Днями Чернiгiвщину з робочим вiзитом вiдвiдав мiнiстр внутрiшнiх справ України Юрiй Луценко. В УМВС областi вiн провiв робочу нараду, в якiй взяли участь голова Чернiгiвської ОДА Микола Лаврик, обласний прокурор Анатолiй Василевський, начальник УСБУ Михайло Роговий та голова Апеляцiйного суду областi Неля Ющенко.
Минулої суботи зима, напевно, вирiшила остаточно вiдступити, i день видався напрочуд сонячним i теплим: саме час взяти до рук садовий iнвентар, тим бiльше, що цього дня вiдзначався (даруйте за тавтологiю) День довкiлля. Саме це i вирiшили зробити курсанти та працiвники Київського нацiонального унiверситету внутрiшнiх справ, коли приїхали до Будищанського ландшафтного парку, iсторичної па'тки ХiХ столiття, вiдомої тим, що свого часу тут служив Тарас Шевченко у маєтку пана Енгельгардта.
Внаслiдок аварiї на четвертому блоцi ЧАЕС були знищенi бар'єри i системи безпеки, якi захищають навколишнє середовище вiд радiонуклiдiв, i протягом 10 днiв - з 26 квiтня по 6 травня - викид активностi iз пошкодженого реактора становив десятки мiльйонiв кюрi на добу, пiсля чого знизився у тисячi разiв.
Для багатьох Чорнобиль закiнчився iз поверненням додому, на колишню службу, комусь не дуже хотiлося згадувати хаос перших днiв, побутовi незручностi, шкода було зiпсованої вiдпустки. Ще хтось заздрив колезi, який вивiз iз зони пiв якогось там складу, а ще п'ятий чи десятий почав скандалити, вимагаючи посад, звань, путiвок у найпрестижнiшi здравницi, почав ходити по судах у пошуках правди. Однак серед лiквiдаторiв було немало таких, для яких Чорнобиль став станом душi, фiлософiєю життя...
З перших хвилин аварiї на ЧАЕС вся вiдповiдальнiсть за подальший перебiг подiй на українськiй атомнiй станцiї, а за великим рахунком - i за долю Європи, лягла на пожежну службу, яка на ту пору перебувала у структурi МВС i працювала пiд керiвництвом досвiдченого фахiвця генерал-майора внутрiшньої служби Пилипа Миколайовича Десятнiкова (45 рокiв життя присвячено ним справi вогнеборцiв). Дiяти й приймати рiшення доводилось за умов ультраекстремальної ситуацiї, коли рахунок у битвi з ядерною стихiєю йшов на секунди й навiть на долi секунди, отже, часу на додатковi заходи, застосування допомiжних сил, а тим бiльше - на вагання та роздуми не було.
Зведений загiн МВС, до складу якого входили i представники вiдомчої медицини, прибув у Прип'ять вранцi наступного пiсля аварiї дня. Нiч довелося провести просто неба - часу на облаштування не було. Роботи вистачало: люди йшли один за одним. Скаржились на рiзкий, до запаморочення, головний бiль, нудоту, бiль у горлi та втрату голосу. Цi симптоми супроводжувалися почуттям тривоги, страху, в декого спостерiгались психiчнi розлади. Привезенi з собою медикаменти та йодний калiй, що застосовується для профiлактики накопичення радiоактивного йоду у щитовиднiй залозi, швидко скiнчилися - потiк людей не припинявся.
26 квiтня 1986 року в Прип'ятi гуляли весiлля, лунали смiх i музика. Попри те, що вночi на станцiї стався вибух, мiсто продовжувало свiй енергiйний ритм життя. Можливо, по iнерцiї. А може, люди просто не хотiли вiрити в те, що сталося, адже звiстка про нiчний вибух та пожежу розлетiлася мiстом енергетикiв швидко. Вже наступного дня вони покинуть рiднi домiвки назавжди...
