря, того самого, що бажав «списа переломити кінець поля Половецького» й «напитися води шоломом із Дону», завершився вдало, хтозна, може, після повернення до свого стольного города, що їм був Новгород-Сіверський, він повелів би там звести тріумфальну арку ще в XII столітті. А так цьому нині невеликому українському райцентрі на Чернігівщині довелося чекати будівництва тріумфальної арки ні багато ні мало 600 років.

Щоправда, зводити тріумфальну арку в Новгород-Сіверському вирішили не на честь якихось воєнних звитяг, а щоб відзначити запланований приїзд до міста імператриці Катерини II. З 1786-го по 1787 рік тривало будівництво, фінансування якого взяли на себе місцеві дворяни й купецтво. Проект цієї пам’ятки архітектури розробив не абихто, а відомий зодчий італійського походження Джакомо Кваренгі. Саме він – автор багатьох споруд у Петербурзі – створив яскравий зразок стилю провінційного класицизму кінця XVIII століття.

Між колонами споруди розміщені ліпні овальні щити, які по вертикалі прикрасили герби Мглина, Конотопа, Глухова, Кролевця, Суража, Погара, Стародуба, Сосниці й Коропа. Повіти, центрами яких були зазначені міста, входили до складу тогочасного Новгород-Сіверського намісництва. Імператриці тріумфальна арка так сподобалась, що вона розщедрилась і пожертвувала місту 100 тисяч карбованців золотом – на споруду нового собору.

За два з гаком століття жителі Новгород-Сіверського вже звикли до цієї цікавої архітектурної споруди, а ось гостей міста тріумфальна арка дивувати не перестає й досі.

Глухів

Київська брама – єдина споруда Глухівської фортеці, яка збереглася до наших днів. Браму (інша назва – Тріумфальні ворота) на земляному валу фортеці 1749 року інженер Юхим Наумов будував на околиці останньої столиці Гетьманщини. Тепер вона опинилась у центрі міста. Спочатку арка була дерев’яною. Та протягом 1766–1769 рр. (за іншими даними 1766–1785 рр.) за проектом архітектора Андрія Квасова на честь візиту імператриці Катерини ІІ до Глухова спорудили муровану Київську браму, що мала ідентичне архітектурне вирішення. Арка поєднувала в собі форми класицизму з елементами українського бароко, що має досить гармонійний і неординарний вигляд.

Київська брама була не лише оборонною спорудою, а й своєрідною митницею – пунктом перевірки паспортів подорожніх. Висота пам’ятки архітектури національного значення – 7,5 м, ширина – 28 м, глибина – 16 м.

Під час Другої світової війни брама була зруйнована, проте у 1953–1954 рр. і 1957-го коштом відділу будівництва й архітектури її повністю розібрали й відновили. Ще декілька реставрацій чекали на пам’ятку в 1970-му та 1990–1992 роках. Тепер вона має первісний вигляд.

Кам’янець-Подільський

«Остання впритул до останньої на пам’ять про останній останнього» – таку загадку можна загадати про одну з найвідоміших кам’янецьких пам’яток. Якщо підставити слова, пропущені для втаємничення об’єкта, то матимемо: «Остання споруда Татарської вулиці впритул до останньої споруди Польського ринку на пам’ять про останній візит до Кам’янця останнього польського короля». Після цього вже просто здогадатися, що йдеться про тріумфальну браму, що веде на подвір’я Кафедрального костелу.

І справді, арка має адресу Татарська, 20, і є останньою спорудою Татарської вулиці. Вона розміщена впритул до будинку з адресою Польський ринок, 18, що за сучасною нумерацією є останньою спорудою центрального майдану Старого міста (в будинку спочатку розміщувалася католицька семінарія, у часи Російської імперії – губернське правління, у наші дні – міська друкарня). Арку зведено в пам’ять про візит до Кам’янця в листопаді 1781 р. польського короля Станіслава Августа Понятовського. Цей візит виявився останнім із трьох (1766 р., 1775 р., 1781 р.) відвідин королем міста над Смотричем. До того ж сам Станіслав Август виявився останнім польським королем: після трьох поділів Польщі (1772 р., 1793 р., 1795 р.), що відбулись у часи його королювання й призвели до зникнення Польської держави, Понятовський зрікся престолу.

На тріумфальній арці є напис латиною: НАСINTRABAT STANISLAU AUGUST REX DIE XI 9 BRIS 1781 ANNO, тобто «Тут проходив король Станіслав Август 11 листопада 1781 року». У написі вказана лише дата події, на честь якої зведено величну споруду, а от хто й коли її збудував – невідомо. Досі в архівах не знайдено відповідних документів. Проте, зіставляючи відомі факти того часу, дослідники дійшли висновку, що автором цієї високохудожньої споруди міг бути Ян де Вітте.

