Головний концерт країни

День радянської міліції як щорічне свято був започаткований 26 вересня 1962 року Указом Президії Верховної Ради СРСР (власне, це свято було засноване раніше – ще у 1922 році, – але з часом забулося). Святкувався День міліції і до Щолокова, та саме при ньому він набув всенародного розмаху.

Щороку цього дня міністр виголошував змістовну доповідь про зроблене та перспективи, а потім розпочинався святковий концерт за участю видатних діячів мистецтв, естради і кіно. Вперше в історії радянського телебачення його почали транслювати в прямому ефірі. Ці концерти ніколи не йшли в запису, лише наживо, і збирали біля екранів мільйони телеглядачів. До них залучалися лише кращі сили, звучали кращі пісні у виконанні Бориса Штоколова, Клавдії Шульженко, Галини Вишневської, Йосифа Кобзона, Миколи Сліченка, Володимира Трошина, Алли Пугачової, Софії Ротару та інших зірок. Виступити на День міліції вважалось дуже престижним.
У перші роки на міністерському посту Щолоков власноруч формував репертуар концертів до Дня міліції. Тому в них брали участь справді видатні музиканти й співаки. Наприклад, запросити Святослава Ріхтера на торжество відомчого рівня було просто неможливо – він виступав лише у концертах класичної музики, та й то виходив не на кожну сцену. Але Щолокову, з яким Ріхтера пов’язували дружні стосунки, піаніст не міг відмовити. Важко було взагалі уявити, щоб хтось відмовив Щолокову: його шанували всі!
На одному з концертів до Дня міліції вперше виступило унікальне тріо: Святослав Ріхтер – фортепіано, Мстислав Ростропович – віолончель, Давид Ойстрах – скрипка. Ні до, ні після ці видатні музиканти ніколи не виступали разом. Їх зібрала разом лише щира повага до очільника МВС.
1970-го композитор Дмитро Шостакович, на прохання Щолокова, написав «Марш радянської міліції». Бравурний, енергійний, марш надихав на звершення і водночас оспівував благородну справу захисту Закону. Диригентом під час першого виконання «Маршу радянської міліції» став Борис Павлович Карамишев. Під його керівництвом 10 листопада 1970 р. оркестр «Блакитний екран» виконав твір у Колонному залі Будинку спілок. А 24 листопада того ж року міністр підписав наказ: «З метою поліпшення виховання особового складу у славних традиціях радянської міліції, в дусі вірності присязі і службовому обов’язку виконувати «Марш радянської міліції» під час складання присяги, на парадах, під час стройових оглядів та розводів на патрульно-постову службу в міліцейських підрозділах і спеціальних моторизованих частинах».
За рік композитор Арам Хачатурян створив «Марш Московської Червонопрапорної міліції». У партитурі маршу, переданій Щолокову, він написав: «Дорогий Миколо Онисимовичу! Цей марш я створив за Вашою ініціативою і натхненний Вами. Ваші увага й любов до мистецтва, музики – явище, гідне захоплення. Ми, музиканти, дуже Вам вдячні». На жаль, у наш час обидва ці чудові марші практично не виконуються. Втім, як і фактично забутий нині «Вальс про міліцію» композитора Оскара Фельцмана.

