Від «Азазелі» до «Чорного міста»
Рік 1998-й. У світ вийшла «Азазель» – перший роман із циклу «Новий детектив», що описувала пригоди 20-річного безстрашного й шляхетного чоловіка з рідкісним ім’ям – Ераст, на прізвище Фандорін. Автором як цієї, так і декількох інших книг (три з них надруковано того ж таки 1998-го), був до того нікому невідомий автор Б. Акунін. Романи одразу ж набули розголосу: одні ними захоплювалися, інші критикували, називаючи біографію головного героя та описувані події «зухвало неправдоподібними».
Справжнє ім’я Бориса Акуніна – Григорій Чхартишвілі. Він народився 20 травня 1956 року в невеликому містечку Зестафоні (Грузинська РСР) у родині офіцера-артилериста Шалви Чхартишвілі й учительки російської мови та літератури Берти Ісааківни Бразинської. 1958 року родина переїхала в Москву. Майбутній письменник захоплюється Японією: школярем він сходив на виступ японського театру Кабукі й під впливом побаченого вступив до Інституту країн Азії та Африки (МДУ).
1973-го закінчив «англійську» школу № 36, а 1979 року – історико-філологічне відділення Інституту країн Азії і Африки (МДУ), де здобув диплом історика-японознавця. Після вишу робив літературні переклади з японської та англійської мов.
Працював заступником головного редактора журналу «Іноземна література» (1994 – 2000 рр.), головний редактор 20-томної «Антології японської літератури», голова правління мегапроекту «Пушкінська бібліотека» (Фонд Сороса).
З 1998 року почав писати твори під псевдонімом «Б. Акунін». Цього ж року видає перші книги із серії про Ераста Фандоріна, які йому й принесли всесвітню славу. Розшифровка «Б» як «Борис» з’явилася за кілька років, коли в письменника стали часто брати інтерв’ю. Японське слово «Акунін» перекладається як «негідник, злодій». Детальніше про це можна дізнатися в одній із книг Б. Акуніна «Алмазна колісниця». Критичні й документальні роботи Григорій Чхартішвілі публікує під своїм справжнім ім’ям.
Окрім романів і повістей із серії «Новий детектив» («Пригоди Ераста Фандоріна»), Акунін написав серії «Провінційний детектив» («Пригоди сестри Пелагії»), «Пригоди магістра», «Жанри» і був упорядником книжкової серії «Ліки від нудьги». Друкувався також під псевдонімами Анатолій Бруснікін й Анна Борисова.
2000 року Акуніна номінували на премію «Букер – Smirnoff» за роман «Коронація, або Останній із Романів», проте він не потрапив до числа фіналістів. При цьому того ж року був номінований і став лауреатом премії «Антибукер» із «Коронацією». 2003-го роман «Азазель» потрапив до шорт-лісту Британської асоціації письменників-криміналістів у розділі «Золотий кинджал».
Одружений. Перша дружина – японка, з якою Акунін прожив кілька років. Друга дружина Еріка Ернестівна – коректор й перекладач. Дітей немає.
Загадковим письменником, що публікувався, як виявилося згодом, під псевдонімом Б. Акунін, був Григорій Чхартишвілі – науковець-японіст, літературознавець, перекладач і громадський діяч. Досі він здебільшого здійснював переклади, писав статті й есеї. От тоді ще 42-річний Чхартишвілі вирішив спробувати себе і як письменник. І одразу – удача. Його перший роман «Азазель» став бестселером. Юний Ераст Петрович Фандорін, нащадок згодом обрусілого стародавнього дворянського роду фон Дорнів, служить у поліційній управі, за службовим обов’язком і за велінням серця розслідує вкрай заплутану справу. Примітно, що Борис Акунін (згодом, даючи численні інтерв’ю, автору задля зручності довелося розшифрувати таємниче «Б.» саме як Борис) поставив перед собою завдання написати по одному детективу різних стилів: конспірологічний, шпигунський, «герметичний» тощо. І йому, як стверджують критики, це вдалося.