Архітектуру брами, збудованої з цегли й обличкованої білокам’яними тесаними плитами, витримано в характері античних тріумфальних арок. Значну роль у художній виразності пам’ятки відіграє її скульптурне завершення, втілене в характерних для пізнього бароко формах: статуї чотирьох янголят по кутах (збереглося тільки дві) і статуя католицького святого Яна Непомука в центрі. Він вважається покровителем мостів, доброї слави та щирої сповіді, а брама є своєрідним мостом між світом і костелом.

Хоч не тріумфом, а катастрофою обернулося для поляків королювання Станіслава Августа, але в кам’янчан чомусь народилася прикмета: якщо, проходячи через тріумфальну арку, думати про найпотаємніше, то воно неодмінно збудеться.

Львів

У суботу, 11 вересня 1880 року до львівського Головного двірця (центрального вокзалу), що тоді мав дещо інший вигляд, ніж тепер, з боку Перемишля прибув потяг із Найяснішим цісарем Австро-Угорщини Францом Йосифом І. Щоб оформити залізничний вокзал, із Відня прислали маляра-декоратора пана Рибковського. Він був консультантом під час спорудження тріумфальної арки перед в’їздом у Львів. Саме біля неї бургомістр Львова пан Гноїнський вручив цісареві символічні ключі від міста й від «сердець жителів».

У Кракові проводили кілька репетицій прибуття Франца Йосифа І до Львова. Паровоз був обладнаний спеціальним захисним пристроєм на випадок, якщо хтось захоче кинутися під поїзд, щоб його переїхав «сам цісар». На час перебування монарха у Львові частину жебраків і безхатьків позамикали у в’язницях, а частину вивезли фірами далеко за місто з таким розрахунком, щоб за три дні вони не змогли пішки повернутися.

Це був уже третій візит Франца Йосифа І до галицької столиці. Вперше місто вітало його 16 жовтня 1851 року на площі Фердінанда (тепер Міцкевича), на якій теж була споруджена тріумфальна арка. Кілька років потому, у червні 1855-го, цісар ще раз заїхав до Львова. Того разу він піднявся нижньою терасою Високого замку, звідки мав нагоду оглянути панораму міста. До речі, від 1851 року ця гора називалася горою Франца Йосифа, а перед тим австрійські урядовці дали їй інше офіційне найменування – Sandberg (Піскова гора), бо назва «Високий замок» викликала в них небажані асоціації.

Чернігів

У місті над Десною свого часу були встановлені аж чотири тріумфальні арки: неподалік Красного мосту, на розвилці доріг, що вели на Київ і Любеч, через річку Кордівка й при в’їзді до Чернігова з боку Києва. Тріумфальна арка, зображена на дореволюційному знімку, стояла на вулиці Шосейній (нині пр-т Миру) між Валом і сквером, що прилягає до Катерининської церкви.

Як бачимо, чернігівська арка не вирізнялась особливою помпезністю, навпаки – вона була дуже проста і скромна – лише з одним арковим отвором. З часом арка під впливом атмосферних явищ почала втрачати своє первісне обличчя. Коштів на ремонт у місцевої влади, очевидно, бракувало. Власне, як і всі інші, вона почала втрачати свою історичну цінність. Коли тріумфальну арку знесли, достеменно не відомо, але на початку ХХ сторіччя арки вже не було. Її зображення збереглося лише на старих чернігівських листівках. Там, де вона колись стояла, пролягла асфальтова магістраль. З одного боку, як і в прадавні часи, розташований Вал, з іншого – сквер із погруддям Фрунзе.

Під цією аркою свого часу проходили гості Чернігова – досить поважні люди, адже стародавнє місто полюбляли відвідувати навіть російські царі. Був тут і Петро I, і Катерина II, і Павло I, коли ще був тільки спадкоємцем трону. Зупинився він у заміському архієрейському будинку, побував у храмах. От на честь саме цих відвідин у Чернігові й збудували тріумфальні ворота. Того самого року місто відвідав майбутній імператор Олександр I разом із братом – великим князем Костянтином Павловичем. Після цього Олександр I ще двічі відвідував Чернігів. Двічі побував у Чернігові й Микола I – у 1837-му й 1852 році. Імператору сподобався зразковий порядок у Чернігові. Також тут двічі був і останній російський цар Микола II.

Неподалік Тріумфальної арки у сквері чернігівці встановили пам’ятник Олександру II та Олександру III. Згодом вони були знищені більшовиками.

підготував Анатолій ХЛІВНИЙ, «Моменти»

друкувати