Кілька слів про голову Держтелерадіо Сергія Георгійовича Лапіна. Професійний дипломат (він був послом у Китаї), на посту голови Комітету з радіомовлення і телебачення при Раді Міністрів СРСР він змінив соратника Олександра Шелепіна – Миколу Мєсяцева. Лапін суворо контролював усе – від ідеології до зовнішнього вигляду телеведучих. Голова Держтелерадіо користувався величезною довірою першої особи держави. Усі питання він вирішував безпосередньо з Брежнєвим. Лапін спокійно міг дозволити собі відмовити в проханні тому чи іншому міністру. Що стосується концерту до Дня міліції, то жодних вказівок, як і докорів, Лапін ніколи собі не дозволяв. Це розглядалося б як перевищення його повноважень.
Міністру Щолокову подобався монолог єврея-аптекаря, який у спектаклі «Інтервенція» виконував Зиновій Високовський. Але артист потрапив в опалу саме через цей естрадний монолог і до участі в святкових концертах його не допускали – забороняв Лапін. Натомість Щолоков включив Високовського до складу учасників концерту, присвяченого Дню міліції в 1974 році. Щоб домовитися з артистом, міністр особисто зателефонував йому додому.
Напередодні друзі розіграли Високовського по телефону. Тому він не одразу повірив, що йому телефонує сам Щолоков, вирішивши, що це черговий жарт.
– Здрастуйте, міністре! – весело зареготав у трубку Зюзя. На що почув відповідь: «Це ще не міністр. Це помічник. З вашого дозволу, зараз я вас з’єднаю з міністром». За кілька секунд почувся голос: «Здрастуйте, Зиновію Мойсейовичу! Вас турбує Микола Онисимович Щолоков». «Справді? – удавано здивувався Високовський. – Дуже добре. А я собі гадаю, чого це ви так давно не телефонували! І з помічником добре вигадали... Ні, серйозно, все вже було, але щоб міністр внутрішніх справ сам... Це у мене вперше в житті!».
На тому кінці дроту відповіли: «Взагалі-то ми так не жартуємо... Ми вже якщо розігруємо когось, то в інший спосіб...» І тут артист розгубився. А Щолоков продовжив: «Мені сподобався ваш Аптекар. Я сам з Бессарабії. Мені це близько. Ви не могли б і на нашому концерті, 10 листопада, виступити з монологом у цьому ж образі?»
– Миколо Онисимовичу, мене ж телебачення «заріже» з цим монологом до останніх моїх днів! – відповів артист.
Міністр помовчав, а потім сказав: «Мені спочатку прочитаєте». Зиновій Високовський прочитав монолог Щолокову. Міністр зателефонував керівництву ТБ. Там відповіли – мовляв, якщо йому сподобалось, то артиста Високовського вони попередньо не прослуховуватимуть.
Високовський виступав під кінець першого відділення. Прямий ефір... Ледве він з характерним одеським акцентом промовив перші слова монологу: «Божевільний час. Божевільне життя. Божевільні люди. Всі кудись біжать», як у залі запала мертва тиша і за весь час виступу жодного разу ніхто не засміявся. По завершенні монологу Щолоков піднявся зі свого місця в сьомому ряду й зааплодував. Публіку наче «прорвало» – почалась овація. Коли Зиновій Мойсейович закінчив виступ, йому на сцену винесли квіти – і не букет, а цілого кошика, що, за неписаними правилами цих концертів, дозволялось лише для народних артистів СРСР. За кілька днів у «Нью-Йорк таймс» вийшла стаття, в якій повідомлялось: «На вечорі поліцейських Високовський для всіх зрозумілою мовою жартував з приводу еміграції євреїв із СРСР...».

Скажу і про те, що на концерті до Дня міліції Лев Лещенко вперше виконав пісню «День Перемоги». А поет-пісняр Леонід Дербеньов завжди пишався тим, що був консультантом міністра внутрішніх справ, і його посвідчення підписано особисто Щолоковим.
Завжди була готова взяти участь у таких концертах і примадонна російського шоу-бізнесу Алла Пугачова. Міліція неодноразово допомагала їй під час гастролей. Якось у Північній Осетії у неї загубилась концертна апаратура, і вона зателефонувала безпосередньо М. О. Щолокову. Іншого разу ілюзіоніст Ігор Кіо домовився зі співачкою, що в одному зі своїх циркових шоу він її «спалить». Але пожежники заборонили цей трюк. Тоді Кіо звернувся з листом до міністра внутрішніх справ, і Щолоков червоним олівцем зверху написав: «Спалити!».
Після звільнення Миколи Щолокова із займаної посади, вже за нового міністра, Віталія Федорчука, коли Алла Пугачова виступала на концерті до Дня міліції, власноруч відібрані пісні вона виконувала з такими журбою і надривом, що багато хто й досі переконаний – це був реквієм по Щолокову...