Захопливо описаний сюжет, легкий стиль, непересічний і легко запам’ятовуваний образ (починаючи від імені й закінчуючи характером і звичками) – і от перед нами книги, що комусь дуже подобаються, комусь – навпаки – категорично ні, та мало кого залишають байдужими. Його особистість вмістила в себе всілякі позитивні риси, які стояли в сукупності своїй на варті державної і просто людської безпеки. Можна сказати, що Фандорін утілив ідеал аристократа XIX століття. Автор щедро наділив Фандоріна освіченістю, принциповістю, патріотичністю. Окрім того, він має бездоганну фізичну форму й володіє досконало світськими манерами. Ці якості забезпечують йому успіх у жінок, хоча при цьому він завжди самотній.
Ім’я Ераст він дістав від батька, який тяжко переживав смерть дружини Єлизавети, що померла під час пологів 8 січня 1856-го. Так звали героя карамзинської «Бідної Лізи», який згубив дівчину.
Борис Акунін стверджує, що реальних історичних прототипів у Ераста Петровича Фандоріна не було, були тільки літературні (30% Печоріна, 50% Льва Миколайовича Мишкіна, по 5% агента Купера й полковника Най-Турса, скількись Андрія Болконського, інше особисто від себе). Проте історія життя російського поета й прозаїка, літературного критика Всеволода Володимировича Крестовського змушує засумніватися в цьому, адже чимало етапів життя Крестовського разюче збігаються з моментами біографії Фандоріна.
Міркуйте самі. (Виділений текст вказує на збіги в біографії.) Народився Всеволод Володимирович Крестовський 11 (23) лютого 1840 року в Київській губернії. Походив із старовинного дворянського роду. Пройшов курс наук в 1-й гімназії і вступив 1857-го на історико-філологічний факультет Санкт-Петербурзького імператорського університету.
До 1859 року сім’я Всеволода Володимировича, як і Фандоріна, розорилася. Завдяки слідчому приставу К. К. Галахову дістав можливість брати участь в поліцейських облавах і лові злочинців методом особистого розшуку, допитах підозрюваних, роботі в столичних судово-поліцейських архівах тощо.
Заради безпеки, Крестовський щоразу вбирав себе й супутників у жебрацькі лахи або робітників-поденників. 1863-го відбув із особливим дорученням в Царство Польське в складі офіційної комісії з дослідження підземель Варшави, що використовували учасники польського повстання 1863 року. Всеволод Володимирович стає свідком кричущих зловживань місцевого обер-поліцмейстера Лаппо-Старженецького.
У грудні 1876 року штаб-ротмістр Крестовський отримав відпустку по службі й вирушив на охоплені війною Балкани як офіційний кореспондент столичної газети «Урядовий вісник» при добровольчому загоні генерала М. Г. Черняєва.
З початку російсько-турецької війни Крестовський потрапив у штаб діючої дунайської армії вже як редактор армійської газети «Військово-летючий листок». Незабаром після завершення військових дій (у лютому 1880 року) Крестовського відрядили як «секретаря для військово-сухопутних зносин» в ескадру Тихоокеанського флоту під командуванням адмірала С. С. Лесовського. До бази ескадри у Владивостоку ВВК добирався на пасажирському пароплаві з Неаполя через Суецький канал, Червоне море та Індійський океан. У листопаді 1881 року Крестовський із ескадрою Лесовського прибув у японський порт Нагасакі й ще півроку залишався там з військово-дипломатичною місією. Повернувшись у Росію 1882-го, Крестовського в чині підполковника перевели зі столиці в розпорядження генерал-губернатора Туркестану М. Г. Черняєва.
Акунін писав, що, створюючи образ Ераста Фандоріна, його, з-поміж іншого, ще цікавив образ джентльмена-сищика. «Він у мене спочатку спробував зробити кар’єру на державній службі. Відчув, що не виходить. Якщо людина хоче зберегти свою внутрішню цілісність і не вступати в компроміс зі своєю совістю, то на державній службі у нього це не виходить в конкретних російських умовах, потрібно йти в приватне життя. У приватному житті теж виходить не дуже. У цій вічній боротьбі зовнішнього хаосу і внутрішнього порядку, на чому побудований весь Ераст Петрович Фандорін, він постійно повинен захищатися, оборонятися, хаотичне середовище на нього тисне звідусіль».
