Стати редактором єдиного друкованого органу МВС в рiк його 50-рiччя - велика вiдповiдальнiсть. i перед читачами, i перед редакцiєю, i перед творчими колективами попередникiв, якi такий тривалий час забезпечували видання найпотужнiшої вiдомчої газети держави.

Так сталося, що не мають своєї преси iншi силовi структури, не витримали перевiрки часом переважна бiльшiсть iнших корпоративних видань. Словом, працею сотень людей, пiдтримкою мiльйонiв читачiв вiдомча багатотиражна мiлiцейська газета вийшла на рiвень загальнодержавного правового видання, що затверджено свiдоцтвом про державну реєстрацiю, отриманого у квiтнi 1994 року.

З цього приводу мене як редактора дуже турбує: чи спроможний нинiшнiй журналiстський колектив зберегти той високий професiйний рiвень та тиражнiсть газети, якi забезпечували попереднi редакцiйнi команди. Звичайно, прогнози - рiч невдячна, але впевненiсть в тому, що ми зможемо зберегти та продовжити славетний шлях присутня. Вона грунтується на тому, що в редакцiї доволi мiцнi, скажiмо так, нашi внутрiшньокорпоративнi з'зки.

Прийшовши в редакцiю кореспондентом у 1992 роцi, менi довелося працювати пiд керiвництвом головних редакторiв В.Чупрiя, В.Дехтяренка, i.Барсукової та М.Вавiровського, i, думаю, буду правий, якщо зазначу, що весь цей час дух редакцiї залишався незмiнним. Так, змiнювалися часи, умови, в яких нам доводилося працювати, але розумiння своєї особливої та унiкальної ролi в системi МВС було старим. Ми знали, заради кого чи чого робили газету.

На фото (злiва направо) сидять: Олена Фiлонова, Наталiя Рудометова, Тетяна Мельник, Дмитро Андреєв, Людмила Бубир, Анастасiя Хитущенко, Алла Скорик; другий ряд стоять: Людмила Мукосiй, Тамара Чепельська, Лариса Цимбалюк, Наталiя Вознюк,  iрина Гоменюк, Володимир Ярошенко, Вiктор Дацюк, Любов Нечипоренко; третiй ряд: Валерiй Бондаренко, Олександр Зарубицький, Олексiй Плаксiн, Леонiд Стешенко, Олег Обертинський.

i ще, коли в життi видання наставав скрутний час, що о'ктивно виникає пiд час тривалої роботи будь-якої редакцiї, в керiвництвi МВС знаходилися люди, якi в буквальному розумiннi брали пiд свiй авторитетний патронат. Коли ж їх зусиль не вистачало, на допомогу газетi приходили люди, якi хоча не мали на своїх плечах великозiркових мiлiцейських погонiв, однак вiдстоювали державницькi позицiї щодо вiдомчої мiлiцейської преси. На початку 2000-х для газети такою людиною став директор державного видавництва <Преса України> Володимир Григорович Олiйник.
Менi здається, саме цi складовi забезпечать вихiд у 2055 роцi подiбного, нi - звичайно, набагато кращого спецвипуску .

Дмитро АНДРЕЄВ,
головний редактор газети