Днями відсвяткував своє 70-ліття відомий на Cвалявщині правоохоронець, колишній заступник начальника місцевого райвідділу підполковник міліції Іван Ілліч Папіш. Людина, про яку говорять у районі лише добре.

Життєвий урок бешкетникам

Передосіннього надвечір’я 1974 року ми поверталися з міліціонером Іваном Папішем у рідну Сваляву з обласної наради, на якій розглядалися проблеми боротьби з аварійністю на шляхах, попередження нещасних випадків серед дітвори, позаяк через кілька днів розпочинався новий навчальний рік.

Вирішили їхати через Перечинщину — оглянути, як спрацювали ремонтники на Оленівському перевалі, а заодно й простежити за дисципліною учасників дорожнього руху. Між селами Павлово та Яківське наздогнали двох підлітків на мопедах, які влаштували перегони. Обігнали й зупинили їх. Іван Папіш поцікавився, як звати хлопців, де проживають, хто їхні батьки.

— Вибирайте одне з двох: або ми доставляємо мопеди на штрафмайданчик у міліцію, або штовхайте їх звідси до Павлово, і нічого подібного більше на проїжджій частині не витворяйте! — запропонував Іван Ілліч.

— Ми все зрозуміли. Обіцяємо, що більше такого не буде. Лише відпустіть нас додому з мопедами, — просили «гонщики».

Уже в Поляні кажу крізь усмішку міліціонерові, що варто було йому бути з хлопцями суворішим — нам’яти вуха, тоді б точно запам’ятали...

— Це не в моїх правилах, — відповів Папіш. — Ніколи не давав волю рукам, не ображав ні менших, ні старших за віком. Знаю, наскільки це образливо, бо й сам пройшов нелегку школу життя...

Спогад молодості

З його обличчя раптом зникла посмішка, голос набув твердості. Важіль передач ковзнув униз, зменшились оберти двигуна. Іван Ілліч пригадав випадок із часів своєї молодості:

— Було то в 50-х. Діти крали ягоди в радгоспному саду поблизу Сваляви. Попався, як зазвичай, найспо­кійніший та найслабший — 10-річний Ілько. Бригадир прийшов і давай лякати дитину: «Кинемо тебе в глибоку яму, де пацюки та змії, або замкнемо в складі з отрутохімікатами, і там у тебе очі тріснуть!» Хлопчик давай проситися: «Лиш не до змій!» «Добряк» повів дитину на склад і зачинив на замок. З переляку Ілько щосили закрив оченята — аби не тріснули…

Невдовзі плач бранця почули жінки, котрі йшли на роботу. Здійняли галас, одна обідрала руки, намагаючись виламати дошку! Сторож сипав на неї прокльони, переконував, що відчинити склад не може, бо ключі забрав бригадир. Робітниці побігли за ним, а той облаяв їх і суворо наказав охоронцеві «не відпускати цього зайця!»

На щастя, поряд проїжджав директор школи і визволив бранця. Хлопчик рвонув додому. Очі в дитини сльозилися, вуха горіли... Вночі дитина марила: «Змії! Щурі!» Вранці мати відвезла його до райцентру в лікарню, де поставили діагноз: «Реактивно-невротичний стан» і поклали дитину в «психушку»...

«Доживу до сімдесяти...»

Ніколи раніше, за всі роки нашого знайомства, не писав про Івана Папіша. Іван Ілліч був категорично проти. Усе жартував: «Ось коли доживу до 70-ти, тоді вже можна буде й писати...» І от цей день настав.

Прожив він непросте життя. Службу у міліції розпочинав з ДАІ, пізніше служив у Сваляві. Тут взявся за детальне вивчення місць, де найбільше траплялося ДТП, знайомства з автогосподарствами. Під його керівництвом і за підтримки місцевої влади випрямлялись небезпечні повороти на шляхах у Сваляві, Поляні, Стройному, поблизу санаторіїв «Човен», «Сонячне Закарпаття». Щорічно проводилися районні наради водіїв, у яких активну участь брали перші секретарі райкому партії.

За вісім років роботи Івана Папіша на посаді начальника Державтоінспекції району свалявські інспектори п’ять разів займали перше місце в області. У 1979 році майору міліції І.Папішу було запропоновано посаду заступника начальника Свалявського райвідділу міліції. Із обов’язками на цій посаді він впорався успішно.

Федір ТИДІР, Закарпатська обл.