Ераст Петрович, свого часу розповідав про своє дітище автор, – сучасний герой, у якого він «вніс <…> багато чого з Шерлока Холмса». Акунін навіть стверджував, що Фандорін у якомусь сенсі далекий нащадок Холмса, який взяв від нього багато генів.
На думку Бориса Акуніна, Фандорін популярний, бо уособлює всі риси, яких бракує російському менталітету. Він повинен був стати дуже скромним, справжнім конфуціанцем. Згодом «Фандорін перестав беззаперечно підкорятися автору».
Наприкінці 2012-го вийшов ще один роман – «Чорне місто» – із серії «Новий детектив». Його можна було б назвати черговим, але, як анонсував автор, цей роман – останній із циклу. (При цьому пообіцяв написати ще дві збірки повістей про свого героя.) Борис Акунін зазначив, що не він стомився від Фандоріна, сам Фандорін стомився він нього.
Хай там як, ризикнемо припустити, що сам Ераст Петрович Фандорін, попри те, що його літературна біографія припинилася в «Чорному місті», ще довго житиме: для когось – як один із улюблених героїв, для когось – як об’єкт гострої критики.
Нині існує три екранізації пригод Ераста Фандоріна. Першою спробою був російський телесеріал «Азазель» (2002 р.) режисера Олександра Адабаш’яна за однойменною книгою Бориса Акуніна. Роль Фандоріна зіграв Ілля Носков. В екранізації, на відміну від книги, готель розташовано не в Лондоні, а у вигаданому місті Рулеттенбурзі з роману Ф. М. Достоєвського «Гравець».
Друга екранізація – кінофільм «Турецький гамбіт» (2005 р.) режисера Джаніка Файзієва. У головній ролі – Єгор Бероєв. Події відбуваються під час російсько-турецької війни. Фандорін намагається знайти загадкового шпигуна турецької розвідки Анвара Ефенді. На відміну від серіалу «Азазель», який більше схожий на детектив, «Турецький гамбіт» динамічніший і видовищніший.
І, можна сказати, що й цікавіший. Тут є інтрига, бо відпочатку не зрозуміло, хто шпигун, а фільм – один із перших російських фільмів, де використовували барвисті й незвичайні спецефекти. Цікавою деталлю сценарію (одним із авторів якого став Борис Акунін) є те, що шпигуном виявляється зовсім інша, ніж у книзі, особа.
Ця стрічка здобула три «Золоті орли» (найвища кінопремія Росії), дарма що має, як підрахували прискіпливі критики, аж 145 кіноляпів.
2005-го зняли ще один фільм про пригоди Ераста Фандоріна – «Статський радник» (режисер Філіп Янковський). Цього разу Фандоріна грає Олег Меньшиков, що просто блискуче впорався з роллю. Певним чином сюжет заснований на реальних подіях: 1882 року полковник жандармерії Г. П. Судейкін за допомогою перевербованого ним терориста-народовольця С. П. Дегаєва планував убивство міністра внутрішніх справ графа Толстого, який перешкоджав кар’єрі Судейкіна. У стрічці також є певні відхилення від оригінальної книги, хоч і не такі значні, як у «Турецькому гамбіті».
2012 року були анонсовані зйомки серіалу «Алмазна колісниця» з чималеньким бюджетом – 10 млн доларів США. Є також відомості, що американці прагнуть екранізувати «Азазель» (робоча назва фільму «Зимова королева»).
Підготував Анатолій ХЛІВНИЙ, "Моменти"
Коментарi
-
csnk
28/08/2015 15:34
Thank you for posting such a great article! I found your website perfect for my needs. It contains wonderful and helpful posts. Keep up the good work!
-
the best
20/11/2013 23:42
| |
-
Replica Watches
24/09/2013 12:25
We offer amounts of best swiss Cartier replica watches.
-
lvcheap0
08/04/2013 6:05
This Nike shoe is in college and professional football players test for fine-tuning before placing the product on the shelves.
