Першим головним редактором вiдомчої газети МВС був колишнiй фронтовик-артилерист, кавалер орденiв Червоної Зiрки, Великої Вiтчизняної вiйни, Богдана Хмельницького, нагороджений 28 бойовими медалями Андрiй Григорович Таран. Вiн був також i найпершим штатним працiвником редакцiї. Взагалi все, що було в газетi початковим, уперше створеним, пов’язане саме з прiзвищем Тарана. З 1955 року i понад 14 рокiв поспiль саме з цим красномовним прiзвищем, як свiдчать ветерани, асоцiювалося мiлiцейське перiодичне видання.

На фронт Таран потрапив у 1943-му, закiнчивши iсторичний факультет Київського унiверситету i пройшовши пiдготовку в артилерiйському училищi.
До Києва Андрiй Григорович повернувся у липнi 1946 року, де був прийнятий до Мiнiстерства внутрiшнiх справ на посаду заступника вiдповiдального редактора газети пожежного управлiння «Тривога». А коли у 1955 роцi було вирiшено створити мiлiцейську вiдомчу газету «Радянський мiлiцiонер» (таку назву виданню дали в полiтвiддiлi мiнiстерства), то кращої кандидатури на посаду її головного редактора i не стали шукати: його вже добре знали як вмiлого органiзатора i вiдповiдального керiвника, обiзнаного з журналiстською справою. Тодiшнiй мiнiстр внутрiшнiх справ України легендарний Тимофiй Строкач з легкою душею пiдписав вiдповiдний наказ.

Лейтенант мiлiцiї Таран нове призначення сприйняв з захопленням. За його власним зiзнанням, зробленим вже 50 рокiв потому, любов до журналiстики вiн пронiс з першого i до останнього дня роботи у цiй надзвичайно копiткiй сферi дiяльностi.
Добре усвiдомлюючи, здавалося б, банальну, а все ж загальновизнану iстину, що кадри вирiшують усе, головний редактор не пошкодував зусиль, аби створити колектив з потужним творчим потенцiалом. Коли засновувалась центральна вiдомча газета, в семи областях, тобто скрiзь, де випускалися, були анульованi мiсцевi мiлiцейськi видання, чим скористався Андрiй Григорович, запросивши до редакцiї їхнiх найкращих кореспондентiв. Пiдбираючи працiвникiв, вiн надавав перевагу досвiдченим, тим, хто вже знався у правоохороннiй справi. Так, до редакцiї нової газети увiйшли Надiя Панкратова з Днiпропетровська i киянин Вiктор Вiтковський, якi стали Тарану вiрними соратниками, надiйними помiчниками й так само, як i вiн, багато рокiв свого життя присвятили «Радянському мiлiцiонеру». Всього в редакцiї працювало п’ятеро журналiстiв, якi наповнювали змiстом чотири сторiнки газети малого формату, що виходила двiчi на тиждень.
Популярнiсть видання завжди залишалась великою. Тираж у 10 тисяч примiрникiв неодмiнно знаходив свого читача. Навiть працiвники друкарнi розбирали у свою змiну всi бракованi «номери» й несли додому, своїм друзям, знайомим. До газети багато писали з рiзних куточкiв України.

Хоч всi кореспонденти газети були атестованими, тобто мали спецiальнi звання, Таран завжди наполягав, щоб у такому застандартизованому вiдомствi, яким є, як i кожна силова структура, МВС, до них ставилися як до творчих працiвникiв. За наполегливою пропозицiєю Андрiя Григоровича, їх труд стимулювався гонораром (це вже пiзнiше були часи, коли жодний рядок не оплачувався, що позначилося на якiсному рiвнi публiкацiй — доводилося навiть замовляти матерiали журналiстам iнших видань).

Навiть i за тих часiв з притаманною їм пiдконтрольнiстю преси творчi працiвники примудрялися друкувати критичнi матерiали — цiлком конкретнi, що стосувалися свого вiдомства, щоправда, добиваючись дозволу на це в керiвних кабiнетах. А все той же Тимофiй Строкач, i пiзнiше його наступник на посадi мiнiстра iван Головченко, завжди уважно читали «Радянського мiлiцiонера» i резолюцiї з приводу прочитаного писали просто поверх друкованого тексту.
Працю Андрiя Тарана було вiдзначено — у день 40-рiччя газети «Правда» його удостоїли медалi «За трудовую доблесть» — на ту пору висока нагорода. Проте авторитет Андрiя Григоровича спрацював не на його користь: шанованого головного редактора «Радянського мiлiцiонера» обрали секретарем парткому МВС, цим самим надавши йому великої честi. Та вiн дуже неохоче покидав рiдну газету. Пiсля керiвної партiйної посади ще працював заступником редактора редакцiйно-видавничого вiддiлу МВС. А потiм i зовсiм залишив мiлiцейське вiдомство, проте i на пенсiї продовжував працювати поза його межами. Сьогоднi Андрiю Григоровичу 89 рокiв, однак нiчого не забуто з дорогого серцю минулого часiв «Радянського мiлiцiонера».