Зненацька на центральному щитi управлiння спалахнула лампочка. Спрацювала пожежна сигналiзацiя. Майже тiєї ж митi засвiтилася ще одна лампочка. Повiтря здригнулося вiд глухого вибуху. За ним - другий, ще потужнiший... Небо освiтила заграва...
З тiєї самої митi пожежники караулiв Володимира Правика за сигналом тривоги, а за п'ять хвилин - i Вiктора Кiбенка, у повнiй екiпiровцi кинулися до машинного залу...
Швидко спливає час. Важко повiрити, але вiд сумної дати 26 квiтня 1986 року минуло вже два десятилiття. Наслiдки техногенної катастрофи, про якi попереджали вченi одразу пiсля аварiї на ЧАЕС, виявилися набагато сумнiшими, а проблеми, породженi нею, - масштабнiшими. Поправку внесло життя: його реалiї ускладнили розв'язання завдань, яких з плином часу тiльки бiльшає.
Двадцять рокiв минуло з часу найпiдступнiшого лиха в iсторiї людства. Чорнобильська земля поросла полином. Прижилися на чужинi вирванi по живому з батькiвщини жителi приреченого краю. Та нiякi вiтри не в силi розвiяти болючi спогади про тi лихi часи, коли невидимий ворог пiдстерiгав навiть в кожному ковтку повiтря, пiдло захоплюючи в полон людське здоров'є та без жодного обвинувального висновку виносячи вирок життю.
Навеснi 1970 року розпочалось спорудження першої в Українi атомної електростанцiї - Чорнобильської АЕС. Тодi ж розгорнулось будiвництво мiста енергетикiв Прип'ятi. Досi в Українi електроенергiю виробляли лише тепловi та гiдроелектростанцiї. Перший енергоблок АЕС був введений в експлуатацiю 1977 року, другий - 1978-го, третiй - 1981-го i четвертий - 31 грудня 1983 року. До вибуху на станцiї працювало 4 енергоблоки. На 26 квiтня 1986-го ЧАЕС виробляла 120 млрд кВт годин електроенергiї.
Народне прислiв'я: «Кому вiйна, а кому - мати рiдна» ще раз пiдтвердилось i в зонi Чорнобильської катастрофи. Вiдомий факт: навiть у цiлком заможних країнах за певних екстремальних ситуацiй розпочинається мародерство. В Чорнобильськiй зонi для любителiв легкої наживи з'явилися небаченi за масштабами можливостi. Не так вже мало виявилося тих, хто квапився скористатися надзвичайною ситуацiєю заради власної наживи. На завадi їм стали спецпiдроздiли, що формувалися iз працiвникiв Державної служби боротьби з економiчною злочиннiстю (на ту пору - служба по боротьбi з розкраданнями соцiалiстичної власностi), яку очолював Олександр Іщенко.
За кiлька днiв Україна вiдзначатиме сумнi роковини Чорнобильської трагедiї - подiї, що чи не востаннє випробувала на мiцнiсть Країну Рад перед її розвалом i вперше продемонструвала Старому Свiтовi зворотну дiю мирного атома. Нинi нiхто достеменно не скаже, скiльки життiв передчасно згубило те лихолiття. Напевне, десятки тисяч. І серед них чимало правоохоронцiв, якi не склали зброї навiть перед невидимим ворогом.
Охопленi єдиним пориванням наших душ i сердець, ми урочисто свiдчимо цими словами про велику таємницю Божественної Любовi - Воскресiння Христове. Ця, найбiльша в iсторiї нашого спасiння подiя, сприймається нами як Божественний дар. Своїм Воскресiнням Христос Спаситель зруйнував врата пекла i дав нам обiтницю вiчного життя й нашого воскресiння. З того моменту смерть перестала бути для людини жорстокою неминучiстю, а є переходом до нової, духовної форми буття.
50 рокiв 
Передплата «ІЗ»
