Працювати заради справедливості — таким завжди було життєве кредо полковника міліції у запасі Івана Пецко. Він не намагався зробити кар’єру або досягти високих чинів, а лише віддано ніс службу. В один з останніх літніх днів Іван Юрійович відзначив своє 60-річчя. Майже половину цих літ закарпатець віддав роботі в органах внутрішніх справ.

Іван Пецко був серед перших випускників, які здобули професію інспектора карного розшуку у Львівській середньо-спеціальній школі міліції: демобілізувавшись в 1972 році із лав Радянської Армії, хлопець й не уявляв для себе іншого майбутнього.

Роботи було чимало, тож в активі Івана Юрійовича не один розкритий важкий злочин, зокрема, резонансне убивство жінки в закарпатському селі Ільниця. Тоді правоохоронець очолював слідчо-оперативну групу, яка й займалася цією справою. Як виявилося, син потерпілої під час служби в армії розповів тамтешнім товаришам, що його мати постійно отримує валюту з Америки. Перед демобілізацією солдати обмінялись домашніми адресами і, поки хлопець знаходився у військовій частині, друзі вирішили пограбувати його неньку.

Один із місцевих жителів Ільниці в день убивства звернув увагу на авто зі шторками на вікнах. Вишитий на них візерунок був характерним для Львівського регіону. Так з’явилася перша зачіпка. Іван Пецко з’ясував: зазначена машина проїжджала через пост Н.Ворота і її зупиняли для перевірки. Встановивши державний номер автівки та особу власника, сищик разом з колегами виїхав до Львова, де згодом і затримали вбивць.

У 1978 році Івана Пецка призначили слідчим Іршавського райвідділу УМВС Закарпатської області. На той час досвідчений міліціонер уже закінчив Київську вищу школу міліції.

Сьогодні згадує, як у середині 80-х було розкрито ще один гучний злочин у Білках, де три п’яні молодики з особливою жорстокістю вбили своїх односельчан. Відпочиваючи у «Вітерці», компанія добряче захмеліла. Повертаючись додому, Олександр, Андрій та Володимир зустріли знайомого Юрія, якого почали звинувачувати у крадіжці скла. Той і не заперечував й повернув скло власнику. Але друзякам цього виявилось замало: вони навалились на крадія та били, доки той зовсім знесилив. Далі потягнули бідолашного до потічка, де і вбили.

Після цього молодики пішли до Андрія додому. Там у літній кухні спав їх односелець Іван. Затьмарений горілкою господар аж скипів, гадаючи, що той прийшов до його дружини. Нещасного били гуртом на кухні, на подвір’ї, на вулиці, біля потічка… Закінчилося все тим, що Андрій не тямлячись від ревнощів, задушив чоловіка.

Цей злочин був на контролі в МВС СРСР. Протягом доби іршавські правоохоронці затримали убивць. За рішенням Закарпатського обласного суду Андрія та Олександра було засуджено до смертної кари, а Володимира до 10 років позбавлення волі.

Нерідко керівництво райвідділу направляло слідчого в далекі відрядження. У 1986 році світ здригнувся від страшної звістки про вибух на ЧАЕС. Через рік, за власним бажанням Іван Юрієвич від’їжджає до Чорнобиля. Після повернення очолює відділення паспортного столу та ВВіР. Керівництво райвідділу, зважаючи на чималий досвід роботи правоохоронця призначає його на нововведену посаду — заступника начальника Іршавського РВ — начальника слідства.

За період служби в органах внутрішніх справ Івана Пецка заохочували 87 разів, нагороджували медалями й відзнаками МВС СРСР та МВС УРСР. Вийшовши на заслужений відпочинок, ветеран займається адвокатською діяльністю. Серед працівників Іршавського райвідділу полковник запасу користується великою шаною, його по праву можна назвати адвокатом справедливості.

Віта ГОРЗОВ, Закарпатська обл.