П'ятниця, 11 грудня
Зробити стартовою
Попереднiй архiв
громадсько-правовий тижневик
Тижневик « Іменем закону » та додаток « Моменти »
представляють об'єднане інтернет-видання imzak.org.ua
Додаток
до тижневика
Рубрики Усі рубрики
Погода у Києві » Україна
Новини партнерів
Соціум
17/04/2013 21:31

Ахтунг, мовний інспекторе?

Не лише штрафувати, а й навіть кидати за ґрати – такі суворі покарання хочуть ввести деякі народні обранці з метою… спонукання всіх громадян до використання державної мови в усіх сферах нашого життя. Чим викликані ці законодавчі ініціативи?

А тепер – штрафи!

Якщо раніше мовне питання порушували зазвичай у площині суто політичній, то нині – у юридичній. Яскравим свідченням цього є законопроект № 1233 (про функціонування української мови як державної та порядок застосування інших мов).

Новий документ наголошує, що «кожний громадянин України зобов’язаний володіти українською мовою як мовою свого громадянства». Ці вимоги, насамперед, стосуються глави держави, урядовців, народних депутатів, суддів, адвокатів, прокурорів і навіть депутатських помічників.

Для реалізації таких ідей пропонується створити Національну комісію зі стандартів державної мови, а також запровадити «службу мовних інспекторів Уповноваженого із захисту державної мови, мов національних меншин, регіональних (міноритарних) мов». Кандидат на посаду мовного інспектора повинен мати диплом за однією зі спеціальностей: українська мова, українська література, загальне мовознавство або перекладознавство.

Як зазначено у законопроекті, інспектори-філологи покликані здійснювати мовне інспектування за власною ініціативою (згідно зі щорічними плановими перевірками), а також у разі недотримання стандартів української мови в актах, які регулюють діяльність органу державної чи місцевої влади, підприємств та організацій усіх форм власності. З цією метою новоспечені контролери можуть «одержувати на свою вимогу документи чи їх копії та іншу інформацію», бути присутніми під час зустрічей в органах влади, заходів на державних і комунальних підприємствах і навіть «мати безперешкодний доступ до приміщень суб’єктів господарювання приватної форми власності».

Рішення про результати мовного інспектування складається у формі акта, який «є обов’язковим до виконання». У ньому вказується вид стягнення і строки виконання (у випадку виявлення порушення). Окрім того, мовний інспектор може «рекомендувати притягти відповідних посадових чи службових осіб до дисциплінарної відповідальності», «застосувати адміністративне стягнення відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення» (КУпАП).

У зв’язку з цим автори проекту № 1233 пропонують внести зміни до КУпАП: за невиконання вимог мовного інспектора накладати штраф у розмірі «від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян» (1700-3400 грн), за порушення мовних стандартів – штраф у розмірі «від трьохсот до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян» (5100-6800 грн), за повторне порушення – «від чотирьохсот до семисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян» (6800-11900 грн).

 

«Театри» у театрі

Досить неприємні «сюрпризи» готуються і для журналістів, і для артистів. Так, за 33-ю статтею проекту, видання друкованих мас-медіа «здійснюється українською мовою». Щодо тиражу іноземною мовою, то він «не може перевищувати 15 % від загального накладу» (газети чи журналу).

Також передбачається, що російська (чи інша іноземна мова) може бути застосована для друкованого ЗМІ лише за однієї умови – «якщо більшість його засновників є іноземцями, що постійно проживають на території України». Чи не призведуть запропоновані новели до вимушеного закриття таких популярних газет, як «Сегодня» чи «Факты»? І, зрештою, яким чином зобов’язати видавців і читачів, щоб кількість російськомовних передплатників не могла «перевищувати 15 % від загального накладу»?

