«Нами рухає Пам’ять...»
З нагоди 69-ї річниці визволення Києва від німецько-фашистських загарбників на столичному мототреку «Пирогів» відбувся ІХ міжнародний військово-історичний фестиваль «Даєш Київ!», організований МГО «Київський клуб “Червона зірка”» та Національною кіностудією художніх фільмів ім. О. Довженка.
4 листопада понад 800 членів військово-історичних клубів із України та ще 13 країн світу із залученням майже 100 одиниць військової техніки взяли участь у батальному дійстві, що відтворювало реальні події, які відбулися в листопаді 1943-го саме у цій місцевості, коли авангард радянської 38-ї армії, наступаючи з Лютізького плацдарму, підійшов до околиць української столиці. Тисячі глядачів стали свідками «повітряного бою», під час якого літаки з червоними зірками відігнали ворожих «фокке-вульфів» та завдали штурмового удару по німецьких позиціях, потому заговорили гармати, міномети та кулемети – і радянський стрілецький батальйон почав штурм ворожих окопів. Невдовзі механізовані підрозділи вермахту та військ СС спробували контратакувати, але введення у «бій» танків Т-34 допомогло бійцям Червоної Армії вистояти та перемогти – і навздогін ворогу, що відступав, поспішили радянські кіннотники...
Звісно ж, проведення такого масштабного заходу було б неможливим без підтримки багатьох міністерств та відомств (зокрема, і МВС України), Київської міської державної адміністрації, а також Товариства сприяння обороні України, Торгового дому «Шереметьєвський», ТМ «Мілітарист», концерну «КПЗШБ», ТОВ «Бівуак», ГО «Департамент військово-культурної антропології». Проте не менше значення має й ентузіазм учасників інтернаціонального руху військово-історичної реконструкції, об’єднаних гаслом «Дорогами минулих війн – до миру».
З-поміж численних закордонних гостей фестивалю чи не найдовшу подорож здійснила група з п’яти членів «Клубу військово-історичної реконструкції Червоної Армії в Ізраїлі», яку очолив його засновник Натан Грінберг. Він розповів: «У Державі Ізраїль нині понад мільйон російськомовних громадян – вихідців із колишнього СРСР, діди й прадіди яких серед понад півмільйона радянських євреїв разом із представниками інших народів воювали проти фашизму. У лавах нашого клубу, організованого в травні 2010-го, – 38 членів, ми маємо свій інтернетсайт www.rkka-israel.com і активно розвиваємося. Хоча за визначенням ми не можемо проводити таких заходів, як нинішній київський фестиваль, адже не маємо противника – закон не дозволяє нам носіння уніформи Третього рейху, – але вважаємо своїм обов’язком участь у різних меморіальних заходах, всіляко пропагуємо роль Червоної Армії у перемозі над німецьким фашизмом.
Сьогодні, перед «боєм», українські колеги вручили нам стяг – точну копію радянського бойового прапора, з гаслом «За нашу радянську Батьківщину!», лише замість найменування частини на ньому – назва нашого клубу. Для нас це важлива подія – 19 листопада ми відзначатимемо 70-річчя початку Сталінградської битви, влаштуємо урочисте шикування. Саме під час цього шикування це знамено вперше винесуть перед строєм ізраїльських «червоноармійців»...».
Натан із гордістю продемонстрував особистий подарунок – годинник часів Великої Вітчизняної війни. Його презентували ізраїльському колезі реконструктори із запорізького клубу «Воїн», із якими він брав участь у «бою». Цей подарунок органічно доповнив утворений Грінбергом образ старшого лейтенанта радянських інженерних військ. Як зауважив гість, це не лише данина подвигу воїнів-саперів під час форсування Дніпра, а й нагадування про військову спеціальність Натана, який свого часу служив офіцером у понтонній частині Радянської Армії. До речі, в Ізраїлі у нього – цілком мирний фах соціального педагога, і за два дні Грінберг знову порине у вчительську діяльність у школі міста Ашдод.
Цікавлюся, а чи варта година участі в реконструкції тригодинного перельоту – до того ж недешевого, не кажучи вже про клопоти із підготовкою обмундирування та спорядження. Натан Грінберг пояснює: «Напевно, «з трибун» важко відчути емоції тих, хто бере участь у «бою», а тим більше – особливу атмосферу фронтового побуту, людських відносин в екстремальних обставинах, яка виникає на таких фестивалях. Спробувавши це вперше, я «захворів» назавжди, бо знайшов у цих наметах, на цих полях безліч вірних друзів. Заради спілкування з ними під час «занурення в історію» готовий долати тисячі кілометрів. До речі, окрім нинішнього заходу, поточного року я брав участь у фестивалі «Велика Перемога. Травень 1945-го» у Києві, а в серпні – у реконструкції оборони Одеси 1941 року.
На тлі суцільної девальвації цінностей те, що роблять київський клуб «Червона зірка», його партнери та однодумці з інших держав, – надзвичайно важливо. Я щиро дякую організаторам фестивалю за те, що вони нас запрошують і збирають. Хотів би, щоб такі заходи проводили частіше, і Пам’ять не згасала. Бо Пам’ять – це, власне, те, що нами рухає. У нас одна Перемога, і Пам’ять про неї слід зберегти й передати маленьким нащадкам, які нині спостерігали за нашим «боєм». Вони мають знати й розуміти, кому зобов’язані мирним небом над головою...».
Сергій КОВАЛЕНКО, «ІЗ».
Фото Сергія ХАРЧЕНКА
Інші статті
Передрук матеріалів тільки за наявністю гіперпосилання на imzak.org.ua