Не менш «веселою» виглядає і 36 стаття проекту: «Театральна постановка іноземною мовою під час вистави у державному чи комунальному театрі супроводжується субтитрами українською мовою». Цікаво, як цю вимогу виконати на практиці? Візьмемо для прикладу Національний театр російської драми імені Лесі Українки: тут 15 травня 2013 року запланована п’єса «Вишнёвый сад». Її автор – відомий російський письменник і драматург Антон Чехов, режисер-постановник – заслужений діяч мистецтв РФ Аркадій Кац. Артисти, ясна річ, виступають на «общепонятном». Скажімо, виходить на сцену народна артистка Росії та України Тетяна Назарова (у ролі поміщиці Любові Раневської) і звертається до своєї доньки (за текстом п’єси): «Ненаглядная дитюся моя. Ты рада, что ты дома? Я никак в себя не приду...».

А далі що? Яким чином у театрі можна виконати вимогу про супроводження «субтитрами українською мовою»? Розміщувати субтитри високо вгорі (над сценою) недоцільно, а внизу – неможливо (для них просто немає місця). 

Новації такого роду можуть «порадувати» і представників кінематографа: згідно зі ст. 38 проекту, «кількість сеансів іноземного фільму, що демонструється мовою оригіналу, не може перевищувати 10 % від загальної кількості сеансів демонстрування цього фільму в кінотеатрі». Для прикладу, на один сеанс російського фільму-оригіналу «Метро» має припадати десять сеансів, які демонструються українською мовою. Хотілося б дізнатися: як зберегти це співвідношення у столичних кінотеатрах? Невже з появою нового закону кількість російськомовних киян автоматично зменшиться до десяти відсотків?

Складається враження, ніби народні обранці забули про загальновідоме правило: пропозицію визначає попит, а не адміністративний захід чи вказівка «згори». Як свідчить народна мудрість, насильно милим не будеш. Будь-які людські уподобання (зокрема й мовні) завжди базуються на принципі добровільності, а не примусовості. Зрештою, сама історія людства, починаючи ще з часів Адама і Єви, постійно показує й доводить, що заборонений плід завжди солодкий...

 

За ґрати – через мову

Ще одне «ноу-хау» деяких народних обранців – законопроект № 2601 (щодо покарання за дії, спрямовані проти державної мови).

Йдеться про доповнення Кримінального кодексу статтею 111-1: «Умисні дії, вчинені з метою витіснення державної мови з інформаційного простору, звуження сфери її функціонування на території України, заборона чи обмеження прав на вільне її використання, створення штучних умов для домінування іноземної мови у сфері комунікацій, інформаційних систем, інформаційної власності, у державних і комунальних дошкільних установах, загальноосвітніх закладах, середніх спеціальних та вищих навчальних установах, публічне зневажання чи приниження державної мови, що завдало істотної шкоди національним інте­ре­сам чи несе реальну загрозу національній безпеці України, – караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк...».

За ті ж дії, вчинені представником влади, організованою групою або з використанням ЗМІ (Інтернету, кіно- та фотопродукції, публічної реклами), «світить» обмеження або позбавлення волі на строк від трьох до п’яти років. Якщо ці дії призвели до тяжких наслідків, то «відсидка» триватиме значно довше – від п’яти до семи років.

Чим це викликано? Відкриваємо текст пояснювальної записки: «Українська мова виконує функцію офіційного спілкування посадових і службових осіб при виконанні ними службових обов’яз­ків... Зазначені положення по-різному розуміють, трактують і застосовують депутати усіх рівнів, представники  державної влади України, громадяни. Ці дії набули свідомого антиукраїнського забарвлення у сфері застосування державної мови, що несе виклик чинному конституційному ладу та загрозу втрати державного символу».

З огляду на ці та інші голослівні заяви, виникає більше запитань, аніж відповідей: чому в своїй пояснювальній записці автори проекту № 2601 не навели жодного конкретного випадку, який би засвідчив «витіснення державної мови з інформпростору» або «створення штучних умов для домінування іноземної мови»? Навіщо засмічувати Кримінальний кодекс «мертвою» статтею 111-1? Тим більше, що такі підходи суперечать Конституції, яка передбачає державне сприяння «розвит­кові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин».

Не хотілося б звинувачувати деяких «слуг народу» у мовній спекуляції, але факти, як то кажуть, річ уперта. Останнім часом нашому суспільству намагаються нав’язати новий міф: мовляв, російськомовний (іншомовний) українець – не просто «москаль», а потенційний зрадник неньки-України або жертва дій зовнішніх сил. При цьому новоспечені міфотворці забувають про новітню історію: на грудневому рефе­рендумі–1991 за незалежність України проголосувало понад 90 відсотків громадян, зокрема й жителі російськомовних регіонів: на Дніпропетровщині – майже 91 відсоток, Луганщині – 84, Миколаївщині – 89, у Криму – 54...

Отже, наша держава була створена усіма громадянами України, незважаючи на мовні розбіжності. Саме тому питання про покарання «москалів» не лише здається абсурдним, а й просто безперспективним (з точки зору розбудови державності).


Нацюцюрник для цюцюрки

«Різновекторні» підходи до мовної сфери свідчать про те, що в нашому суспільстві полюбляють впадати в крайнощі: якщо за радянських часів панувала мода на російську мову, то нині панує мода на звуження її застосування, навіть винищення. Інколи антиросійські удари призводять до покалічення української мови і виникнення анекдотичних ситуацій, пов’язаних із відсутністю не лише філологічних знань, а й навіть здорового глузду.

Згадаймо хоча б про мовні «досягнення» колишнього лікаря-анестезіолога Станіслава Нечая – творця «Російсько-українського медичного словника з іншомовними назвами». У вступній частині цього видання йдеться про його мету, а саме: «допомогти зросійщеному українському лікареві опанувати українську медичну термінологію та іншу лексику, необхідну для ведення документації та спілкування з україномовними пацієнтами державною мовою України». Далі автор вдається до несподіваного відкриття: «Дуже багато медичних термінів у цьому словнику можуть здатися новими, а іноді й дивними. Але якщо ми хочемо відродити нашу мову, то іншого шляху немає».

Тож пропонуємо нашим читачам ознайомитися з унікальними словниковими запасами: акушер-гінеколог – пологожінківник; грудна порожнина – огрудна дуплина; діабетик – сечовиснажець; діагноз – розпізнава; ексгумація – труповикоп; ерекція – розпукання, набубнявіння; операційна – орудновтручальня; паразит – чужоїд, галапас; пеніс – прутень, цюцюрка; презерватив – уберігач, чепчик, нацюцюрник... 

Після аналізу проведеної «наукової» роботи стає зрозуміло, чому пан Нечай назавжди розпрощався з білим халатом і переодягнувся в шати філолога. Завдяки припиненню ним медичної практики вдалося зберегти життя і нер­ви багатьом пацієнтам. А якщо говорити серйозно, то на базі української мови вже давно припинили створювати щось визначне у сферах культури та літератури. Чому? Відповідь очевидна: раніше «солов’їна» асоціювалася з творами Шевченка і Мирного, а нині – з політичними діячами Бандерою і Шухевичем. Одне слово, ганьба. Ганьба не мові, а політично заклопотаним нардепам, які вперто намагаються її спотворювати. Тож чи не час над цим замислитися і зробити відповідні висновки?

Валентин КОВАЛЬСЬКИЙ, 

м. Київ

друкувати

Коментарi

Усі коментарі
Додати коментар
інший код

Інші статті

Інтерв’ю
Вікторія АРНАУТОВА: Ми вчимо солдатів повертатися додому здоровими…
Новини Усі новини
Фоторепортаж
Вся галерея
Листати
© 2005–2009 Тижневик МВС України « Іменем Закону »
Передрук матеріалів тільки за наявністю гіперпосилання на imzak.org.ua
Дизайн та розробка сайту  — Студія Айкен (11.2009)